23. Література Київської Русі. «Слово о полку Ігоревім»

Важливим явищем культурного життя Київської Русі стала поява літератури: історичної, філософсько-публіцистичної, юридичної, художньої та церковної. Виникнення і розвиток давньоруської літератури тісно пов'язані з соціально-економічними, політичними та культурними успіхами Русі, поширенням писемності в усіх сферах суспільного життя. Оригінал твору відкрив граф А. Мусін-Пушкін, відкупивши його в архімандрита Спасо-Ярославського монастиря Йоіля 1791 р., і видав друком у Петербурзі 1800 р., при співпраці знавців палеографії М. Малиновського і М. Бантиша-Каменського. Сам рукопис і більшість друкованих примірників «Слово…» згоріли під час московської пожежі 1812 року. Брак оригінального списку викликав уже на початку XIX ст. появу т. зв. скептиків, які вважали «Слово…» пізнішим фальсифікатом (О. Сенковський, М. Каченовський, І. Давидов, І. Бєліков й ін.). До новіших скептиків належали франц. славісти Л. Леже і А. Мазон, (який автором «Слово…» вважав Бантиша-Каменського, пізніше Йоіля), останнім часом А. Зімін, Едвард Кінан та ін. Переважає думка про безпідставність усіх закидів сфальшування, до цього чимало спричинилися різні знахідки. Ще 1818 р. К. Калайдович знайшов у псковському Апостолі 1307 р. приписку запозичену з «Слово…», 1829 р. Р. Тимковський видав список «Задонщини», що була наслідуванням або, як писав М. Сперанський, плагіатом «Слово…».Вже ранні дослідники відкрили зв'язок «Слово…» з українською народною поезією, особливо М. О. Максимо́вич. У XIX ст. над «Слово…» працювало багато дослідників: з росіян М. Тіхонов, П. Вяземський, В. Міллер, О. Веселовський, Е. Барсов; з українців, крім М. Максимовича, О. Потебня, О. Огоновський, П. Житецький. Широко поставлене дослідження «Слово…» у XX ст., існує понад 700 поважних праць про «Слово…» різними мовами, у тому ч. праці укр. дослідників В. Перетца, М. Грунського, на еміграції Д. Чижевського, О. Пріцака та ін. З другої пол. 1930-их рр. наук, вивчення «Слово…» в УРСР припинене й обмежене тільки російськомовними дослідженнями в АН СРСР. За версією Володимира Чівіліхіна, "Слово" написав сам князь Ігор. На це вказує сама назва твору: "Слово о полку Ігореві, Ігоря, сина Святославля, внука Ольгова". Тобто, на думку Чівіліхіна, чернігівський князь Ігор сам підписався під власним твором.

Через відомі політичні умови перед у дослідах над «Слово…» вели російські вчені. Зваживши, що мова, якою написано «Слово…», в основі давньоруська мова, поему зараховують до своєї літератури українці, білоруси і росіяни. Проте ніхто з поважних учених не заперечує, що поема постала в Україні і що багато її мовних і поетичних засобів мають яскраво український характер. У 1920-их рр. М. Скрипник домагався визнати приналежність «Слово…» лише до української літератури.

24. Давньоруські літописи. « Повість минулих літ»Літописання на Русі виникло рано. Вважається, що ще IX ст. за князя Аскольда в Києві велися літописні записи (так званий "Літопис Осколда") 5. На основі заміток про діяння Володимира Святославича і його попередників, хрещення та побудову церкви Св. Богородиці складено перший літописний звід (996—997 рр.) 6. При Софійському соборі у Києві написано звід (1037— 1039 рр.), який закінчувався похвалою Ярославу Мудрому за його просвітницьку діяльність, за побудову града Києва, Софійського собору, Золотих воріт, монастирів Георгія та Ірини 7. З 60-х років XI ст. літописання продовжувалося в Києво-Печерському монастирі, де ігуменом Никоном складено звід, в якому розповідається про хрещення Володимира в Корсуні (Херсонесі), про походи руських князів на греків, новгородський переказ про прикликання варягів 8. Цей звід використав пізніше укладач так званого Початкового літопису (1093—1095 рр.), написання якого пов'язують з іменем ігумена Печерського монастиря Іоанна 9.

Такий довгий і складний шлях пройшло літописання Київської Русі 10, поки на початку XII ст. не було складено "Повісті минулих літ", найвидатнішого історичного твору середньовіччя. Автором-упорядником "Повісті..." був Нестор, чернець Києво-Печерського монастиря. Над Несторовим зводом у 1116 р. працював ігумен Видубицького монастиря Сильвестр. "Повість минулих літ" — це, власне, комплекс літописних праць, що склався у Києві між 1112—1119 рр., історико-художній епічний твір. Тут в єдине ціле об'єднано твори книжного і фольклорного походження різних жанрів. У "Повісті..." розповідається про виникнення східнослов'янської держави і її столиці Києва, про ратні подвиги русичів, народні заворушення, княжі міжусобиці. Увесь літопис просякнутий закликом до єднання князів у боротьбі проти зовнішніх ворогів, засуджуються князівські чвари. До "Повісті ..." увійшли й ориґінальні літературні твори: "Повчання" Володимира Мономаха і його лист до Олега Святославича, про осліплення Василька Теребовльського, перенесення мощІв Феодосія, напад половців на Печерський монастир та про похід князя Святополка, разом з іншими князями, на половців у 1107 р. Використав Нестор чимало іноземних джерел, уривки з творів візантійських авторів ("Хроніки" Георгія Амартола, "Житія" Василя Нового, "Літопису вскоре" Никифора), біблійних книг. Увійшли до літопису і офіційні державні документи — договори Русі з греками. "Повість минулих літ" помітно вплинула на подальший розвиток давньоруської літератури і літописання. Зокрема цей вплив простежується у "Слові о полку Ігоревім", де чимало виразів і думок автора збігаються з літописними 11.