Античний театр

534 р. до н.е. – перше змагання трагедій на святі Міських Діонісій в Афінах. Звідси й починається історія давньогрецького театру. Переможець – Феспіс (актор і поет). Саме його греки вважали винахідником трагедії.

Постановки трагедії в 5 ст. стали незмінною частиною аттичних свят на честь бога Діоніса, якого вважали покровителем театру. Таким чином, театр почав розвиватися, зайняв своє місце в святковому ритуалі, а пізніше став для громадян античної Греції новим та небувалим явищем.

Класичний період давньогрецького театру зосереджений в Афінах 5 ст. до н.е. і представлений діяльністю трьох великих трагіків – Есхіла, Софокла, Еврипіда та комедіографа Аристофана.

Щороку в дні театральних змагань на Міських Діонісіях грались три крупних прем’єри трагедії і п’ять комедій. Кожна трагічна постановка складалася з чотирьох нових п’єс, створюючи тетралогію.

Есхіл (бл. 525-455) – «батько трагедії». Відображення в світогляді і творчості Есхіла процесу становлення афінської демократії. Грандіозність й монолітність образів трагедій Есхіла, їх глибока ідейність, відображення в них перемоги історично прогресивних витоків. Формування жанру трагедії в творчості Есхіла.

«Перси» (472) – єдиний зразок грецької трагедії, що дійшов до нас, написаний на сюжет про сучасні драматургу події. Високий патріотизм й гуманізм «Персів», прославлення в них волелюбності грецького народу.

Трагедія «Прикований Прометей», її філософсько-політичний зміст: пристрасний протест проти гніту, боротьба проти богів, гуманізм.

Трилогія «Орестея» (458) – найбільш зрілий твір Есхіла. Трагічна доля роду в «Орестеї». Зображення в ній боротьби між материнським та батьківським правом. Ствердження ідей державності й громадянського правопорядку. Художні особливості «Орестеї»: посилення драматизму, розвиток діалогу, посилення вибудовування характерів.

Введення Есхілом другого актора.

Софокл (496-406) – поет періоду розквіту афінської демократії. Політична актуальність трагедій Софокла. Гуманістичне ствердження людської особистості в його творчості. Ідеальна нормативність образів Софокла.

«Антігона» (бл. 441). Народність трагедії, гострота її проблематики. Активний героїзм образа Антігони. «Цар Едип» (бл. 420), скрите богоборство трагедії. Хор як вираження думок народу. Проблема року в Софокла. «Едип в Колоні» (406). Миротворний характер трагедії, прославлення в ній Афін з їх гуманними установленнями. «Електра», вираження в трагедії ідеї відплати. Героїчні риси в характері Електри.

Театральні реформи Софокла: введення третього актора й писаних декорацій, зменшення значення хору.

Еврипід (бл. 480-406). Відображення в творчості Еврипіда соціальної та ідейної кризи афінської демократії кінця V ст. Критика релігійних поглядів й полісної моралі, розробка низки етичних проблем. Патріотичні мотиви в трагедіях Еврипіда. Скептицизм Еврипіда. Зниження героїчного ідеалу особистості.

Кращі трагедії Еврипіда: «Алкеста» (438), «Медея» (431), «Іполит» (428), «Іфігенія в Тавриді» (405). Показ в них зіткнень егоїзму та альтруїзму, особистого почуття і громадянського боргу. Гострота драматичних положень. Внесення в трагедію елементів побуту.

Театральні реформи Еврипіда: подальше зменшення ролі хору, своєрідний характер прологів и розв’язок.

Криза трагічного жанру в творчості Еврипіда. Занепад трагедії після Еврипіда, його зв’язок з розпадом культури демократичних полісів в IV ст.

Аристофан (446-бл.385) – «батько комедії», «ярко виражений тенденційний поет». Еволюція творчості Аристофана, відображення в ній настроїв широких селянських мас Афінської держави. Глибоко народний характер комедій Аристофана. Гостра політична направ­леність його творчості. Комедії «Арханяни» (426) й «Вершники» (424), критика в них внутрішньої та зовнішньої політики афінської демократії періоду кризи. Осудження Аристофаном прагнень до війн. Образ демагога в комедії «Вершники». «Хмари» (423), нападки в них на філософію софістів і нову систему виховання юнацтва. «Багатство» (388) – протест проти зростаючого соціального нерівності й подальшого зубожіння селянства. Утопізм позитивної політичної програми Аристофана.

Естетичні погляди Аристофана, захист ним виховної ролі мистецтва («Жаби», 405). Аристофан як майстер гострого політичного памфлету, сатири, буфонади.