Лекція № 1 загальні засади педагогіки як науки План

1. Педагогіка як наука, її становлення і розвиток.

2. Предмет і основні категорії педагогіки.

3. Система педагогічних наук. Зв’язок педагогіки з іншими науками.

4. Завдання педагогіки.

1. Термін „педагогіка” походить від слів „paidos” – дитя і „ago” – веду, виховую, тобто „дітоводіння”. Педагогом у Давній Греції називали раба, який у буквальному розумінні слова брав дитину свого хазяїна за руку і відводив її до школи. Поступово слово „педагогіка” стало вживатися в більш загальному значенні для позначення мистецтва „вести дитину по життю”. Тобто виховувати і навчати, спрямовувати її духовний і тілесний розвиток.

Таке розуміння педагогіки зберігалось приблизно до середини ХХ століття. І лише з цього часу виникло розуміння того, що кваліфікованого педагогічного керівництва потребують не лише діти, а й дорослі. З’явились навіть відповідні терміни: „андрагогіка” – наука про вихованя та освіту дорослих, „антропогогіка” – наука про виховання людини взагалі.

Педагогіка – сукупність теоретичних і прикладних наук, що вивчають процеси виховання, навчання і розвитку особистості (М.М.Фіцула).

У всі часи педагоги шукали кращих шляхів допомоги людям як у використанні їх природних можливостей, так і у формуванні нових якостей. Тисячоліттями по крихтам накопичувалися необхідні знання, створювались різні педагогічні системи. У своєму розвитку педагогіка пройшла кілька стадій:

• Народна педагогіка;

• Духовна педагогіка;

• Світська педагогіка.

Українська народна педагогіка, або етнопедагогіка – напрям сучасної педагогіки, який забезпечує практичне засвоєння культурно-історичних, мистецьких надбань пращурів (через продовження традицій, звичаїв, обрядів). Вона складається з:

Родинної педагогіки – в якій зосереджено знання й досвід щодо створення і збереження сім’ї, сімейних традицій.

Педагогічної деонтології – народного вчення про виховні обов’язки батьків перед дітьми, вихователів – перед вихованцями, вироблені необхідні для цього етичні норми.

Педагогіки народного календаря – передбачає виховання дітей та молоді послідовним залученням їх до сезонних робіт, звичаїв, свят і обрядів.

Козацької педагогіки – частини народної педагогіки, спрямованої на формування козака-лицаря, мужнього громадянина з яскраво вираженою українською національною свідомістю.

Духовна педагогіка – галузь педагогічних знань і досвіду з виховання і навчання особистості засобами релігії. Найбільшого розвитку набула в епоху середньовіччя.

Світська педагогіка – своїм корінням сягає давнього світу. В Китаї, Індії, Греції, Римі було зроблено перші спроби узагальнити досвід виховання, сформулювати певні педагогічні положення, ідеї.

В основі педагогіки як самостійної науки – доробок видатного чеського педагога 17ст. Я.А.Коменського (основна праця – „Велика дидактика”). Педагогічні категорії виховання, навчання і освіта розглядаються відповідно до законів природи і особливостей розвитку дитини. Запропоновані Коменським принципи, методи, форми навчання актуальні й сьогодні.

Видатний швейцарський педагог 18-19 ст. Й.Г.Песталоцці головне завдання виховання вбачав у розвитку здібностей людини відповідно до законів природи. Він теоретично обґрунтував і практично довів доцільність поєднання праці та навчання. Створив методику елементарного навчання на основі принципів наочності, поступовості та послідовності.

Німецькі педагоги 19 ст. Й.Ф.Гербарт та Ф.В.А.Дістервег. Першому з них належать ідеї чотириступінчатої структури уроку, виховуючого навчання, системи розвиваючих вправ. Другий виступав проти авторитарного виховання, обстоював всебічний гармонійний розвиток людини, сформулював принципи відповідності виховання природі та культурі народу, самодіяльності у вихованні й навчанні.

Не можна не згадати і видатного українського філософа, письменника і педагога 18 ст. Г.Сковороду. Його педагогічні погляди можна визначити такими рисами, як гуманізм, демократизм, висока моральність, любов до батьківщини і народу.

Особливу роль у розвитку педагогіки відіграв видатний російський педагог 19 ст. К.Ушинський. У його педагогічній системі визначальним є вчення про мету виховання, яка розуміється як підготовка людини до життя і праці, як формування в неї почуття обов’язку перед народом. Ушинський вважав, що кожен народ має право навчатись рідною мовою. Ним створена власна дидактична система, серед провідних принципів якої – розвиваюче навчання.

Не можна обминути увагою постаті видатних педагогів радянської доби – А.С.Макаренка та В.О.Сухомлинського. Макаренко розробив і втілив у практику принципи створення і педагогічного керівництва дитячим колективом, методику трудового виховання. Багато зробив він і для розвитку сімейного виховання. Сухомлинський досліджував проблеми теорії та методики виховання дітей у школі й сім’ї, всебічного розвитку особистості учня, педагогічної майстерності.

У творенні української національної педагогіки важливу роль відіграє педагогічна спадщина Г.Ващенка (20 ст.). У відомій праці „Виховний ідеал” він всебічно аналізує проблему формування виховного ідеалу в українській національній школі.

Отже, в своєму розвитку педагогіка спирається на:

• Педагогічну спадщину минулого;

• Сучасні педагогічні дослідження;

• Передовий педагогічний досвід.