- •1 Модуль
- •1. Поняття «культура» ,його походження та розвиток
- •2. Складові частин культури
- •3. Наступність та форми існування культури
- •4. Предмет і завдання курсу «Історія української культури»
- •5. «Історія української культури» в наукових дослідженнях
- •6. Походження культури. Нерозривність культуро- та антропогенезу. Генеза знарядь праці
- •8. Виникнення первісного мистецтва. Пам’ятки первісного мистецтва на території України.
- •9. Поняття «неолітична революція» . Первинні та вторинні вогнища відтворюючого господарства. Вторинні вогнища відтворюючого господарства на території України.
- •10. Культурно-історичні наслідки «неолітичної революції»та її значення.
- •12. Розвиток мистецтва та релігійних віруваннь в епоху неоліту на територїї України
- •13. Культури енеоліту на території України.Трипільська культура.
- •14. Культури бронзового віку на території України
- •15. Початок залізного віку на території України. Культура кімерійців.
- •16. Культура скіфів.
- •17. Культура давньогрецьких колоній на території Північного Причорномор’я та Криму.
- •19. Духовна культура східних слов’ян: вірування, мистецтво.
- •20. Умови формування та основні риси середньовічної культури Київської Русі
- •21. Виникнення писемності у слов’ян
- •22. Фольклор та билинний епос Київської Русі
- •23. Література Київської Русі. «Слово о полку Ігоревім»
- •25. Кам’яна архітектура Київської Русі.Софійський та Успенський собори, церква Параскеви п’ятниці
- •26. Монументальний живопис Київської Русі
- •27. Освіта Київської Русі
- •28. Іконописання в Київській Русі.
- •29. Вплив прийняття християнства на культуру Київської Русі
- •30. Книгописання та бібліотеки на Русі.
29. Вплив прийняття християнства на культуру Київської Русі
Після хрещення православні церковнослужителі почали знайомити паству з основами нових релігійних знань. Неофіти дізналися, що, крім Бога-Отця, Сина і Святого Духа, існують ще й архангели, ангели, серафими та херувими. Крім них, існували люди, які стали святими. Проте всі вони були прийшлими. Тому поступово почав створюватися культ східнослов'янських святих. Першими з них стали князі-мученики, яких вбили за наказом старшого брата Святополка, що сів на київському столі після смерті батька — Володимира Святославича 15 липня 1015 р. Як зазначає О. С. Хорошев, державно-політичне значення культу Бориса і Гліба полягало в осудженні князівських чвар, в бажанні закріпити державну єдність Русі на підґрунті чіткого дотримання феодальних взаємовідносин між князями: усі князі — брати, але старші повинні захищати молодших і протегувати їм, а молодші — безумовно, підкорятися старшим. Поведінкою Бориса і Гліба, які не підняли руки на старшого брата навіть на захист власного життя, освячувалася ідея родового старшинства в системі князівської ієрархії; князі, котрі дотримувалися цього заповіту, ставали святими. Пізніше було канонізовано й інших представників князівського роду, зокрема Ольгу та Володимира.
Святими після смерті ставали і церковнослужителі. Серед них найбільш популярними були ігумени Печерського монастиря Аптопій та Феодосій. Антоній після пострижения на Афоні повернувся до Києва і заснував монастир, викопавши печеру; Феодосій, переборовши опір рідної матері, став ченцем, а згодом і визначним релігійним діячем. У перенесенні останків Феодосія з печерної келії до Успенського собору взяв участь Нестор Літописець, який власне і описав цю подію.
У перше століття після прийняття християнства тільки столиця держави Київ мала свій пантеон, причому йому було надано загальнодержавного значення, Пізніше, за часів феодальної роздрібненості XII—XIII ст., з'явилися місцеві святі і в окремих землях. Так, у Чернігові були канонізовані князь Ігор Ольгович та митрополит Костянтин. Перший, прийнявши постриг у Федорівському монастирі, був вбитий повсталими киянами у 1147 р., а другий заповів, щоб після смерті його тіло було викинуте за браму міста на розтерзання звірам (аналогічно смерті перших християнських мучеників у Римі).
Інформація писемних джерел щодо поширення православ'я з центру на інші землі І про певну модернізацію візантійських релігійних канонів та обрядів, а також створення нових святинь на Русі, підтверджується й археологічними даними. Зокрема, майже половина усіх досліджених на сьогодні на території південноруських земель залишків кам'яних храмів зосереджені саме в Києві. Кількість церковних споруд X—XI ст. майже дорівнює аналогічним будівлям XII—XIII ст. Така ж закономірність (правда, у скромнішому числовому вираженні) простежується в Переяславі Руському. У Чернігові до XI ст. належать два храми, а на територіях інших південноруських міст — по одному. Значно збільшується кількість храмів, зведених на півдні Русі у XII—XIII ст. Крім залишків кам'яних споруд в різних місцях виявлені речі культового вжитку — хороси, підсвічники, арки, що засвідчує тут розташування за середньовічних часів дерев'яних церков або каплиць. На Русі протягом кількох століть найбільше зводилося храмів на честь Богородиці, Матері Божої (церкви — Успенські, Різдвяні, Стрітенські, Введенські), хоч нерідко присвячувалися й певному небесному патрону князя-засновника.