51. Антропологічна проблематика у філософії Арістотеля

Проблема людини є однією з найактуальніших у філософії. Однак лише в сучасній філософії виник окремий напрям — філософська антропологія. Філософська антропологія — напрям, завданням якого є системне вивчення й обгрунтування сутності людського буття та людської індивідуальності.Нерідко термін «філософська антропологія» тлумачать у ширшому значенні — як філософське вчення про людину, або філософію людини. Щоб збагнути сучасний стан філософії людини, необхідний історичний екскурс розв'язання проблем людини. Кристалізація філософського розуміння людини, особливо на початкових етапах розвитку філософії, відбувалася на основі міфів, легенд, переказів і закладених у них ідей, образів, понять, а також своєрідного діалогу між міфологією та філософією, що тільки «спиналася на ноги» у своєму розвитку.

У концепції Арістотеля людина розглядається як істота соціальна, державна, політична. На його думку, той, хто не здатний до спілкування, оскільки вважає себе істотою самодостатньою і не відчуває потреб в чомусь, уже не є елементом держави. Він стає або твариною, або божеством. Арістотель звертає увагу ще на дві відмітні ознаки людини — її розум і мову. «Лише людина з усіх живих істот володіє мовою», — зазначав він. Тому соціальність, розумність, і мова є тими основними характеристиками, що виокремлюють людину з-поміж живих істот.

52. Охарактеризуйте основні риси філософії стоїцизму Стоїци́зм — вчення однієї з найбільш впливових філософських шкіл античності, заснованої близько 300 р. до н.е. Своє ім'я школа отримала від назви портика Стоя Пойкиле (грец. στοά ποικίλη, букв. «розписний портик»), де засновник стоїцизму, Зенон із Кітіона, вперше виступив в якості самостійного вчителя. Стоїки вважали логіку, фізику і етику частинами філософії. Відоме їх порівняння філософії з фруктовим садом, де логіка – садова огорожа, фізика – фруктове (фруктові) дерево(а), а етика – плоди дерева, тобто результат, що базується на певних (зумовлено-визначених) принципах і обмежений певними рамками.Стоїцизм був впливовим філософським напрямком від епохи раннього еллінізму аж до кінця античного світу. Свій вплив ця школа залишала і на подальші філософські епохи.

Періодизація стоїцизму:Стародавня Стоя: III—II століття до н.е. Засновником школи вважають Зенона з Кітіона (бл. 336 - 264 рр. до н. е.). Найвідомішими його учнями були Клеанф (пом. бл. 232 р. до н. е.) таХрісіпп (бл. 281 - 208 рр. до н. е.).Середня Стоя: II—I століття до н.е. Основні представники цього періоду - Панетій (бл. 180 - 110 рр. до н. е.) і Посідоній (бл. 135 - 51 рр. до н. е.). Завдяки їм стоїчні ідеї було перенесено до Риму, первинний етичний ригоризм суттєво пом'якшено.Пізня Стоя: I—II століття н.е. Основні представники періоду - Сенека (4 р. н. е. - 65 р. н. е.), Епіктет (50 - 138), Марк Аврелій (121 - 180). Це період римського розвитку філософії стоїцизму. Головними питаннями, які розглядали філософи Пізньої Стої, є проблеми етики, зокрема питання незалежності від умов життя. На цей час до стоїцизму починають ставитися як до свого роду популярної філософії. Стоїки дотримувалися поглядів епікурейців . Вони уявляли Космос як першооснову усього живого на світі. Вони вважали, що якщо їхня увага не буде спрямована на богів, то вони самі зможуть наблизитися до них і в певному значенні самі ними стати.