7. Принципи адміністративно-юрисдикційного процесу.

Административно-юрисдикционная діяльність базується на певних принципах, які дозволяють відобразити специфіку об'єднаних у ній чорт виконавчо-розпорядницької діяльності й правосуддя по адміністративних справах. Вони, по-перше, характерні для державно-управлінської діяльності в цілому, по-друге, близькі за своїм характером до принципів правосуддя, і, по-третє, відображають специфіку адміністративної юрисдикції. Такими принципами є: законність, професіоналізм, захист інтересів держави й особистості, об'єктивна істина, змагальність, офіційність, економічність і ін.

Звичайно, не кожен з них виражається так чітко і всебічно, як при здійсненні юрисдикції в рамках судового процесу у цивільних і кримінальних справах. Пояснюється це тим, що адміністративно-правові спори, як правило, більш прості за своїм змістом, а тому правова оцінка поведінки сторін не вимагає тієї скрупульозності, якась характерна для відправлення правосуддя. Навіть при розгляді таких спорів народними судами (народними суддями) не завжди вимагається дотримання всіх процесуальних атрибутів (наприклад, при накладенні адміністративних стягнень). Оперативність у вирішенні індивідуальних адміністративних справ в силу цього - одна з головних характеристик адміністративної юрисдикції, що не виключає необхідності ретельного розбору справ, об'єктивно потребують цього

Принцип рівності перед законом полягає у тому, що не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними та іншими ознаками. Принцип рівності перед законом сформульований для фізичних осіб як об'єктів управління. Тому до юридичних осіб його можна застосовувати за аналогією. А така потреба існує через необхідність всеохоплюючих принципів у публічно-правовій сфері. Всі стосунки суб’єктів державного управління з його об’єктами повинні бути врегульовані нормами-принципами. До того ж, держава є таким же суб'єктом права, як і керовані нею особи. Тому в публічній сфері має діяти правило про рівність держави і особи (фізичної, юридичної) перед законом.

В публічно-правовій сфері принцип рівноправності суб'єктів права доповнюється ще одним аспектом: рівністю об`єктів управління перед органами, які здійснюють виконавчо-розпорядчі функції. На сьогодні вже не йде мова про фактичну рівність суб'єктів у їх правах. Об'єкт управління не може зазнавати ущемлення своїх інтересів через більш великий обсяг прав, якими наділений владний суб'єкт. Але, як не парадоксально, ущемленими можуть бути права суб'єкта управління через неможливість реалізувати свої повноваження. Це має місце при залежності (майновій, перш за все) посадової особи від об'єкта управління.

Принцип охорони інтересів держави і особи означає необхідність належного використання сторонами адміністративно-юрисдикційного процесу своїх прав, врахування інтересів держави, забезпечення реалізації гарантій прав і законних інтересів особи. На думку дисертанта, цей принцип доречно сформулювати як принцип “рівної охорони” інтересів держави і особистості. З одного боку, цим підкреслюється повага і фундаментальне визнання рівності сторін, що беруть участь у справі, з іншого – необхідно визнати, що закон слугує охороні інтересів як кожного окремого громадянина, так і нації загалом, а держава визнається універсальним інструментом захисту і реалізації інтересів усіх громадян в цілому. Отже, інтереси окремого громадянина не можуть визнаватися винятково пріоритетними щодо інших громадян, взятих разом (як громадяни країни в цілому). З цього приводу в спеціальній літературі можна зустріти цікаві, але, принаймні, спірні точки зору [145, с.80]. В той же час сучасна політико-правова думка продовжує зосереджуватись на питанні, якою мірою можуть права і свободи окремої людини мати визначальне значення, може бути достатнім приводом для їх, скажімо, виправданого (тимчасового, наприклад) обмеження. Зважаючи на зазначене, можна було б визначити принцип охорони інтересів держави і особи більш точно і адекватно як принцип балансу інтересів держави та особи за умов пріоритету інтересів останньої.

Усі розглянуті принципи ми відносимо до конституційних або загально-правових, тому що вони виступають засадами та провідними ідеями для всіх галузей права, у тому числі і митного.

Тепер перейдемо до розгляду спеціальних принципів, тобто принципів, характерних для процесуальної діяльності митних органів, а саме адміністративно-юрисдикційної. До них, на думку дисертанта, належать принципи: компетентності, об'єктивної істини, публічності (процесуальної владності), національної мови адміністративного провадження, участі громадськості в адміністративному провадженні, змагальності, економії процесуальних засобів, поєднання письмовості і усності, поєднання безпосередності і опосередкованості, контролю.

Принцип доцільності є одним з обов’язкових принципів адміністративно-юрисдикційної діяльності митних органів. Цей принцип зводиться до того, що митні органи мають право й обов’язок обирати норму права, способи та засоби виконання її приписів та самостійно вирішувати питання вибору варіантів застосування правової норми, беручи до уваги час та місце в кожному конкретному випадку, з метою досягти оптимального результату діяльності. Фактично принцип доцільності адміністративної діяльності передбачає кілька аспектів вибору: вибір норми права, якою слід керуватися, вибір варіантів виконання приписів, що містить правова норма, та вибір процедури застосування відповідної норми права.