Запитання для самоконтролю

1. Дайте визначення темпераменту та характеру.

2. Взаємозв'язок темпераменту з типами вищої нервової діяль­ності.

3. Назвіть основні властивості нервової системи.

4. Які ви знаєте компоненти темпераменту?

5. В чому проявляється взаємозв'язок темпераменту з іншими властивостями особистості?

6. Проаналізуйте основні компоненти структури характеру.

7. Яке місце займають психічні стани в структурі психічних явищ особистості?

8. Дайте визначення психічного стану. На яких структурних рівнях необхідно вивчати психічні стани для забезпечення об'єк­тивності?

9. В чому проявляються відмінності між поняттями «фізіологіч­ний стрес» і «психологічний стрес»? Стадії стресу за Г.Сельє.

10. Вкажіть змістові відмінності між поняттями темперамент, характер, емоції, почуття, воля.

Лекція 6

Тема: Методи дослідження самосвідомості, самооцінки, мотивації. Проективні методи в психолого-педагогічній діагностиці

План:

1. Поняття свідомості, самосвідомості, самосвідомість як об'єкт психо­діагностики.

2. Методики психодіагностики самосвідомості: тести-опитувальники, ідеографічні

методики, проективні техніки.

3. Методики дослідження самооцінки учнів.

4. Діагностика мотивації школярів.

5. Проективне малювання.

Література:

1. Анастази А. Психологическое тестирование: В 2-х т. - М.: Педагогика, 1982.

2. Бурлачук Л.Ф. Психодиагностика личности. - К: Здоров'я, 1980. - 165 с.

3. Бурлачук Л.Ф. Психодиагностика. - СПб.: Питер, 2002. - 349 с.

4. Кон И.С. В поисках себя. - М.: Политиздат, 1983. - 336 с.

5. Личностный дифференциал: Методические рекомендации

/Сост.Е.ФБажин, А.М.Зткинд. - Л., 1983.

6. Немов Р.С. Психология. Кн. 3. Экспериментальная педагогическая психология

и психодиагностика. - М.: Просвещение, 1995. - 508 с.

7. Общая психодиагностика / Под ред. Бодалева А.А., Столина В.В. - М.:Речь,

2001. - 440 с.

8. Собчик Л.Н. Диагностика индивидуально-типологических свойств и

межличностных отношений. - СПб.: Речь, 2002. -96 с.

9. Столин В.В. Самосознание личности. - М., 1983. - 286 с.

1. Поняття свідомості, самосвідомості, самосвідомість як об'єкт психодіагностики.

Особистість — феномен суспільного розвитку, конкретна жива людина, що володіє свідомістю і самосвідомістю.

Свідомість - форма відображення об'єк­тивної дійсності в психіці людини, вищий рі­вень відображення психічного і саморегуляції; вважається, що належить тільки людині. В якості опосередковуючого, проміжного фактора виступають елементи суспільно-історичної практики, що дозволяють будувати об'єктивну картину світу. Психологія вивчає походження, структуру і функціонування свідомості індивіда.

Свідомість характеризується:

1. Активністю.

2. Спрямованість на предмет чи об’єкт, свідомість - це завжди усвідомлення чогось.

3. Здатністю до рефлексії, самоспостереження - усвідомлення самої свідомості.

4. Мотиваційно-ціннісним характером.

5. Рівнями різного ступеня усвідомленості.

Самосвідомість — це усвідомлення людиною свого суспільного статусу і своїх життєво важливих потреб, вищий рівень розвитку сві­домості - основа формування розумової активності і самостійності особистості в її судженнях і діях. Людина являє собою одночасно три цілісні системи: вона виступає як організм, як соціальний індивід і як особистість.

Виявлення своєї соціальної цінності і сенсу свого буття, форму­вання і зміна уявлень про своє майбутнє, минуле і сьогодення ха­рактеризують самосвідомість особистості і визначають її функції.

Головні функції самосвідомості:

1. Пізнання себе.

2. Удосконалення себе.

3. Пошук смислу життя.

Основні утворення самосвідомості:

1. Прийняття точки зору іншого.

2. Ідентифікація з батьками.

3. Засвоєння стандартів виконання дій і формування самооцінки.

1. Набуття ідентичності в рамках сімейних відносин з одноліт­ками.

4. Формування статевої і професійної ідентичності.

5. Становлення самоконтролю.

Отже, самосвідомість - це насамперед процес, за допомогою якого людина пізнає себе. Але самосвідомість характеризується та­кож своїм продуктом — уявленням про себе, «я-образом» чи «я- концепцією».

Психодіагностика самосвідомості традиційно спрямована на ви­явлення продукту самосвідомості - уявлення про себе. При цьому допускається, а потім доводиться, що «я-концепція» не просто про­дукт самосвідомості, але й важливий фактор детермінації поведінки людини, таке внутріособистісне утворення, що багато в чому визна­чає напрямок її діяльності, поведінки в ситуаціях вибору і взаємодії з людьми.

