Лексикографічна діяльність юрія федьковича – нова сторінка у творчій спадщині письменника

Юрій Федькович – відомий український письменник, педагог і громадський діяч, редактор першої на Буковині газети українською мовою з промовистою назвою “Буковина”. Він був прекрасним фольклористом, збирачем народної мудрості, стояв біля витоків етнографічної науки на Буковини. Інтерес до народної творчості та етнографії Юрія Федьковича тісно пов’язаний ще з однією, досі не відомою сторінкою його творчої спадщини, а саме: з лексикографічною працею по збору та впорядкуванню діалектних слів. Метою нашого дослідження є висвітлення цієї діяльності письменника.

У 1980 р. Й.О.Дзендзелівський та С.С. Штефуровський опублікували в науковому збірнику Музею української культури в Свиднику статтю про словник буковинських діалектизмів Юрія Федьковича і як додаток до статті, передрукували рукопис,

знайдений в архіві А.С. Петрушевича (1821-1913 рр.). Рукопис має назву: „Зборничокъ рідшихъ руськихъ слівъ зъ Путилівського (Руссъ-Кімполунгського) окола на Буковині”, власноруч підписаний Ю.Федьковичем. Й.О. Дзендзелівський та С.С. Штефуровський висловлюють декілька припущень, як саме міг потрапити рукопис до архіву. Зокрема, вони зазначають, що навряд чи Ю.Федькович надіслав його безпосередньо А.С. Петрушевичу, оскільки мав із ним певні відмінності у суспільно-політичних поглядах. Можливо, ця збірка діалектизмів була підготовлена для О.О. Партицького (1840-1895), а згодом якимось чином потрапила до А.С. Петрушевича, який, як відомо, провадив широкі лексикологічні та етимологічні дослідження, а тому цікавився такими матеріалами. Безперечно, цей рукопис є досі не відомою лексикографічною пам’яткою. Ми вирішили ближче ознайомитися з нею, зіставивши з картотекою “Словника буковинських говірок”, уточнити деякі тлумачення слів. Крім того, нам видається актуальним і питання про лексикографічні зацікавлення Юрія Федьковича, пов’язані з суто мовознавчою роботою по збору, впорядкуванню та тлумаченню буковинських діалектних слів.

На формування Ю.Федьковича як дослідника вплинула, безумовно, співпраця з М.Драгомановим. Відомо, що М.Драгоманов, який був на той час професором Київського університету, заохотив Юрія Федьковича до безпосередньої етнографічної діяльності. Тоді ж Російське географічне товариство в Києві працювало над ґрунтовним описом України. Відомо, що на пропозицію М.Драгоманова Ю.Федькович склав програму етнографічного опису Гуцульщини і відіслав її зі Сторонця-Путилова 2 жовтня 1873 року. Ця програма була позитивно оцінена Київським відділом Географічного товариства. Прочитавши програму, запропоновану Ю.Федьковичем, М.Драгоманов написав у листі: „Тепер обернемось до програми опису Гуцулії. Наскілько я її передививсь, вона досить повна і систематична, так що я її ні зміняти, ні доповняти не знаходжу потрібним” В іншому листі він висловлює сподівання одержати „те описання Гуцулії, якого програму ви нам доставили”. Він навіть дає поради, щоб Федькович писав “по-своєму, по-руському чи по- гуцульському, а не по-німецьки”, обіцяючи зберегти мову оригіналу. У жовтні 1873 р. Юрій Федькович був одностайно прийнятий за рекомендацією М.Драгоманова у члени Південно-Західного відділу Російського географічного товариства. Згодом Юрій Федькович стає одним з найавторитетніших етнографів Буковинського краю. До нього звертаються за порадами та консультаціями, з різноманітними проханнями та за допомогою його сучасники: Яків Головацький, Мелітон Бучинський, чеський учений Франц Міклошич, австрійський письменник Карл Еміль Францоз та ін.

Відомо, що Юрій Федькович був першим, хто кваліфіковано зайнявся збиранням усної народної творчості на Буковині. Аналізуючи фольклористичну діяльність Юрія Федьковича, О.Романець у статті „Ю.Федькович як фольклорист” зупиняється не лише на діяльності Юрія Федьковича як збирача фольклору, але й як організатора такої важливої справи, як записування і збереження народної творчості.

