Драматургія а.П. Чехова і російський театр кінця XIX-початку XX століття

А. П. Чехов (1860-1904). Драматургія А. П. Чехова – нова стадія розвитку російської драматургії. Основні етапи розвитку Чехова-драматурга. Зображе­ння пошлості й потворності буржуазно-дворянських характерів в водевілях «Медведь», «Предложение», «Свадьба». Своєрідність комізму чеховських водевілів.

Драма «Иванов». Відображення в драмі суспільної об­становки 80-х років. Типовість образів. Тема ідейної кри­зи російської «народолюбивої інтелігенції» в умовах реакції і виродження народної ідеології.

Початок нового етапу в творчості Чехова, обумовлений суспільним підйомом кінця 90-х - початку 900-х років. Тема зміни двох епох. Передчуття нового життя. Створення Чеховим нового типу драми, що розкриває трагізм існування звичайних, середніх людей, природнім прагненням яких вороже оточуюче їх безглузде, жорстоке життя. Новий характер дра­матичних конфліктів і розвитку дій в п’єсах Че­хова. Конфлікт як протиріччя між прагненням людей до правди, краси, до розумного, осмисленого життя та реаль­ною дійсністю.

Побудова п’єси як низки сцен, що малюють епізоди повсякденного життя. Своєрідність драматизму, що криється під зовнішньою повсякденністю та незначністю подій.

Драма «Чайка». Вираження в проблематиці п’єси ідейних пошуків демократичної інтелігенції. Зображення дійсності, яка ворожа прагненням людини та яка заважає їй знайти своє справжнє місце в житті. Рішення цих проблем в зображенні доль головних героїв п’єси: Нины Заречной, Треплева, Тригорина, Аркадиной. Інші образи п’єси.

Ідея трагічної несправедливості сучасного життя в п’єсі «Дядя Ваня». Образи розумних, та­лановитих та повних сил людей. Віра в чудове майбутнє, в торжество людяності і краси над пошлістю та міщанством. Ствердження життя як подвигу.

Загострення протесту проти несправедливого і вульгарного життя в п’єсі «Три сестры». Протиріччя між прагненням героїв п’єси до розумного та красивого життя та неможливістю здійснення його в сучасному житті. Образи лю­дей, які протистоять міщанству й пошлості, – сестри, Тузенбах і Вершинин. Втілення власництва і міщан­ства в образі Наташі. Жертви пошлості обивательське існування – Андрей та Чебутыкин. Передчуття неминучості краху старого життєвого устрою.

П’єса «Вишневый сад», що написана в атмосфері неминучих революційних подій. Висловлювання Чехова щодо близькості подій, «которые все перевернут вверх дном». Ствердження закономірності загибелі старого життя та прихо­ду нового. Тонкий психоло­гізм та багатобічність образів власників вишневого са­ду. Їхня непристосованість до нових умов життя та пасивність перед обличчям небезпеки, що насувається. Об­раз Трофимова – представника передової демократичної інтелігенції. Тема нового життя, яке йде на зміну світу Раневской, Гаева та Ло­пахина.

Режисерське та акторське мистецтво видатного діяча російського театру кінця хіх і початку хх століття к.С. Станіславського

Станіславський – актор. Основні етапи його актор­ської біографії. Засвоєння традицій реалі­стичного акторського мистецтва. Пошуки нових шляхів в мистецтві актора. Поєднання ідейної глибини та тонкого психологічного аналізу зі сміливою яскравістю театральної фор­ми. Широта творчого діапазону й віртуозність акторсько­ї майстерності.

Визначні ролі К.С. Станіславського: Уриель Акоста («Уриель Акоста»), Отелло («Отелло»), Вершинин («Три сестры»), Гаев («Вишневий сад»), Шабельский («Иванов»), Сатин («На дне»), Брут («Юлий Цезарь»), Арган («Мнимый больной»), Фамусов («Горе от ума»), Сальери («Моцарт и Сальери»).

Основоположне значення для розвитку радянського режисерського мистецтва партійних вказівок з питань літератури та мистецтва. Метод соціалістичного реаліз­му – основа розвитку радянської режисури. Зв’язок радянського режисерського мистецтва з передовими реалістичними традиціями мистецтва минулого.

Головні риси радянського режисерського мистецтва: висо­ка ідейність вистав, підпорядкованість всіх компонентів вистави розкриттю ідейно-художнього змісту п’єси, простота «багатої фантазії» як умова сценічного трактування драматичного твору, глибина, змістовність та реалізм сценічних образів, боротьба за ансамбль, виразність оформлення тощо.

Робота К.С. Станіславського над системою виховання актора. Органічний зв’язок його «системи» з прин­ципами театральної естетики Пушкіна, Гоголя, Щепкіна, Островського. Відображення і розвиток в «системі» ідей революційних демократів – Бєлінського, Черни­шевського, Добролюбова – про суспільно-виховне значення мистецтва.

Значення «системи» Станіславського для світового театру. Об’єктивні закони театрального мистецтва, відкриття К. С. Станіславським: вчення про дію як першооснову театру, вчення про запропоновані обставини, вчення про надзавдання, вчення про ансамбль та режисера як ідейного тлумач вистави. Ствердження режисерських принципів Станіславського в виставах МХАТу («Дни Тур­биных», «Бронепоезд 14-69», «Горячее сердце», «Безумный день, или Женитьба Фигаро», «Мертвые души», «Тартюф»).