Скоморохи – перші професійні носії народної творчості

Скоморохи – перші професійні артисти на Русі. З’явились у Х-ХІ ст. Скоморох (від слов’янської «скомати» – «гомоніти» та від грецької «скомарх» – «майстер сміхотворення») – справжні актори, носії народної творчості: пісенної, танцювальної, поетичної та театральної. Волелюбні та викривально-сатиричні мотиви у мистецтві скоморохів. Багатогранність театральних «жанрів» мистецтва скоморохів. Скоморохи – автори та виконавці народних драм, жонглери, дресирувальники тварин, артисти, що показують «ведмедячу комедію», лялькарі тощо. Соціальна диференціація в колі скоморохів – розділення на придворних (осілих) та народних (бродячих). Боротьба громадянської та церковної влади проти народних скоморохів. Популярність скоморохів серед народу. Значення мистецтва скоморохів у формуванні російської театральної культури. Заборона у 1648 році діяльності скоморохів спеціальним наказом царя Олексія Михайловича.

Кріпосний театр Росії 60-90 років XVIII століття

Приватні театри панів, що стають популярними у кінці 18 століття. Період правління Катерини ІІ – золоте століття російського панства. Прагнення до розкоші, розваг. Будівництво палаців – садиб. Кріпосний театр – прикраса побуту шляхтичів. Серед кріпосних – актори, поети, композитори, живописці. 1797 рік – рік розповсюдження театрів, особливо в Москві (15 театрів). Найбільш відомі театри Шереметєвих в садибах Кускове та Останкине, Юсупова в Архангельському.

В репертуарі драми, комедії, опери, балети. В театрі Шереметєвих 25 драм, 91 – опери та балети.

Особливе місце займає театр графа Воронцова в селищі Андріївському, де в репертуарі твори вітчизняної драматургії: Фонвізіна, Крилова, Сумарокова, Катерини ІІ. Створення публічних міських кріпосних театрів. Найбільш значимі театри: Шаховського в Нижньому Новгороді, Каменського в Орлі, Єсипова в Казані. Багатство, красота, вишуканість, обробка залів була втрачена – головне місткість зали. Положення кріпосних акторів: приниження, покарання, знущання над ними. Трагічні долі талановитих людей. П.І. Жемчугова-Ковальова (1768 – 1803) – видатна російська кріпосна актриса Шереметєвського театру. Чудовий голос, драматичний талант, сценічна привабливість – головні якості актриси. Роли Жемчугової.

Акторське мистецтво російського театру хvііі ст. (ф. Волков, і. Дмитревський, п. Плавільщиков, т. Троєпольська)

Основні напрямки розвитку акторського мистецтва ІІ половини 18 століття. Формування в 50-60-х роках акторської школи російського класицизму. Вплив принципу сентименталізму на мистецтво актора. «Натуральність» та «чуттєвість» як форма складання реалізму акторського мистецтва кінця 18 століття.

Ф.Г. Волков (1729-1763) – видатний російський актор. Волков – один з видатніших діячів російської національної культури, «батько російського театру» (Бєлінський). Багатогранність таланту Волкова, розмаїття його діяльності. Сценічні дані. Початок сценічної діяльності Волкова в різночинському аматорському театрі в Ярославлі. Виклик акторів ярославського театру до Петербургу. Оцінка гри Волкова при дворі. Виступ його в якості актора придворного театру до зарахування до Шляхетного корпусу. Волков в роки перебування в Шляхетному корпусі. Волков – перший актор російського державного публічного театру. 1756-1763 роки – період творчого розквіту Волкова. Його зв’язок з провідною суспільною думкою та літературою свого часу. Активна участь Волкова в політичному житті. Суспільний зміст поставленого ним масового театралізованого дійства – маскараду «Торжествующая Минерва». Художня своєрідність цього дійства: включення Волковим в урочисте умовно-алегоричне видовище елементів народного театру скоморохів.

Волков – актор. Раннє опанування Волковим акторським мистецтвом класицизму. Висока оцінка його гри в дебютних спектаклях «ярославців» при дворі. Участь у виставах, що готувались в Шляхетному корпусі, під керівництвом видатного теоретика та практика класицизму – Сумарокова.

Ролі Волкова в п’єсах Сумарокова: Оскольд в трагедії «Семира», Марс – в пролозі «Новые лавры», американець – індіанець в п’єсі «Прибежище добродетели».

І.А. Дмитревський (1734-1821). Основні етапи творчого шляху. Сценічні дані Дмитревського. Ідейна близькість Дмитревського провідним діячам російської культури ІІ половини 18 ст. Характер акторського таланту та широта творчого діапазону. Виконання трагічних, драматичних та комічних ролей.

Діяльність Дмитревського як режисера та актора в Московському театрі в 60-70-х роках. Дмитревський як керівник театру на Царициному лугу в Петербурзі. Останній виступ Дмитревського як актора в 1812 році в п’єсі «Всеобщее ополчение».

Дмитревський – театральний педагог, режисер та історик театру. Його літературна діяльність. Обрання Дмитревського в члени Російської академії. Значення Дмитревського в історії російського театру.

П.О. Плавільщиков (1760-1812). Зовнішні та сценічні дані: велична постава, яскрава зовнішність, гарна пластика, голос. Дебют в ролях Хорева в трагедії Сумарокова та Секста в «Титовом милосердии» Княжнина. Амплуа перших героїв та коханців. Особливості акторської майстерності Плавільщикова: неприборканість акторського темпераменту, прагнення оживити класицистичні образи шляхом привнесення в них живих людських пристрастей, намагання «зловити в трагедії природу» (за висловом Плавільщикова). Роль Едипа («Эдип в Афинах» Озерова).

Перша російська актриса Т.М. Троєпольська. Російська Адрієнна Лекуврьор. Основна виконавиця сумароківського репертуару. Дебют у 1757 році на петербурзькій сцені в трагедії «Семира». Виконання ролі Ільмени в трагедії «Синав и Трувор» принесло Троєпольській славу. Остання роль – Ольга в трагедії «Мстислав».