Громада і община

Парламент Великобританії складається з двох палат — палати лордів і палати громад. Поділ на верхню й нижню палати відбувся в середині XIV століття. Про це знають усі, крім деяких працівників нашої Телерадіокомпанії, котрі часом розповідають про англійську палату общин. По­милка більш ніж прикра, бо община в нормованій україн­ській мові — це «форма виробничого і громадського об'єднання людей у докласовому суспільстві, що харак­теризується спільною власністю на засоби виробництва». Пор.: «Палата громад обирається кожні п'ять років за мажоритарною системою» (газ); «Відокремлена група людей являла собою самостійну, найпримітивнішу органі­зацію суспільства — первісну, дородову общину» (підруч­ник).

Дев'яносто і дев'ятдесят

Багато хто запитує, чому числівник дев'яносто щодо типу творення випадає з ряду п'ятдесят, шістдесят, сім­десят, вісімдесят. Згідно з «Етимологічним словником української мови» (т. 2, с. 21), дев'яносто походить від гіпотетичного праслов'янського девеносъто зі значенням «дев'ять десятків». На сучасному етапі походження слова непрозоре, тому воно й викликає заперечення в багатьох носіїв української мови. Зокрема й через те, що в нас існує слово, цілком подібне своєю будовою до решти лексем на позначення числівників після п'ятдесяти — дев'ятдесят. Воно живе в численних говірках, зафіксоване в багатьох лексикографічних працях, серед них і в таких авторитетних, як словники Б. Грінченка, Є. Желехівського й С. Недільського. Наявне воно і в академічному «Словнику українсь­кої мови» з такою ілюстрацією: «Мила Вітчизна моя — Сульмон, на джерела багатий; Дев'ятдесят туди миль треба від Рима пройти» (М. Зеров, переклад з Овідія). Усе це свідчить про те, що дев'ятдесят має всі підстави стати повноправним словом літературної мови, бо позначку «діа­лектне» йому дали аж ніяк не з лінгвістичних міркувань.

Доля і частка

Слова, що мають більше за одне значення, звуться багатозначними, або полісемантичними. Наприклад, слово гострий уживається в нашій мові в кількох значеннях, кожне з яких вирізняємо в певному контексті: гострий ніж (ніж, що добре ріже), гостре каміння (каміння з колючими краями), гострі пахощі (такі, що сильно діють на нюх), гостра розмова (різка, напружена розмова), гострий кут (кут, менший 90°) і т. д. Усі ці значення характерні для сучасного стану мови.

Але є випадки, коли слово в якомусь значенні набуває більшого поширення, в інших використовується рідше, а то й цілком виходить з ужитку. Скажімо, похідне від ділити слово доля так само неоднозначне, проте сучасна лексична норма фіксує його вживання в основному значенні «на­прям життєвого шляху, талан». Так воно використовується в прислів'ях, приказках, народних піснях, у живому мов­ленні, в красному письменстві: щастя-доля, випадати на долю: «Де ти бродиш, моя доле?; Доле моя, доле, що маю діяти?» (нар. пісні); «Така її доля... О Боже мій милий! За що ж ти караєш її молоду?» (Т. Шевченко); «Доля закинула мене аж у Крим» (М. Коцюбинський). В інших значеннях за нормами літературної мови треба послуговуватися синонімічними відповідниками частина, частка, пай, пайка. Російські вислови перекладаються: быть в доле — бути на паях; делить на равные доли — ділити на рівні частини (частки); доля истины — частка правди (істини). Частка, а не доля вживається і в музичній термінології: сильна частка (рос. сильная доля) — частина музичного такту, на яку припадає наголос. Тож використовувані в пресі конструкції на зразок «можливо, в цьому жарті є доля істини» свідчать про недостатню обізнаність мовців із лексичними нормами.