Особливості лексикографічної практики івана верхратського

Суспільно-культурний розвиток із 60-х рр. XIX ст. проходив під великим

впливом народовців. Наслідуючи ідеї європейських просвітителів, народовці

вважали освіту тим чинником, який зможе змінити матеріальне становище народу.

Вирішення загальноосвітніх завдань означало розв’язання суспільних проблем. У

статті, вміщеній у “Руслані” (1897 р.), наголошувалося: “Жадна мова не

розвинулася без учених, що нею писали і учили; без властий і урядів, що єї

уживали; без судів, що нею судили; без законодавців, що в ній проголошували

закони; без церкви, що нею проповідувала і учила”. Саме у цьому руслі проходила

діяльність Івана Верхратського, українського ученого-природодослідника,

мінеролога, поета, перекладача, педагога, автора кількох підручників для школи,

журналіста, культурно-освітнього діяча, першого голови математично-природничо-

лікарської секції Наукового товариства імені Тараса Шевченка.

Іван Верхратський походив із священичої родини, народився 24 квітня 1846 р. У

1848 р. батько помер і мати залишилася з чотирма дітьми. Згодом вона переїхала

до Львова і тут І.Верхратський вступив до звичайної школи, а пізніше – до гімназії.

Своє навчання він продовжив на природничому відділенні філософського

факультету Львівського університету. Після закінчення університету активно

займався педагогічною, науковою та суспільно-корисною діяльністю. Учений також

знаходив час на численні індивідуальні наукові екскурсії, експедиції, пов’язані зі

збиранням природничих, діалектних та фольклорно-етнографічних матеріалів,

зокрема, під час канікул 1890 р. він обстежив 15 сіл, 1900 р. – 27 сіл. Помер

І.Верхратський у Львові, похований на Личаківському цвинтарі.

Наукова, публіцистична та літературна спадщина І.Верхратського нараховує

понад 200 праць. Вона свідчить про велику творчу енергію, працьовитість та

ерудицію вченого. Він поєднував свої наукові інтереси в таких галузях, як

природознавство, мінералогія і мовознавство. Експедиційний матеріал

І.Верхратського невдовзі став предметом його монографічного дослідження. Усі

діалектні матеріали вченого його дружина Олена Верхратська передала НТШ;

сьогодні вони зберігаються у фондах Центрального державного історичного архіву

у м. Львові.

Зацікавлення до вивчення української мови виникає в майбутнього вченого ще

в гімназійні роки. Про це він згадує так: “Малому хлопчині серце рвалося, коли чув,

як знущаються над руською бесідою”. Для потреб школи він починає серйозно

займатися термінологією. Зокрема, 1863 р. у “Вечорницях” з’явилася друком його

перша лексикографічна праця “Матеріали до словаря зоологічного”, яка згодом

переросла у “Початки до уложення номенклатури і термінології природописної”.

Із мовознавчої спадщини І.Верхратського найбільшу цінність для сучасного

дослідження української мови становлять, безперечно, його діалектологічні праці,

присвячені периферійним говорам південно-західного наріччя української мови:

лемківському, бойківському, долівському, південно-покутському, північно-

покутському, східноугорсько-руському, західноугорсько-руському говорам (за

термінологією І.Верхратського). У своїх наукових розвідках І.Верхратський

намагався подати докладний лінгвістичний аналіз фактичного матеріалу, що

становить особливу цінність для історичної діалектології. Крім того, вчений

додавав реґіональні словники переважно диференційного типу.

Словникарська діяльність І.Верхратського була надзвичайно плідною.

Протягом 1863–1912 рр. учений зібрав, узагальнив і систематизував надзвичайно

багату українську лексику (передовсім термінологічну та діалектну).

Ґрунтовніше проаналізуємо особливості лексикографічного опрацювання

діалектного матеріалу у двох студіях І.Верхратського: “Знадоби до словаря

южноруського” (1877) і “Про говір галицьких лемків” (1902). У передмові до праці

“Знадоби до словаря южноруського” підкреслено: “Поміщені тут знадоби до

словаря южноруського обіймають слова и вираженя з ріжних сторон Галичини;

також декотрі вирази Руси угорскої, Буковини и України. Слова и реченя з уст

людових приведені так, як их люд дотичних сторон виголошує, тому:

бруслє=брусля, вартарнє=вартарня, обирают=обирають, вартовати сє=вартовати

ся и пр. При кождім слові означена місцевість, де уживане. Те виділо ся мені

потрібним за-для того, щоби указати, де слова – більшою частю рідші, місцеві –

уживають ся, а також тому, що иноді тоє самоє слово в ріжних сторонах має

значінє одмінне”.

Лексикографічна інтерпретація лексичного діалектного матеріалу в “Знадобах

до словаря южноруського” подається у семи варіантах:

I. Реєстрове слово + (місце запису) + пояснення; наприклад: Биндюги (ж.) –

два колики вбиті на колісниці для піддержування бербениць.

