- •1 Модуль
- •1. Поняття «культура» ,його походження та розвиток
- •2. Складові частин культури
- •3. Наступність та форми існування культури
- •4. Предмет і завдання курсу «Історія української культури»
- •5. «Історія української культури» в наукових дослідженнях
- •6. Походження культури. Нерозривність культуро- та антропогенезу. Генеза знарядь праці
- •8. Виникнення первісного мистецтва. Пам’ятки первісного мистецтва на території України.
- •9. Поняття «неолітична революція» . Первинні та вторинні вогнища відтворюючого господарства. Вторинні вогнища відтворюючого господарства на території України.
- •10. Культурно-історичні наслідки «неолітичної революції»та її значення.
- •12. Розвиток мистецтва та релігійних віруваннь в епоху неоліту на територїї України
- •13. Культури енеоліту на території України.Трипільська культура.
- •14. Культури бронзового віку на території України
- •15. Початок залізного віку на території України. Культура кімерійців.
- •16. Культура скіфів.
- •17. Культура давньогрецьких колоній на території Північного Причорномор’я та Криму.
- •19. Духовна культура східних слов’ян: вірування, мистецтво.
- •20. Умови формування та основні риси середньовічної культури Київської Русі
- •21. Виникнення писемності у слов’ян
- •22. Фольклор та билинний епос Київської Русі
- •23. Література Київської Русі. «Слово о полку Ігоревім»
- •25. Кам’яна архітектура Київської Русі.Софійський та Успенський собори, церква Параскеви п’ятниці
- •26. Монументальний живопис Київської Русі
- •27. Освіта Київської Русі
- •28. Іконописання в Київській Русі.
- •29. Вплив прийняття християнства на культуру Київської Русі
- •30. Книгописання та бібліотеки на Русі.
27. Освіта Київської Русі
Після церковної реформи Володимира виникла потреба у навчанні та вихованні грамотних людей, для чого були запроваджені державні школи. Навчання починалося з вивчення абетки, складів та читання по книгах Апостола та Псалтиря, які виконували роль підручників. Подібне навчання по складах підтверджується археологічними знахідками, зокрема шкільними вправами хлопчика Онфима, знайденими серед новгородських берестяних грамот. Більшість вихованців парафіяльних початкових шкіл навчалися лише читати, а подальші знання вони (попи, дяки) набували в своїй практичній діяльності перед висвяченнямОсобливого значення у вищих школах надавалося вивченню іноземних мов. Серед них на першому місці, безсумнівно, була грецька мова, якою написані канонічні книги православної релігії і якого за тих часів та й значно пізніше нерідко велися церковні відправи. Саме тому володіння грецькою мовою було вкрай необхідне для вищих ієрархів церкви. Крім того, київські митрополити були переважно греками, більшість яких мали вищу візантійську освіту. В оточенні київського митрополита чимало людей мали добру освіту, про що й пише Климент. Деякі з них, можливо, були перекладачами та писарями тих "книг многи", про які згадує літопис 1037 р.
Друге місце за значенням, найімовірніше, посідала латинська або, як дехто гадає, варязька мова. У Київській Русі дуже рано з'явилася іноземна перекладна література. Вже в XI ст. у скрипторії при Софійському соборі, а пізніше й інших місцях, слов'янською мовою перекладено відомі у всьому світі твори: "Хроніка" Георгія Амартола, "Історія іудейської війни" Иосифа Флавія, Хроніка Сінкела, "Житіє Василія Нового", "Християнська топографія"Як бачимо, в Київській Русі існувала вища освіта, яку отримали такі видатні діячі тих часів, як Іларіон, Феодосій Печерський, Нестор, Климент Смолятич, Кирило Туровський, Мойсей Видубицький, автор "Слова о полку Ігоревім", Ярослав Мудрий, його сини — Ізяслав, Святослав, Всеволод, онуки — Святополк та Володимир Мономах, Володимир Василькович та ін. Крім початкових шкіл, утворених з ініціативи держави, існувало й приватне, індивідуальне, навчання. Ним займалися головним чином дяки при церквах та, можливо, ченці монастирів, при яких могли бути школи для дітей. Один з авторів давніх графіті на ім'я Піщан написав, наприклад, на стіні Софійського собору у Києві: "Піщан писав, ходивши до дяків учеником". Поступове поширення грамотності на Русі засвідчується й написами на різних ремісничих виробах, знайдених в Україні.
