2. Схеми і напівсхеми, що представляють собою конвенціональні стереотипні зображення.

3. Піктограми тобто схеми, збагачені виразом індивідуальності дитини, його позицією по відношенню до миру. Піктограми, хоча і виражають афективне відношення дитини до світу, ще недостатньо відкриті для комуникациі зі світом і вимагають для свого розуміння пояснення і інтерпретації малюнка самим автором.

4. Художні образи, володіючі естетичною цінністю, розкривають афект у формі предмету, зрозумілого глядачу без додаткових роз'яснень автора.

Дитячий малюнок розглядається в першу чергу як проекція особистості дитини, як символічний вираз його відносини до світу. В зв'язку з цим дуже важливо відділяти в дитячому малюнку ті його особливості, які відображають рівень розумового розвитку дитини і ступінь оволодіння дитиною технікою малювання, з одного боку, і особливості малюнка, що відображають особові характеристики, - з іншого.

При інтерпретації значення малюнків дитини необхідно враховувати наступні умови:

• Рівень розвитку образотворчої діяльності дитини, для чого необхідно проглянути малюнки, виконані дитиною раніше (вдома, в дитячому саду, школі і т.д.).

• Особливості самого процесу малювання (вибір теми збереження її впродовж процесу малювання або її трансформація; послідовність виконання окремих частин малюнка; спонтанні мовні висловлення; характер емоційних реакцій; наявність пауз в процесі малювання і т.д.).

• Динаміку зміни малюнків на одну і ту ж тему або малюнків близького змісту впродовж одного діагностичного обстеження або в ході корекційного процесу. Навіть стереотипне відтворення дитиною одного і того ж малюнка впродовж одного або декількох занять стає активним орієнтуванням і дослідженням конфліктної аффектогенной ситуації, тобто представляє значний крок вперед.

• У малюнку дитини можуть переважати різні типи зображення, що відображають не тільки вікову динаміку образотворчої діяльності, але і індивідуальні особливості особового переживання дитиною своїх стосунків з миром на момент створення малюнка.

• Має значення також аналіз активності дитини і способів використання художніх матеріалів.

Основні діагностичні етапи з використанням методу проективного малювання

1. Попередній орієнтовний етап. Дослідження дитиною обстановки, образотворчих матеріалів, вивчення лімітів і обмежень в їх використовуванні.

2. Вибір теми малювання, емоційне включення в процес малювання.

3. Пошук адекватної форми виразу.

4. Розвиток форми в напрямі все більш повного, глибокого самовираження, її конкретизація.

5. Розв’язання конфліктно травмуючої ситуації в символічній формі.

Проективний малюнок може виконуватися: кольоровими крейдами, олівцями, фломастерами або фарбами. При аналізі малюнка рівень образотворчих умінь за увагу не приймається. Йдеться про те, як за допомогою художніх засобів (кольору, форми, розміру і т.д.) передаються емоційні переживання суб’єкта.

Перший опис процесу проекції в ситуації зі стимулами, що допускають їхню різну інтерпретацію, належить відомому американсько­му психологові Генрі Мюррею (Миггау, 1935). Він розглядає проекцію як природну тенденцію людей діяти під впливом своїх потреб, інтересів, усієї психічної організації. По суті, це перше састосування поняття проекції до психологічного дослі­дження. При цьому Г.Мюррей, добре знайомий із психоаналітичними роботами, вважав, що захисні механізми в процесі проекції можуть виявлятися, а можуть і не виявлятися. До цього часу теоретична концепція проекції у тому вигляді, в якому вона застосовувалася до дослідження особистості, не формулювалася.

Для позначення визначеного типу психологічних методик по­няття проекції уперше використовується Л.Франком у 1939 р. Ним висуваються три основних принципи, що лежать в основі проектив­ного дослідження особистості.

1. Спрямованість на унікальне в структурі або організації осо­бистості.

На відміну від традиційних психометричних процедур, особис­тість розглядається як система взаємозалежних процесів, а не пе­релік (набір) здібностей, або рис.

2. Особистість у проективному підході вивчається як відносно стійка система динамічних процесів, організованих на основі потреб, емоцій та індивідуального досвіду.

3. Ця система основних динамічних процесів постійно активно діє протягом життя індивіда, «формуючи, направляючи, спотворюючи, змінюючи і переінакшуючи кожну ситуацію в систему внутрішньо­го світу індивіда». Кожна нова дія, кожен емоційний прояв індивіда, його сприймання, почуття, висловлення, рухові акти несуть на собі відбиток особистості. Це третє й основне теоретичне положення на­зивають проективною гіпотезою.

Визначаючи специфіку проективного підходу, Л.Франк пише про те, шо це прийом дослідження особистості, за допомогою якого обстежуваного поміщають у ситуацію, реакцію на яку він здійснює в залежності від значення для нього цієї ситуації, його думок і по­чуттів. Також підкреслюється те, що стимули в проективних мето­диках не бувають строго однозначними, а допускають різну інтер­претацію. Стимул набуває сенсу не просто через його об'єктивний зміст, а насамперед у зв'язку з особистісним значенням, що до­дається йому обстежуваним.

Л.Франк не розглядає проективні методики як заміну уже відо­мим психометричним. Призначення цих методик - дослідження «ідіо­матичної» внутрішньої сфери, що може бути розглянута як спосіб організації життєвого досвіду. Проективні методики вдало доповнюють існуючі, дозволяючи заглянути в те, що найбільш глибоко схо­вано, вислизає при використанні традиційних прийомів дослідження

Загальними для всіх проективних методик є наступні ознаки:

1. Невизначеність, неоднозначність стимулів що використову­ються.

1. Відсутність обмежень у виборі відповіді.

2. Відсутність оцінки відповідей обстежуваних як «правильних» і «помилкових».

Л.Франк першим розробив класифікацію проективних методик. Ця класифікація, незважаючи на багато інших, із запропонованими пізніше змінами і доповненнями сьогодні найбільш повно характе­ризує проективну техніку. Познайомимося з нею ближче.