2. Предмет освітньої і виховної діяльності школи.

До предмету освітньої діяльності школи слід віднести фор­мування наступних психічних властивостей і функцій:

• пізнавальні здібності (які досягли рівня розвинутих усвідом­лених вмінь за результатами самонавчання);

• знання, навички, вміння за конкретними навчальними дис­циплінами;

• систему уявлень і понять, що утворюють загальну наукову картину природного і соціального світу.

В цьому контексті психодіагностика, обслуговуючи задачі освіти, повинна бути, перш за все, спрямована на виявлення вказаних пси­хічних функцій.

Предмет виховної діяльності школи передбачає формування

наступних психічних властивостей:

• стійкого і в той же час гнучкого характеру, що дозволяє по­єднати волю і цілеспрямованість в досягненні цілей з гнучкістю і пристосуванням до мінливих умов;

• формування особистості з соціально-створювальною структу­рою мотивації і ціннісної орієнтації, що зумовлює законослухня­ність і правосвідомість у будь-якій сфері, в тому числі, включаючи сферу професійної праці;

• підготовка молоді до усвідомленого вибору професійної діяль­ності на основі гармонійного поєднання інтересів і здібностей.

Більш узагальнено можна сказати, що освітня функція звернена на пізнавальну, а виховна - на особистісно-мотиваційну сферу школярів.

У зв'язку з цим задачі, які відносяться до освітньої функції школи, більшою мірою вирішуються з використанням методик діаг­ностики пізнавальної сфери (тести загальних і спеціальних здібно­стей, тести досягнень), і меншою мірою - методики шкалування.

Задачі, які відносяться до виховної функції школи, вирішують­ся більшою мірою з використанням особистісної діагностики (тести-опитувальники, проективні методики, експертні методики в різних варіантах).

Сьогодні виділяють ще третю функцію, яка реалізується в ході освіти і виховання, функцію «соціально-професійної селекції», основ­ним призначенням якої є:

• визначення розумових здібностей;

• виявлення нахилів (цю функцію здебільшого реалізують гім­назії, ліцеї);

• визначення особистісно-соціальної зрілості.

Отже, в умовах школи використання психодіагностики перед­бачає тісну взаємодію психолога і вчителя. В застосуванні тестів можлива активна участь і вчителя, однак при застосуванні методів особистісної психодіагностики слід надавати перевагу психологу.

3. Особистісна діагности­ка в системі диференційованого навчання.

Одним із важливих підходів, які сьогодні реалізовуються в сис­темі освіти, є підхід до диференційованого навчання з урахуванням особливостей кожного учня.

Психолого- педагогічні проблеми

До основних проблем, які зумовили пошук нових підходів до освітньої діяльності, в першу чергу необхідно віднести: програму навчання, стандартні умови, розраховані як на «серед­нього» так і «ідеального» учня тощо; в цьому контексті виникає задача не просто виявити психологічні особли­вості учня, але й визначити, чи є ці особливості (здібності, мотиви, особистісні риси) причиною ускладнень в навчанні.

Психолог повинен дати рекомендації щодо «індивідуального» підходу до учня. Мета цих рекомендацій - добитися такого стано­вища, щоби в учня, його батьків, вчителів не було проблем з адап­тацією школяра до вимог навчального процесу.

Перший спосіб розв'язання педагогічної проблеми полягає у гар­монізації чи корекції психологічного складу учня, тобто така зміна особистості, яка б максимально наблизила його до особистості «іде­ального» учня. Саме для цього існують корекційні програми, психотренінги пізнавальних процесів, психолого-педагогічні ігри тощо.

Другий спосіб розв'язання педагогічної проблеми диференційова­ного підходу - дефектологічна селекція, пов'язана з відбором дітей і організацією умов навчання, які відрізняються від «нормальних», тобто мають відхилення від норми. Такий спосіб вирішення проблеми досягається за допомогою педагогічних засобів.

Третій спосіб передбачає орієнтацію на індивідуальні навчальні плани і методики навчання, хоча в реальності індивідуальний підхід зведено до типологічного.

Найчастіше індивідуальний підхід асоціюється із селективно-педагогічним. При такому підході визначають здібності і нахили дітей, загальний рівень розвитку і поділяють на групи у відповідності з профілем навчання, що рекомендується. Типовим варіантом се­лективного підходу є відбір дітей в класи з гуманітарним, фізико-математичним чи іншим профілем навчання.

Як окрему, загальну психолого-педагогічну задачу виділяють навчання обдарованих дітей. Мова йде про діагностику як загальної обдарованості, так і спеціальної обдарованості: сенсомоторної, літе­ратурної, технічної і т. ін.

Класифікація основних психолого-педагогічних проблем, в роз­в'язанні яких бере участь психодіагност:

1. Діагностика готовності до школи. Вона визначається, виходячи із вимог навчального процесу і всієї шкільної ситуації, в яку включається дитина. Методики виз­начення готовності до навчання частіше за все мають форму типових критеріально-орієнтованих тестів. Критеріями є необхідний рівень зрілості особистості дитини, ступінь оволодіння первинними шкіль­ними навичками, розвиток довільності уваги, пам'яті, мислення, рі­вень соціалізації (знання, навички, вміння, прийняття моральних і етичних правил) тощо.

2. Визначення рівню шкільної адаптації. Інколи психолого-педагогічні нормативи можуть відрізнятися від реальних. Тому навіть при високих показниках до шкільного навчання за психологічними методиками у дитини може виникнути синдром шкільної дезадаптації. Джерелами конфлікту можуть бути сім'я, школа, колектив ровесників, особливості психологічного складу дитини. До останньої причини можна віднести приклад, коли діти екстравертованого типу навчальних досягнень здобувають швидше, ніж діти інтровертованого типу. Наведений приклад є тільки одним із багатьох випадків, коли спостерігається певна дисгармонія роз­витку пізнавальної, особистісно-емоційної і регулятивної сфери пси­хічного життя.

Для виявлення причин шкільної дезадаптації психолог може застосовувати комплекс психологічних методик, спрямованих на діагностику:

• пізнавальних і соматоморфних здібностей, рівня довільної ре­гуляції;

• здібностей до навчання;

• мотивації;

• навчальних навичок;

• особливостей виховання, які культивуються в сім'ї;

♦ відношення між дитиною і членами сім'ї, дитиною і вчителем.