37)Сервітути

Сервітут - це право на чужу тілесну річ, згідно з яким річ, крім свого влас­ника, служить ще й іншій особі в якомусь одному або декількох відношеннях. Якщо суб'єкі- сервітуту лише певною мірою користується чужою річчю, то такий сервітут називається позитивним. Коли ж суб'єкт сервітуту деякою мірою усував від користування річчю інших і навіть власника, то це - негативний сервітут. Залежно від цього розрізняли сервітути сільські та міські. Із сервітутів сільських відомі чотири: три дорожних сервітути - право про­ходу через чужу ділянку; право проходу й прогону худоби; право проходу, прогону і проїзду взагалі (кожний наступний сервітут включав у себе попе­редній) та один сервітут води - право провести воду з чужої ділянки.

2) Слідом за цими чотирма сервітутами виникли сервітути міські це право опирати будову або її части­ну на прилеглу споруду сусіда, право вставляти балку в стіну сусідського будинку, право відводити дощову воду зідвір сусіда, право вимагати, щоб су­сідська споруда не заслоняла розташованому поряд будинку світла і краєвиду.) сервіту­ти особисті. Сервітути на право користування чужою річчю чи майном в інтересах конкретної фізичної чи юридичної особи мали назву особистих

38)Емфітевзис та суперфіцій

емфітевзис Це право не обмежувалося строками, тому його називали вічним правом. Встановлювався емфітевзис договором та іншими правочинами. Між римськими юристами йшли жваві спори про те, чи є емфітевзис договором купівлі-продажу, чи найму. Спочатку емфітевзис установлювався у формі «емфітевтичного продажу», за яким наймачу передавалося право користування землею. Останній сплачував помірну ціну і зобов'язувався щорічно виплачувати орендну плату грошима або натурою. В імператорський період дійшли висновку, що це відносини особливого роду, які встановлювалися спеціальним договором — емфітевзисним контрактом Суперфіцій- Так поступово сформувався суперфіцій — довгострокове, відчужуване й успадковуване право користування чужою землею для забудови. Право власності на споруджену будівлю належало власникові земельної ділянки за правилом superficies solo cedit — будівля слідує за землею. Суперфіціарій мав право користуватися і розпоряджатися зведеним на чужій землі будинком чи іншою спорудою на свій розсуд: право продати, подарувати, обміняти, здати в найм тощо переходило в спадщину і не обмежувалося строками

39)Право застави

Заставне право – це речове право на чужу річ, яке служить забезпеченню зобов’язальної вимоги і надає кредитору можливість продати цю річ і тим одержати задоволення своїх вимог. Римському приватному праву були відомі три основні форми встановлення заставно-договірних відносин – фідуція (лат. fiducia – вірність своєму слову), пігнус (pignus), а також іпотека (hipotheca). Найбільш раннім різновидом договорів застави слід визнати фідуціарну домовленість. Виникнення фідуції первісно ґрунтувалося на відносинах позики (nexum) і інших боргових зобов’язань. З метою надання гарантій виконання своїх боргових зобов’язань боржник шляхом манципації (mancipatio) або уступки права (in iure cessio) передавав право власності на належну йому річ іншій особі – кредитору