- •31. Поняття міжнародного приватного права
- •32. Методи правового регулювання мпп
- •33. Вибір застосування права сторонами правовідносин (lex voluntatis)
- •34.Структура правовідносин мпп
- •35. Місце мпп в правовій системі
- •36. Принципи міжнародного приватного права
- •37. Принцип найбільш тісного зв’язку в міжнародному приватному праві
- •38. Загальні положення джерела мпп
- •39. Поняття колізійної норми.
- •40. Основні формули прикріплення та сфера їх застосування
- •43. Держава як суб’єкт мПрП
- •44. Проблема «правової кваліфікації»
- •45. Встановлення змісту норм іноземного права
- •46.Зворотнє відсилання та відсилання до права третьої країни.
- •47.Застереження про публічний порядок.
- •48 Проблема застосування права країни з множинністю правових систем.
- •49.Поняття особистого закону фіз.Особи.
- •50. Колізійні норми щодо статусу фізичних осіб.
- •51.Опіка та піклування.
- •52.Поняття «національності» юридичної особи.
- •53. Види імунітету держави.
- •54. Основні правові режими в мпп.
- •55. Колізійні проблеми права власності та інших речевих прав.
- •56.Принцип «автономії волі» в договірних зобов'язаннях.
- •57. Колізійні проблеми договірних зобов'язань.
- •58. Колізійні проблеми трудових договорів.
- •59. Колізійні проблеми недоговірних зобов’язань.
- •60.Колізійне регулюванн сімейних відносин та спадкових відносин.
52.Поняття «національності» юридичної особи.
Теорії визначення “національності” юр.осіб:
Теорія “осідлості” ю.о.. Її прибічники розділились на декілька течій. Одні стверджують, що ю.о. належить д-ві, де знаходиться її адміністративно управлінський центр. Другі думають, що ю.о. в своєму правовому статусі відноситься до тієї правової системи, де вона здійснює основну господарську діяльність .
Теорія інкорпорації. англосаксонське право. Означає, що національність ю/о та її особистий статут визначаються по закону тієї країни, де ю/о зареєстрована.
Теорія статутної осідлості. В 1956 році Гаазькою конвенцією про визнання прав ю.о. за іноземними компаніями та асоціаціями була зроблена спроба об’єднати 2 поп.підходи. Таким чином, національність ю.о. можна визначити за законом країни, де вона зареєстрована і де за статутом знаходиться її орган управління. Довгий час після розробки ця теорія не була задіяна, однією з перших спроб надати їй реального звучання стала укладена в 1968 році в рамках ЄЕС Конвенція про визнання компаній. Нажаль навіть у синтезованому вигляді, ці теорії не вирішують проблему обходу закону.
Теорія контролю. Ця теорія була спочатку сформульована під час 1 св. війни й застосовувалася в судовій практиці в боротьбі з порушенням законодавства про «ворожих іноземців». критерій контролю був сприйнятий законод. ряду держав- під «ворожою ю.о.» розуміється ю.о., контрольована особами ворожої національності. Піходи до визначення принципу контролю:
громадянами якого фактично контролюється це ю.о.
з якого виходить основний капітал;
в інтересах якого ю/оздійснює свою господарську діяльність.
Т.контролю най.еф., коли економіка держави перебуває в кризовій ситуації, наприклад, через ведення бойових дій.
Нац-ть особи визначається за різними принципами. Най. пош. у правових системах є критерій місця створення(заснування) юридичної особи. Цей критерій означає поширення на неї закону держави, де створено цю особу і зареєстровано її статут. Другим критерієм є критерій місця знаходження особи. У МПрП для визначення нац-ті використовується також принцип місця основної діяльності юридичної особи ; принцип належності(громадянства)засновників (учасників) і складу правління до певної правової системи.
Стаття 25. Особистий закон юр.о.
1. Особистим законом ю.о. вважається право д-ви місцезнаходження.
2. Для цілей цього Закону місцезнаходженням ю/о є д-ава, у якій ю.ос.зареєстрована або іншим чином створена згідно з правом цієї держави.
3. За відсутності таких умов або якщо їх неможливо встановити,застосовується право держави, у якій знаходиться виконавчий орган управління ю.о.
Стаття 29. Національний режим діяльності іноземних ю/о в Україні
1. Підприємницька та інша діяльність іноземних юридичних осіб в Україні регулюється законодавством України щодо юридичних осіб України, якщо інше не встановлено законом.
53. Види імунітету держави.
У міжнародному приватному праві під імунітетом розуміють непідлеглість однієї держави законодавству та юрисдикції іншої. Імунітет ґрунтується на суверенітеті держав, їх рівності. Це означає, що жодна з них не може здійснювати свою владу над іншою державою, її органами, майном. Такий статус характеризується як par in parem non habet imperium - рівний над рівним не має влади.
2 теорії імунітету д-ви: імунітету абсолютного та функціонального (обмеженого).
Т.абс. ім. д-ви- за цією т. має місце достатньо широке тлумачення та застосування імунітету, яке полягає в тому, що заявлення позову до іноземної д-ви, забезпечення позову і звернення стягнення на майно іноз.д-ви може бути допущено тільки зі згоди компетентної держави. вказаний принцип трив. час домінував у м.-пр. практиці й теорії. Тепер коло держав, які застосовують його, значно звузилось. Зазначена теорія поширена в Болгарії, КНР, Польщі, Укр.
т. функціонального (обмеженого) імунітету. Поширена у біль.д-в. д-ва, діючи як суверен, завжди корист.імунітетом. Якщо ж держава діє як приватна особа, то в цих випадках вона імунітетом не володіє. На вказаній концепції грунтуються закони про імунітет держав, прийняті у США, ВБ, Сінгапурі, Канаді, Пакистані, Австралії, ПАР. Теорію обмеженого імунітету застосовують у своїй практиці суди Франції. Італії, Швейцарії, Греції, Данії, Норвегії, Фінляндії. На її засадах базується і Європейська конв. про державний імунітет 1972р. Конвенція розмежовує пуб.-пр. та пр.-пр. дії. Вона містить перелік випадків, у яких держава не користується імунітетом (спори з трудових контрактів, охорони патентів на товарні знаки, щодо нерухомості, відшкодування шкоди та ін.). Не застосовується імунітет щодо контрактів, які повинні бути виконані в країні суду, що розглядає справу; щодо виконання угод комерційного, фінансового, професійного характеру. Імунітет не визнається, якщо держава має комерційну установу в державі суду, який розглядає справу.Проте імунітет зберігатиметься, якщо правовідносинам з участю держави буде притаманна хоча б одна з умов: 1) другою стороною у спорі є також держава; 2) сторони у письмовій формі спеціально домовилися про визнання імунітету; 3) некомерційний договір було укладено на території іноземної держави, і він підпорядковується нормам її адміністративного права.