Вітрило, парус

Прикріплений на щоглі шматок полотна, за допомогою якого вітер рухає судно, українською мовою зветься вітрило та парус. У сучасній пресі перевагу віддають слову парус та похідним від нього — парусник, парусний (спорт) і под. Але чи закономірно це? Загляньмо в твори україн­ських письменників: «І попливе човен з широкими вітри­лами» (Т. Шевченко); «Посідали на кораблик. Осел веслує, Вовк рулює, а Лисичка вітрил пильнує» (І. Франко); «Вийшли в море і під вітрилом веселим запінену даль розтинали» (М. Зеров); «Новий вітрильник гордо, як біло­крилий лебідь, пристав до берега» (О. Донченко); «Горе кораблеві вітрильному, коли натрапить на таку нещасну пору» (О. Кобилянська). Російсько-український словник (К., 1968. Т. 2. С. 371) при перекладі рос. парус на перше місце ставить укр. вітрило з усіма його похідними; вислів на всех парусах основним відповідником тут має під усіма вітрилами. Словник за редакцією Б. Грінченка (т. З, с. 98) слово парус фіксує тільки в значенні «промінь». Усе це дає підстави рекомендувати нашим засобам масової інфор­мації активніше вживати слово вітрило та його словотворче гніздо: вітрильце (пестлива форма); вітрильник (судно з вітрилами); вітрильний (спорт); вітрильна (регата); вітриль­ність. А парус, парусник тощо використовувати як набагато рідше вживані синоніми.

Вояк, солдат

Іншомовне слово солдат має власне український відповідник вояк: «Вояк, поставлений на варті, був простий селянин, новобранець» (І. Франко); «Мітинг кінчився, лунає команда, вояки швидко збігають по дошках у вагони» (О. Гончар). Слову вояк, гадаю, треба віддавати перевагу в українському війську, як і слову військо перед словом армія. Безперечно, не слід цуратися чужого. Та чи варто заради чужого забувати своє? Особливо, коли це своє відповідає всім законам мови, тривалий час уживалося в ній і було відтіснене на другий план з позалінгвістичних міркувань: «Брат господарює, а він служить у війську» (Г. Квітка-Основ'яненко); «Іде військо, іде й друге, А за третім стиха — Не дивися, безталанна — Везуть тобі лихо» (Т. Шевченко); «Попереду всього війська Три старшини виступали» (Леся Українка); «Та не корилась Україна, Повстанські ладила війська» (М. Рильський).

І не треба боятися закидів у «хуторянстві» та «архаїза­ції», до яких іще зовсім недавно вдавалися прискорювачі злиття мов. Навряд чи комусь спаде на гадку чи вистачить сміливості звинувачувати в хуторянстві, приміром німець­ку мову. А в німців навіть для понять телефон, телевізор, телескоп є назви, утворені не тільки від греко-латинських, а й від суто німецьких основ: Fernsprecher, Fernseher, Fernrohr.

Вродливий (уродливий) і потворний

Гарне українське слово врода (урода) та похідні від нього вродливий (уродливий), вродливість (уродливість), вродливець (уродливець), вродливиця (уродливиця) дуже поширені в фольклорі та в творах класиків нашого письменства: «Не родись багатий та вродливий, а родись при долі та щасли­вий» (прислів'я); «Вулкасю милий, уродливий Мій друже вірний, справедливий» (І. Котляревський); «Нащо мені врода, Коли нема долі, нема талану!» (Т. Шевченко). Мож­на навести ще чимало прикладів з народних пісень, при­слів'їв, приказок, із творів Лесі Українки, Ганни Барвінок, Олекси Стороженка, Івана Франка, Панаса Мирного, Олеся Гончара...

Проте в сучасній літературній мові це словотворче гніздо щодо частоти вживання неабияк поступається іншо­му — краса, красивий (красний, на жаль, майже вийшло з ужитку), красень, красуня. І причина тут не лише в тому, що слово краса та його похідні мають ширшу семантику: врода, вродливий стосуються, як правило, зовнішніх рис, фізичних якостей людини, а краса, красивий можна вживати не тільки до людей, а й до явищ природи, при описі краєвиду (краса озерного краю), і як властивість прекрасного (краса почуттів, фонетична краса української мови), і як синонім до слова окраса: «Амвросій Бучма, Друг наш Бронек — Народу гордість і краса!» (М. Рильський). На таких самих засадах співіснують у нашій мові, не витісняючи одне одного, слова кохання (з вужчим значен­ням) і любов (із ширшим значенням). Причиною зменшен­ня частоти використання лексем уродливий, врода й ін. є їхня паронімічність до російських уродливий, уродство, які мають протилежне значення і відповідають українським потворний, потворність. Слова врода, вродливий слід вико­ристовувати в українському, а не в російському значенні, як зробила одна телекоментаторка, заявивши: «Від краси до вроди (замість потворності. — О. П.) — один крок».