Аналіз «я-образу» дозволяє виділити в ньому два аспекти: знан­ня про себе і самовідношення. У ході життя людина пізнає себе і накопичує про себе різні знання, ці знання складають змістовну час­тину її уявлень про себе - її «я-концепцію». Однак знання про себе самого, природно, їй не байдужі: те, що в них розкривається, вияв­ляється об'єктом її емоцій, оцінок, стає предметом її більш-менш стійкого самовідношення. Не все осягається реально в собі самому і не все в самовідношенні чітко усвідомлюється; окремі аспекти «я-образу» виявляються неусвідомленими.

Ці дві тези про будову «я-образу», тобто теза про знання і відно­шення до себе, як аспекти «я-концепції», і теза про її усвідомлювану і неусвідомлену частини, дозволяють зрозуміти ряд принципових методологічних проблем, що виникають перед психодіагностикою самосвідомості.

Чи можна взагалі виявити, що про себе людина знає? На пер­ший погляд, це питання риторичне: неважко тим чи іншим спосо­бом одержати самоопис обстежуваного, це самоопис і є показником знання людини про себе, вираженням її «я-концепції». Однак якщо людина говорить про себе, що вона добра, ділова, цілеспрямована, товариська чи, навпаки, зла, безвладна, нетовариська, то вона не просто подає відомості, але і дає оцінку самого себе. Виділити цю оцінку в самоописах і навіть відокремити її від словесного самоопису можна, а от відокремити знання від оцінки виявляється досить важко, якщо взагалі можливо.

При діагностиці самосвідомості в самоописах розглядаються: соціальна бажаність описуваних рис, тактика самоподачі (самопрезентація), область саморозкриття, можливість ідентифікації чи анонімність відповідей, тактика погоджуватися чи не погоджуватися з твердженнями, характер і міра обмежень у формі відповідей на запитання, контекст усієї процедури діагностики, установки, очікування й інструкцїі, спо­соби підрахунку індексів і статистичні процедури.

Крім цього, важливу роль відіграє рівень інтелектуального роз­витку, кооперативна установка у ставленні до діагноста чи дослід­ника, почуття безпеки в ситуації тестування. Кінцевий результат, підсумковий продукт самосвідомості – Я-концепція, при дослідженні якої розглядають:

1. Проблему соціальної бажаності: прагнення бачити і культивувати в собі соціально необхідні якості — одне з реальних прагнень людини, що, звичайно ж, відображається в її «я-концеп­ції».

2. Стратегію само презентації – прагнення виставляти себе в соціально-ви­грашному світлі - це лише один з аспектів більш загального фено­мену, відомого як стратегія само презентації, якій притаманне прагнення до «я-ідеалу» суб'єкта. Особливості самопрезентації в публічних умовах показана на малюнку.

3. Розбіжності в суб'єктивній значимості параметрів «я-кон­цепції». Одні й ті самі за своїм змістом знання про себе в різних людей можуть мати різну суб'єктивну значимість. Один із шляхів підвищення вірогідності діагностичних висновків - це добір найбільш універ­сальних і загальнозначущих параметрів «я-концепції», що дозволя­ють зменшити імовірність помилки. Інший шлях - використання методів полягає у виділенні значимих параметрів даного суб'єкта.

4. Складна будова «я-концепції». Психодіагностичні дані можуть інтерпретуватися лише в контексті теоретичних уявлень про будо­ву «я-образу» і процесу самосвідомості в ціломуСамосвідомість має рівневу будову.

Докладна рівнева концепція і самосвідомості, і особистості в цілому запропонована Е.Еріксоном (Егікзоп Е., 1967). Століним В.В. була сформульована концепція рівневої будови самосвідомості, за­снована на обліку характеру активності людини, у рамках якої формується і діє її самосвідомість. У якості вихідного приймаються розбіжності змісту «я-образу» (визнання уявлення про себе, у тому числі й у формі оцінки виразності тих чи інших рис) і самовідно­шення. Останнє — це переживання, відносно стійке почуття, що пронизує самосприйняття і «я-образ».

5. Самовідношення активно захищає особистість - феномен компенсації, що може бути інтерпретований як захист самовідношення за допомогою прикрашання себе в сферах, що лежать поза зоною актуального самопрояву.

Уявлення про себе можуть відноситися до різних сфер прояву людини. Такі дослідники, як У.Джемс, К.Роджерс, М.Розенберг виділили різні форми уявлень про себе, диференційовані або за сферою проявів людини («соціальне я», «духовне я», «фізичне я», «інтимне я», «публічне я», «моральне я», «сімейне я» і т.д.), або як [ реальність і ідеал («реальне я», «ідеальне я»), або на тимчасовому континуумі («я в минулому», «я в сьогоденні», «я в майбутньому»), або за якоюсь іншою істотною ознакою. Ці аспекти самосвідомості повинні відбиватися за допомогою психодіагностичних методик.