12. Значення римського приватного права на сучасному етапі

Римське приватне право покладено в осно­ву сучасного цивільного законодавства багатьох країн, і зна­ти його необхідно вже хоча б тому, що без цього важко осяг­нути сутність сучасних інститутів цивільного права. До того ж, римську юриспруденцію відзначає висока техніка правотворчості, вміння аналізувати конкретні правовідносини, добре аргументувати свої висновки. Формулювання право­вих ідей римськими юристами відзначаються чіткістю, ла­конізмом, глибиною змісту, витонченістю форми. Ці ідеї є взірцем для сучасних юристів.

Римська правова термінологія, особливо цивілістична, в багатьох випадках зберегла своє значення і в практичному, і в науковому обороті, вона є інтернаціональною. Терміни «реституція», «віндикація», «негаторний позов», «делікт», «легат», «новація», «субститут», «оферт», «акцепт» тощо давно стали загальновживаними в національному і в міжнародно­му житті.

13. Рецепсія римського права в Україні

Непростий процес правотворення робить особливо актуальною про6лему визначення місця римського права н Україні ХХІ ст. Адже, римське право є однією з підвалин сучасної європейської цивілізації. Отже, від того, наскільки великим буде вплив його ідей в Україні, значною мірою залежить готовність нашої держави до інтеграції в європейську спільноту.

Вплив римського права може проявлятися нині в національних системах права, головним чином, у таких напрямах:

— впливна філософію права;

— вплив на правотворення;

— вплив на формування правосвідомості;

— вплив на формування загальної правової культури правника (осо6ливо у галузі приватного права).

14. Громадяни риму.

Римське громадянство — юридичний статус жителів римської держави, що означає можливість користування всією повнотою юридичних прав, що надаються римським законодавством.

Римські громадяни- користувалися всіма правами. При відомих обставинах, громадянства можна було позбутися (наприклад, переїхавши на територію, де діяло латинське право).

Автоматично римським громадянином ставав дитина чоловічої статі, народжений у законному шлюбі римського громадянина. Вільновідпущені римські громадяни отримували обмежене римське громадянство (без права військової служби): в умови звільнення обов'язково входили клієнтські зобов'язання перед колишнім господарем. Сини вільновідпущеників, народжені в законному шлюбі, автоматично отримували повне римське громадянство.

Обмеження прав римського громадянства могло наставати як особливий юридичний наслідок у разі зменшення честі через ганьбу (infamia).

15 Юридична особа у публічному праві

Хоч юридична особа традиційно характеризується як суб'єкт приватного права, однак у Стародавньому Римі вона активно виступає також як суб'єкт публічного права. За призначенням, статусом і обсягом повноважень можна виокремити три види юридичних утворень: держава, громади і близькі до них громадські об'єднання та установи.

Держава (Populus Romanus) була головним суб'єктом політичної влади і пов'язаних з нею публічно-правових відносин. Разом з тим, вона мала свою власність (ager publicus, державні раби, міські стіни, будівлі тощо), а, отже, була суб'єктом майнових правовідносин, які могла реалізовувати незалежно від здійснення громадянами їхніх приватних прав.

Громади (municipii) та подібні до них громадські об'єднання (колегії жерців, чернечі об'єднання, цехи торговців і ремісників, співтовариства відкупників чи інших підприємців) утворювалися як корпорації (collegia) публічного права, однак правоздатність їх обмежувалася в основному сферою приватного права.

Установи (храми, благодійні фонди, лікарні) визнавалися суб'єктом спеціальних майнових відносин тільки у разі їхнього визнання чи організації за допомогою спеціального акта з боку влади. Повноваження їх були досить вузькі і, як правило, саме їхнє існування було похідним від більш значимого публічно-правового суб'єкта — держави, церкви тощо.