Підсумки дошкільного розвитку дитини; формування внутрішньої позиції школяра.

До кінця дошкільного віку дитина вже являє собою у відомому змісті особистість. Вона добре усвідомлює свою статеву приналеж­ність, знаходить своє місце в просторі і часі. Вона вже орієнтується в сімейно-родинних відносинах і вміє будувати відносини з доросли­ми й однолітками: має навички самовладання, уміє підкорити себе обставинам, бути непохитною у своїх бажаннях. У такої дитини вже розвинута рефлексія. Як найважливіше досягнення в розвитку осо­бистості дитини виступає перевага почуття «Я повинний» над мо­тивом «Я хочу». До кінця дошкільного віку особливого значення на­буває мотиваційна готовність до навчання в школі.

Один з найважливіших підсумків психічного розвитку в період дошкільного дитинства — психологічна готовність дитини до шкільно­го навчання. І.Ю.Кулагіна виділяє два аспекти психологічної готов­ності — особистісну (мотиваційну) та інтелектуальну готовність до школи. Обидва аспекти важливі як для того, щоб навчальна діяль­ність дитини була успішною, так і для її якнайшвидшої адаптації до нових умов.

Формування внутрішньої позиції школяра. Щоб дитина успішно навчалася, вона, на­самперед, повинна прагнути до нового шкіль­ного життя, до «серйозного» заняття, «відпо­відального» доручення.

На появу такого бажання впливає відно­шення близьких дорослих до навчання, як до важливої змістовної діяльності, набагато більш значимої, ніж гра дошкільника. Впливає і відношення інших дітей, сама можливість піднятися на нову вікову ступінь в очах молодших і зрівнятися в положенні зі старшими. Прагнення дитини зайняти новий соціальний стан веде до утворення його внутрішньої позиції. Л.І.Божович характеризує це як централь­ний особистісний новотвір, що характеризує особистість дитини в цілому. Саме він визначає поводження і діяльність дитини, всю си­стему її відносин до дійсності, до самої себе і оточуючих людей. Спосіб життя школяра як людини, що займається в громадському місці суспільно значимою і суспільно оцінюваною справою, усвідом­люється дитиною як адекватний для неї шлях до дорослості: він відповідає мотиву, що сформувався в грі, «стати дорослим і реаль­но здійснювати його функції» (Д.Б.Ельконін).

З того моменту, як у свідомості дитини уявлення про школу придбало риси способу життя, можна говорити про те, що її внут­рішня позиція одержала новий зміст - стала внутрішньою позицією школяра. І це значить, що дитина психологічно перейшла в новий віковий період свого розвитку - молодший шкільний вік. Внутрішню позицію школяра в наиширшому змісті можна визначити як систему потреб і прагнень дитини, пов'язаних зі школою, тобто таке відно­шення до школи, коли причетність до неї переживається дитиною як її власна потреба («хочу в школу!»). Наявність внутрішньої пози­ції школяра виявляється в тім, що дитина рішуче відмовляється від дошкільно-ігрового, індивідуально-безпосереднього способу існуван­ня і виявляє яскраво позитивне відношення до шкільної навчальної діяльності в цілому й особливо до тих її сторін, що безпосередньо пов'язані з навчанням.

Така позитивна спрямованість дитини на школу, як на власне навчальний заклад - найважливіша передумова благополучного входження її в шкільно-навчальну дійсність, тобто прийняття нею відповідних шкільних вимог і повноцінного включення в навчальний процес.

Крім відношення до навчального процесу в цілому, для дитини, що приходить до школи, важливе відношення до вчителя, одноліт­ків і самої себе. До кінця дошкільного віку повинні скластися така форма спілкування дитини з дорослими, як позаситуативно-особистісне спілкування (за М.І.Лісіною). Дорослий стає незаперечним авторитетом, зразком для наслідування. Полегшується спілкування в ситуації уроку, коли виключені безпосередні емоційні контакти, коли не можна поговорити на сторонні теми, поділитися своїми пе­реживаннями, а можна тільки відповідати на поставлені запитання і самому запитувати в справі, попередньо піднявши руку. Діти, гото­ві в цьому плані до шкільного навчання, розуміють умовність навчаль­ного спілкування й адекватно, підкоряючись шкільним правилам, поводяться на заняттях.

Особистісна готовність до школи включає також визначене від­ношення до себе. Продуктивна навчальна діяльність припускає аде­кватне відношення дитини до своїх здібностей, результатів роботи, поводження, тобто визначений рівень розвитку самосвідомості. Про особистісну готовність дитини до школи звичайно судять по її по­ведінці на групових заняттях і під час бесіди з психологом. Існують і спеціально розроблені плани бесіди, що виявляють позицію шко­ляра (методика Н.І.Гуткіної), і особливі експериментальні прийоми. Наприклад, перевага в дитини пізнавального чи ігрового мотиву визначається на виборі діяльності - прослуховування казки чи гри з іграшками. Після того як дитина розглянула протягом хвилини іг­рашки, що знаходяться в кімнаті, їй починають читати казку, але на найцікавішому місці переривають читання. Психолог запитує, що їй зараз більше хочеться — дослухати казку чи пограти з іграш­ками. Очевидно, що при особистісній готовності до школи домінує пізнавальний інтерес і дитина воліє довідатися, що відбудеться на­прикінці казки. Дітей, мотиваційно не готових до навчання, зі слабкою пізнавальною потребою більше залучає гра.

Досить широко відомий орієнтаційний тест шкіяьної зрілості Керна—Ірасека включає, крім малювання по пам'яті фігури люди­ни, два завдання - змальовування письмових букв і змальовування групи крапок, тобто роботу зі зразка. Аналогічна цим завданням методика Н.І.Гуткіної «Будиночок»: діти змальовують картинку, що зображує будиночок, складений з елементів прописних букв. Також існують більш прості методичні прийоми.

Завдання А.Л.Венгера «Домалюй мишкам хвости» і «Намалюй ручки для парасольок». І мишачі хвости і ручки також являють со­бою елементи букв. Не можна не згадати ще двох методик Д.Б.Ельконіна - А.Л.Венгера: графічний диктант і «Зразок і правило».

Виконуючи перше завдання, дитина на аркуші в клітинку від поставлених попередньо крапок викреслює орнамент, виходячи із вказівок психолога. Психолог диктує групі дітей, в яку сторону і на скількох клітинках потрібно проводити лінії, а потім пропонує дома­льовувати «візерунок, що вийшов під диктування»,до кінця сторінки. Графічний диктант дозволяє визначити, наскільки точно дитина може виконувати вимоги дорослого, дані в усній формі, а також мож­ливість самостійно виконувати завдання зорового сприйнятого зразка. Більш складна методика «Зразок і правило» припускає одночас­не дотримання у своїй роботі зразку (дається завдання намалювати по крапках такий самий малюнок, як задана геометрична фігура) і правилу (оговорюється умова: не можна проводити лінію між одна­ковими крапками, тобто з'єднувати кружок із кружком, хрестик із хрестиком і трикутник із трикутником). Дитина, намагаючись викона­ти завдання, може малювати фігуру, схожу на задану, зневажаючи правилом, і, навпаки, орієнтуватися тільки на правило, з'єднуючи різні крапки і не звіряючи зі зразком. У такий спосіб методика ви­являє рівень орієнтування дитини на складну систему вимог.