Періоди творчості в. Шекспіра

Перший період – оптимістичний (1590-1601). В ці роки він створює свої комедії: «Комедія помилок», «Приборкання норовливої», «Два веронця», «Марні зусилля кохання», «Сон в літню ніч», «Багато шуму з нічого», «Як вам це сподобається», «Дванадцята ніч», «Віндзорські кумоньки». Життєстверджуючий дух комедій, поєднання в них лірики та гумору. В цей же період Шекспір створив низку так званих історичних хронік, п’єс на сюжети з минулого Англії: «Генріх VІ» ч.ч. І, ІІ і ІІІ, «Ричард ІІІ», «Ричард ІІ», «Король Джон», «Генріх ІV» ч. І, «Генріх ІV» ч. ІІ, «Генріх V». Ствердження в п’єсах-хроніках ідеї необхідності державної єдності, осудження владолюбства, яке веде до узурпації корони, до анархії. Поряд з комедіями і хроніками Шекспір в ці роки створив свою першу трагедію «Ромео і Джульєтта», драму «Венеціанський купець» і трагедію «Юлій Цезар».

Другий період творчості Шекспіра – трагічний – прийнято датувати від 1601 по 1608 рік. В ці роки драматургом створені його найкращі, найглибші й найвеличніші трагедії: «Гамлет», «Отелло», «Король Лір», «Макбет», «Антоній і Клеопатра», «Коріолан», «Тимон Афінський», «Перікл». Крім того, в цей же період ним написані комедії «Кінець ділу вінець» і «Міра за міру». Відображення трагічного світосприйняття автора в цих творах. Вираження змісту цих трагедій самим Шекспіром в словах Глостера з «Короля Ліра»: «Любовь остывает, слабеет дружба, везде братоубийственная рознь».

Третій період творчості Шекспіра – романтичний – від 1609 по 1612 р. Відродження життєстверджуючих мотивів. За цей час ним були створені «Цимбелін», «Зимова казка», «Буря». Романтичні, авантюрні сюжети цих п’єс, що позбавлені життєвої достовірності, символічний характер дії, герої позбавлені психологічної глибини.

В. Шекспір і театр «Глобус»

До 70-х років ХVІ ст. постійних загальнодоступних театрів в Англії не було. Існував лише придворний театр для короля, його сім’ї та осіб, наближених до нього. Широку публіку обслуговували трупи мандрівних акторів, що бродили дорогами Англії, зупиняючись в містах і селах, у дворах готелів, іноді в замках вельмож, якщо їх туди допускали.

Актори підпадали під кроваві закони, видані в 70-80-х рр. ХVІ ст. та спрямовані проти бродяг. Для того щоб уникнути жорстких переслідувань та покарань, їм приходилось ставати під покровительство знатних осіб, ім’ям яких і називали себе театральні трупи.

В 1576 р. актором Джемсом Бербеджем був побудований перший постійний театр біля Лондону. Вслід за ним стали виникати інші. В кінці 90-х років ХVІ ст. їх було вже дев’ять. Найбільший з них, «Глобус», був побудований тим же Джемсом Бербеджем. Актором, драматургом та пайщиком цього театру був Шекспір. «Глобус» належав до числа загальнодоступних театрів, тобто постійними і головними його відвідувачами були прості містяни. Деякі ж театри, так звані «приватні», були відкриті лише для обраної публіки.

Устрій театру доби Відродження багато в чому відрізнявся від сучасного. Перш за все загальнодоступний театр не мав даху. Це був широкий двір у формі багатогранника, обнесений високою стіною. Вдовж внутрішніх стін були вибудовані криті галереї та ложі для більш заможної публіки. Видовище йшло при денному освітленні, і тому передня частина сценічного майданчику також знаходилась під відкритим небом. Завіси, що відділяла сцену від публіки, не було. Інша, внутрішня частина сцени, накрита навісом, примикала до стіни так званого «Костюмерного будинку». Ця стіна служила постійною декорацією. Тут актори гримувались, вдягались і звідти виходили на сцену. Оскільки декорації міняти не було потрібно (їх майже не існувало), вистава йшла без антрактів. Жіночі ролі виконували підлітки.

В той час вже досягли певної майстерності такі актори, як наприклад, трагік Річард Бербедж (син Джемса Бербеджа), комік Вільям Кемп. Вони були приятелями Шекспіра. Для Кемпа він писав деякі ролі в своїх комедіях.

Драматургія Ж.-Б. Мольєра і французький театр XVIІ століття

Традиції народного комедійного театру у Франції.

Мольєр (Жан-Батист Поклен, 1622 – 1673) – засновник національної французької комедії. Становлення творчого методу Мольєра в дусі класицистичної естетики. Гуманізм, демократизм, народність Мольєра. Органічне засвоєння ним традицій народного теат­ру (фарс, комедія масок). Мольєр як засновник ре­алістичного та сатиричного напрямку у французькому театрі. Ствердження реалістичних принципів в драматургії і театрі («Критика на «Школу дружин», «Вер­сальський експромт»).

«Тартюф» – викриття ханжества та лицемірності як соціального зла, показ отуп­ляючого впливу релігії на свідомість людини.

«Дон-Жуан» (1665) – викриття морального розпаду, егоїзму та цинізму аристократії й одночасне зображення в образі Дон-Жуана вивільнення думки від релігійного та ідеалістичного полону.

«Мізантроп» (1666) – боротьба про­ти пустоти й брехливості придворного суспільства, спроба створення образа волелюбного героя.

«Скупий» (1668) – викриття скупості буржуазії, влади золота, що спотворює природні якості людини та вносить розлад у сім’ю.

«Міщанин-шляхтич» (1670). Критика слідування моді на все «дворянське», яка ширилася серед буржуазії в ті часи. Образ людини з народу в твор­чості Мольєра («Плутні Скапена», 1672), образи слуг та служанок в інших комедіях. Мольєр як актор і режисер. Трупа Мольєра. Боротьба Мольєра за новий тип спектаклю.