28. Іконописання в Київській Русі.
Високий мистецький рівень небагатьох ікон першої половини XI ст. можна пояснити тим, що їх виконували ті самі митці, що клали мозаїку та писали фрески в київських храмах. Серед цих творів назвемо згадану ікону Георгія (1040 р.) (174 х132 см) з Успенського собору Московського Кремля, ікону Георгія в зріст (230 x 142 см) з Юрієвого монастиря та ікону Петра і Павла (236 x 147 см) з Софійського собору в Новгороді, їхні малярські прикмети — монументальний стиль і білильне вохріння, розміри, ідентичні розмірам постатей мозаїк і фресок Софійського собору (235 см), — вказують на те, що вони є творами київської школи. Обґрунтування їх новгородського походження тим, що там вдосталь було лісу для виготовлення дощок для ікон, сприймається як курйоз 54. Відсутність у Новгороді малярських традицій, що походили б від цих "новгородських" ікон, пояснюється тим, що вони виготовлені в Києві, а традиція київської школи тягнеться до XIII ст., про що свідчить ікона Богоматері Печерської (Сванської) (1288 р.).
Якщо мозаїки й фрески втілювали тріумф християнства, то ікони насамперед були поклонними. Ним молилися, в них сподівалися знайти зцілення й допомогу в житті. Великі розміри названих ікон добре узгоджувалися з монументальним мозаїчним та фресковим малярством київських храмів.
Ікони як специфічний вид релігійного малярства виникли дуже давно, і найраніші збережені твори належать до VI ст. Намальовані на іконі святі сприймалися тодішніми віруючими як перебування шанованих святих серед вірних "тут і тепер". Ікони київської школи виконані в той період розвитку стилю візантійського мистецтва, коли воно успішно позбулося неістотних подробиць, а зосередило головну увагу на виявленні в образі святого не плинних прикмет смертного, а позачасових надособистих рис. Ікона підносила святого, зображеного на ній, над повсякденністю, підкреслювала його харизматичність.
За уявленнями віруючих, освячена ікона не замінює святого, а свідчить про його присутність і як прототип і первовзір має властивості благодаті, захищає й оздоровлює. Сумнівів у тому, що ікона Георгія (Юрія) з Московського Кремля була храмовою, немає. У XI ст. Існував лише один храм, названий на честь цього святого, побудований в Києві на замовлення Ярослава Мудрого і освячений у 1051 р. Другий собор (Святого Георгія) збудовано в Новгороді й освячено, згідно з недостовірною звісткою, у 1140 р. Саме з цього монастиря походить ікона святого на весь зріст. Стилем, малярськими прийомами, всім ладом образу вони свідчать про спільність малярського напряму, а Ікона св. Георгія з Московського Кремля ідентична мозаїчним та фресковим зображенням Софійського собору в Києві. Св. Георгія (Юрія) на останній Іконі, як і київські мозаїки, написано на золотому тлі, на якому вимальовується монументальна постать святого з мечем, затиснутим в лівій руці й списом в правій. Червоний плащ та військові обладунки відповідають колористичному ладові образу, який вражав світлим обличчям, широко відкритими очима й загальною героїкою. Він був патроном князя Ярослава (Георгія) Мудрого, утверджував його харизматичну леґітимність. Прекрасне юне обличчя Георгія пашіло молодечою відвагою й силою юності. Юні княжі вояки, молячись йому, набиралися непохитної віри, звитяги й готовності "покласти життя за віру, за други своя". Ярослав Мудрий, як і візантійські імператори, дуже шанував св. Георгія, зображення якого вміщував на власних печатках.