9. Методи економічної теорії.

Як і будь-яка наука, економічна теорія засто­совує насамперед емпіричний метод, який ґрунтується на фактах реа­льної дійсності і власному досвіді дослідника, а також методи індукції (виведення економічних закономірностей з фактів реального життя на основі сходження від окремих сторін до сутності усього явища в цілому) і дедукції (аналіз на основі руху від загального явища до його окремих сторін), логічної абстракції (уявного виділення найсуттєвішої сторони явища та її аналізу та ігнорування несуттєвих його ознак і сходження від абстрактного (теоретичного) до конкретного).

Діалектичний метод дослідження – процес пізнання явищ у всій різноманітності їх форм та у всій їх суперечливості. Це – синтетичний метод, що включає наукову абстракцію, єдно­сті і боротьби протилежностей у явищі (будь-яке явище суперечливе, акумулює в собі протилежності, подолання яких – основа розвитку дано­го явища), поєднання історичного (реальної послідовності розвитку явища) і логічного (необхідної послідовності розвитку), аналіз (поділ явища на окремі сторони і ознаки та їх дослідження) і синтез (поєд­нання окремих сторін і ознак явища і пізнання його як єдиного цілого), єдність теорії і практики (практика – критерій істини) та інших.

Економічна теорія широко застосовує такий прийом, як розгляд економічних явищ у їх статиці (непорушності, фіксованості певного стану) і динаміці (у їх русі, в розвитку), що дозволяє глибше вивчити суть і проаналізувати розвиток того чи іншого явища. Це стосується як мікроекономіки, так і макроекономіки.

При вивченні економічного життя людей, їх соціальних груп і суспільства у цілому можливі, доцільні і необхідні економічні експеримен­ти, хоча далеко не завжди можна передбачити усі їх ймовірні резуль­тати (економічний експеримент – штучне відтворення економічного явища чи процесу з метою пізнання у найсприятливіших умовах і наступного практичного застосування).

Методи економічних досліджень дозволяють виявити категорії, закони і принципи, які вивчає економічна теорія.

10. Економічні категорії, закони і принципи

Логічні теоретичні поняття, що відображають найбільш загальні та суттєві сторони господарського життя суспільства, називають економічними категоріями.

Зокрема, економічними категоріями є такі поняття, як “вартість”, “праця”, “продукт”, “гроші”, “ціна”, “кредит”, “попит”, “пропозиція”, “ринок”, “зайнятість”, “заробітна плата”, “власність”, “витрати”, “прибуток”, “ресурси”, “інфляція” і безліч інших.

Усі економічні категорії поділяються на загальні (характеризують економічні явища у всіх економічних системах) і специфічні категорії (характеризують сторони господарського життя окремої економічної системи).

Наприклад, такі економічні категорії, як “вільний ринок”, “конку­ренція”, “обмін” є специфічними, адже характеризують тільки ринкове середовище, а категорії “праця”, “продукт”, “виробництво”, “спожи­вання” є загальними, адже властиві для усіх економічних систем.

Водночас, явище завжди значно багатше, ніж категорія, яка його позначає. Категорія – поняття наукове і містить у собі тільки пізнані наукою ознаки і властивості явища і не включає ще не пізнані. Це озна­чає, що категорія може розвиватися та збагачуватися в міру пізнання наукою того явища, яке вона позначає.

Економічні процеси у суспільстві керуються внутрішніми, властивими їм зако­нами – економічними законами.

Економічний закон – стійке, тривке явище, котре постійно повторюється, це вираз внутрішньо­го, суттєвого, необхідного, причинно-наслідкового, постійного, зага­льного, якісного і кількісного взаємозв’язку (відношення), властивого даному явищу чи процесу.

Економічні закони, як і закони природи, мають об’єктивний харак­тер, тобто не залежать від волі і свідомості людей. Економічні закони у сукупності утворюють систему економічних законів. Кожна економічна система має свою систему економічних законів. У системі економічних законів можна виділити різні групи і види законів.

Розрізняють загальні, особливі і специфічні економічні закони.

Загальні діють у всіх економічних системах, особливі – не у всіх, а хоча б у двох економічних системах, а специфічні – тільки в окремих економічних системах. Так, закони безмежного зростання потреб чи рідкісності ресурсів – загальні, закони попиту і пропозиції, товарного обміну – особливі, а закони конкуренції чи феодальної ренти – специфічні.

Економічні принципи – це, як і закони, узагальнення, але, на від­міну від законів, вони містять значні допущення, усереднення, є менш обов’язковими, ніж закони, вказуючи на загальні тенденції економічного розвитку.

Зокрема, в ринковій економіці діють економічні принципи раціональності (раціонального, доцільного використання обмежених виробничих ресурсів) і доходності (доходності підприємницької діяльності), однак це зовсім не означає, що у будь-якому господарстві ресурси використовуються однаково раціонально і доцільно, а кожне підприємство обов’язково є прибутковим. Тут виявляється тільки загальна тенденція: підприємства мають різну прибутковість і з різною доцільністю використовують ресурси, при цьому існує велика кількість нераціональних і нерентабельних підприємств.

Економічні категорії, закони і принципи є засобами пізнання економічних явищ і процесів. Віднайшовши і дослідивши категорії, закони та принципи певної економічної системи, можна пізнати її сутть, закономірності та тенденції розвитку, спрогнозувати зміни, виявити цілі економічного прогресу, застосувати доцільну економічну політику.