М.Нечиталюк зазначає, що письменник вважав „за святу повинність кожного чоловіка, що народність любить, збирати „неоціненні сокровища” народної творчості”. Так писав він у газеті „Правда” за 1872 рік. Очевидно, в цей час записував Юрій Федькович і рідковживані слова руської бесіди на своїй рідній Путильщині. Не можемо достеменно знати лише те, чи робив він це заради власного інтересу, чи, можливо, на чиєсь прохання.

Видаючи твори буковинського письменника в Києві, Михайло Драгоманов звертається за допомогою до письменника, щоб той підготував до творів словник діалектних слів. М.Драгоманов відібрав з тексту його творів низку рідковживаних (діалектних) слів, які, на його думку, потребували пояснення. Згодом він сам відвідав Сторонець-Путилів. Відомо, що під час триденних відвідин (з 31 серпня по 2 вересня 1875 року) вони удвох працювали над укладанням доданого до збірки „Словника”, в якому російською мовою пояснено 133 слова-діалектизми.

Отже, можемо зробити висновок, що Ю.Федькович був знаний в Україні не лише як талановитий український письменник, але й як людина ерудована в питаннях народної творчості та етнографії, людина, яка могла допомогти порадами чи потрібними матеріалами усім, хто до нього звертався. Зокрема, з листування українських славістів з Францем Міклошичем дізнаємося про те, що відомий чеський мовознавець звертався до Ю.Федьковича через учителя Львівської гімназії Богдана Пюрка з проханням записувати фольклорні та діалектні матеріали. У листі до Ю.Федьковича Б.Пюрко пише: „Будучи недавно в Відні, я споминав Міклошичові про Вас, а він просив мене написати до Вас..., щоби постарались ласкаво о такі матеріали (слова, байки, переповідки) і т.д.” Будучи редактором газети „Буковина” (1885 – 1887), Ю.Федькович неодноразово закликав збирати народну творчість, надрукував навіть спеціальний порадник. У 1886 році на сторінках газети було вміщено спеціальну „Отозву” (тобто “Відозву”), в якій говориться про те, що до збирання народної творчості приступило товариство „Руська бесіда”, „зо вигляду на велику важність народной словесності для розслідження життя-буття народа, єго гадок, стремлінь, бажань і понятій, єго поглядів на світ і на все єго окружаюче, єго степені культури, а наконець і єго бесіди, як найголовнішої признаки”. У відозві говорилося і про те, як потрібно здійснювати записи, щоб вони прислужилися науці

– „записуючи їх вірно слово в слово, буква в букву, бо тілько в такім виді мають вони вартість в науці. В цій цілі поручаєм правопис чисто фонетичну, котра одна в силі отдати вірно кождий звук”. З Омеляном Партицьким, активним діячем народовського руху в Галичині, мовознавцем, етнографом, літературознавцем і видавцем, Юрій Федькович активно листувався, починаючи з 1867 року. Однак навряд чи надсилав би він Омеляну Партицькому збірничок рідких руських слів зі своєї рідної Путильщини уже після того, як був надрукований його двотомний „Німецько-руський словник” також у 1867 р.

На жаль, ні в біографічних відомостях, ні в епістолярії Юрія Федьковича ми не натрапили на підтвердження прямих зв’язків Юрія Федьковича з Антоном Петрушевичем, а проте вони могли бути знайомі особисто, зустрічатися і листуватися. Справа в тому, що обоє мали коло спільних зацікавлень в галузі етнології. Антін Петрушевич (1821-1913) був не тільки відомим археологом, істориком, етнографом, але й філологом, бібліофілом і лексикографом. У 1874 р. він став дійсним членом Академії наук у Кракові та Празі, в 1904 р. його прийнято в почесні члени Академії наук в С.-Петербурзі. А.Петрушевич зібрав унікальну колекцію словянських стародруків та рукописів, частину з яких передав до С.-Петербурзької АН, а також до бібліотеки Київського університету. А свою власну бібліотеку, рукописи й цінні документи ще в 1878 р. заповів бібліотеці Народного Дому у Львові.