Бовгарька (ж.) – кошєра на воли.

II. Реєстрове слово + (місце запису) + переклад (пояснення) + німецький

відповідник; наприклад: Бовтиці (Д.) – пуговиці, Metallknöpfe.

Клюби (Крс.) – дерево з корінем викопане, що возять на данярах, де інде:

клюба=Kloben, Blockrolle; Schraubstock.

III. Реєстрове слово + (місце запису) + пояснення + ілюстрація; наприклад:

Зводини (Зар.) – потяганє до наочної розправи; Confrontation; староруськ. сводъ.

Правда руська: Я оже будетъ во одиномъ городh, то ити истьцю до конца того

звода, будеть ли сьводъ по землямъ, то ити ємоу до третяго свода.

Старшинник (Стр.) – належачий до старшини. Старшенники. Vorgesetzen.

Старшинники осудили в раді.

IV. Реєстрове слово + (місце запису) + німецький відповідник; наприклад:

Стусати (Самб.) stossen.

Струнінки (Бор.) dünne Würstel; Krenwürstel.

V. Реєстрове слово + (місце запису) + переклад (пояснення) + німецький

відповідник + ілюстрація (інколи з німецьким відповідником), а також польський,

чеський відповідники; наприклад: Умієтний (Ж.) – вмілий, gelehrt; geschickt.

Умієтна жінка geschickte Frau; pol. umięjętny; česk. Uměly. І.Верхратський

так пояснює використання слів з інших слов’янських мов у своїй праці: “При

декотрих словах цікавіших помістив я також вирази одвітні з старословенського

або инших язиків славяньских або порівнював слова рускі з виразами других

язиків, именно латиньского, грецького, німецького, иноді також санскритского; з

послідного приведені для порівняння найчастіше лиш коріні. Порівнанє з язиками

славяньскими а именно з старословеньским здалось мені важним не лише з

становища наукового: може не одно слово здобуде собі у читателів більшого

значіня, коли побачуть, що є подібний вираз також и в других славяньских язиках,

що є и у старословенщині, що уживав ся вже нашими предками. Не завсігди,

правда, вираз тепер у нас уживаний тоє самоє значить, що у старословенщині або

у других язиках славяньских; найчастіше однак має значінє посвоячене. –

Порівнуванє з иншими язиками, а именно з санскритским або староиндийским

вельми поучне и указуюче на близьке свояцтво всіх язиків индогерманьских. Хоть

за-для браку місця порівнуванє обмежитись мусіло, як в горі згадано, лише на

декотрі слова – предсі кілька подробностій подано, котрі можуть заинтересовати.

VI. Реєстрове слово + (місце запису) + синоніми + німецький відповідник;

наприклад: Урвитель (к. Др.), Урвипола (к. Льв.), Урвиголова (к. Льв.), Увірванець

(к. Льв.), Ввірванець (к. Льв.), Вірва (Жовк.), Шибеник (к. Льв.), Galgenstrick,

Galgendieb, Galgenschwengel.

VII. Реєстрове слово + (місце запису) + пояснення + спільнокореневі слова;

наприклад: Угнавий (Самб., Брод.) – вугнавий, що говорить в ніс. Угнавіти, Угнати

– в ніс говорить. Угнак, Угнавець, що в ніс говорить.

Увіз (С.), Вивіз (к. Льв.), Узвіз (Самб.), Holweg. Тут, на нашу думку,

виявляємо комплексний підхід до лексикографічної подачі реєстрового слова.

Необхідно зазначити, що елементи лексикографічної інтерпретації конкретного

діалектного матеріалу шляхом тлумачення засвідчені також у праці “Про говор

галицьких лемків” (1902). Тут вміщено “Словарець”, у якому за алфавітним

порядком подаються діалектизми (серед яких переважають іменники). Словникова

стаття – проста за структурою: Реєстрове слово + пояснення + німецький

відповідник. Інколи наводиться лексичний матеріал з інших мов чи діалектів для

порівняння. Місце запису зафіксовано, на жаль, спорадично. Наприклад, Байчар

Лб Klatschmaul, Klätscher східногал. тріскач, сплетняр.

Костьільник Мо. Церковник.

Необхідно підкреслити, що в аналізованому лексикографічному матеріалі

І.Верхратський звертав увагу насамперед на слово і його тлумачення.

Акцентуація, граматичні ремарки відсутні. Натомість у словникових статтях інколи

трапляються короткі етимологічні довідки. Наприклад, Кошеля (лат. сosula; посил.

на Мікльошича). Іноді у словниковій статті до реєстрового слова подано

кілька варіантів різного характеру.

Таким чином, названі особливості методології лексикографічного опрацювання

діалектного матеріалу ще раз засвідчують різнобічність філологічного

зацікавлення І.Верхратського, його наукову ерудицію та велику любов до рідної

мови і словникарства.