Зацікавлення А.Петрушевича Буковиною підтверджує один з його дописів до газети “Слово”, який наводить В.Качкан. Відомо, що А.Петрушевич записував по різних селах народні пісні, колядки, гаївки, приповідки, повір’я, байки, крилаті вислови,

а також рідковживані слова . Протягом багатьох років він працював над укладанням “Етимологічного словника всіх слов’янських мов у порівнянні з індоєвропейською мовою”. На жаль, подібного словника поки що не укладено ніким в українському мовознавстві. Проте можемо припустити, що „Зборничокъ рідшихъ руськихъ слівъ зъ Путилівського (Руссъ-Кімполунгського) окола на Буковині” міг бути надісланий власноруч Федьковичем на прохання А.Петрушевича. Пізніше ця лексикографічна пам’ятка могла бути передана разом з іншими матеріалами до бібліотеки Петербурзької Академії наук.

Має право на існування і припущення Й.О.Дзендзелівського та С.С.Штефуровського, що “Зборничокъ” міг бути надісланий і на прохання відомого українського фольклориста та лексикографа Євгена Желехівського (1844-1885), з яким Юрій Федькович листувався. Є.Желехівський зацікавлено вивчав побут, звичаї, вірування, календарно-обрядову лірику гуцулів і тому звертався за допомогою до Юрія Федьковича. У 70-х рр. ХІХ ст. Євген Желехівський починає активно працювати над „Малоросійсько-німецьким словарем”, який містив 864 тисячі українських слів.

Юрій Федькович був одним із кореспондентів, які надсилали матеріали до „Малорусько-німецького словаря”, що виходив окремими зошитами протягом 1882-1886 рр., а окремим виданням у двох томах з’явився у Львові в 1885-1886 роках. У кінці передмови до словника подано “Спис в[ельми] п[оважних] помічників, котрі через присланє матеріалів лексикальних спричинили ся до збагачення „Малоруско- німецького Словаря”, де значиться і прізвище Ю.Федьковича. Проте не відомо, які саме матеріали подавав Юрій Федькович Євгену Желехівському. У листі до Франца Міклошича від 6 березня 1881 р. Є.Желехівський повідомляє йому, як посувається робота над русько-німецьким словником: “Маю вже готові виписки із майже усіх збірок народної творчості (казки, пісні, прислів’я та інше), також виписки з усіх руських письменників України, Галичини й Буковини. Залишаються ще для використання найважливіші вживані тепер руські шкільні підручники, а також рукописні лексичні матеріали [виділено нами – Н.Г.], які мені надіслали у великій кількості з різних околиць знайомі”. В іншому листі (від 21 лютого 1882 р.) Є.Желехівський повідомляє, що “використав дуже багато менш відомих друкованих джерел, також рукописний матеріал… Не пропущені лексикони, лексикографічні дослідження, словники, списки (слів), які до цього часу не були в обігу і т.п.”.

Ймовірно, що серед тих рукописних лексичних матеріалів також міг бути і “Зборничокъ” Ю.Федьковича “зъ Путилівського (Руссъ-Кімполунгського ) окола”.

Отже, вважаємо, що різні версії мають право на життя, жодну з них не можемо відкинути чи підтвердити. А проте цікавий сам факт лексикографічної праці Юрія Федьковича, праці високопрофесійної, що засвідчила не лише копітку роботу призбирування “рідших” діалектних слів, але й неабияке мовне чуття до народного слова, вміння скласти словникову статтю.

На жаль, рукопис, що становить 8 сторінок, не датований. Правда, у кінці підписаний: Зберав Федькович. Крім того, він містить приписку „(Якъ ще назбераю, то пришлю)” та NВ: „Ці слова ни уживаются лишъ по мижи гуцули, але и на цілі Буковині”. Слова у “Збірничку” розміщено не за алфавітом, а довільно. Більшість іменників та прикметників подано у називному відмінку, дієслова – в неозначеній формі. Усього зафіксовано 80 реєстрових слів (без варіантів).