73.Охарактеризуйте основні риси філософії неотомізму.

Неотомізм - філософська школа в католіцизмі що виходить з вчення Фоми Аквинського і є сучасним етапом в розвитку томізма. З 1979 року неотомізм отримав офіційне визнання Ватикану. Головними представниками цього напряму є Мартієн, Жільсон, Бохенський. Неотомізм відроджує і модернізує вчення Ф.Аквінського, поєднуючи його з філософ. Системами Канта, Шеллінга, Гегеля і т.д. Неотомістський реалізм відстоює незалежне від людської свідомості існування природи і суспільства, водночас проголошуючи останні продуктом творчої діяльності Бога та об`єктом його управління. Неотомістична концепція буття дуалістична: абсолютне, надприродне буття, і буття, створене Богом. Абсолютне буття - Бог. Розум людини - неспроможний пізнати сутність явищ, але вони не заперечують його існування. Віра і розум знаходяться в гармонійних відносинах, вони не суперечать одне одному, вони доповнюють одне одного. Знання, що здобуті за допомогою розуму, повинні бути постійно під контролем віри. Віра розширює можливості розуму, виступаючи при цьому єдиним критерієм істинності. Раціональне знання - це форма віри і в цьому плані філософія мусить бути прислужницею релігії. Центральну для неотомізму антропологічну проблематику розробляли Е.Корет та К.Ранер. Людину неотомізм розуміє як складну духовно-матеріальну субстанцію ( єдиність душі і тіла). Особа в неотомізмі універсальною метою і смислом свого існування має споглядання божественного блага. Прагнучи до блага, вона набуває інтелектуальних моральних та теологічних чеснот на становлення чких і має бути орієнтоване суспільне життя. Історичний процес за неотомізмом підкоряється божественому проведінню.

74. Охарактеризуйте філософію структуралізму.

Структуралізм - це загальна назва ряду напрямків, що виникли в філософії до 1940-х років. Час найбільшої популярності і впливу структуралізму - 50-ті - 60-і рр.. XX століття. На рубежі 1970-х - 80-х років здійснюється критика структуралізму і перехід до постструктуралізму. Свою головну задачу структуралізм бачить у виявленні структури, «скелета», основи досліджуваного об'єкта.

Структуралізм як метод спочатку виникає в лінгвістиці (Ф.де Соссюр), а потім поширюється на інші галузі дослідження: етнографія (К.Леві-Стросс), літературознавство (Р. Барт), історія культури та науки (М. Фуко), психоаналізу (Ж. Лакан).

75. Специфіка розуміння людини в біологічному напрямі філософської антропології.

Філософська антропологія - напрям в філософії, якій претендує на теоретичне обґрунтування сучасного знання про годину. Проблема людини була поставлена ще в староіндійській та античній філософії, але розв'язання її далеке від фінального, бо проблема людини - це проблема виникнення живого взагалі в контексті загальної еволюції. Відправним ідейним фактором для філософської антропології є філософія життя. Існує дві гілки в сучасній антропології. . 1.Біологічна /Гелен, Лоренц/; 2.Функціональна /Зіммель, Кассірер/. Біологічний напрям розглядає людину тільки як специфічну тварину. Людина - це біологічно недосконала тварина, непристосована до існування в сьогоденні, і тому виникає соціальне напруження. Людина є біологічно недостатньою, бо вона захищена інстинктами, "не завершена" і "незакріплена" в своїй тваринно-біологічній організації. Звичайно, що це складне науково-світоглядне питання, розв'язання якого залежить від рівня розвитку науки - аналізу великого масиву фактичного матеріалу, що підтвердить або спростує уявлення про еволюцію людини. Достовірно стосовно цього можна сказати, що завдяки успіхам медицини, соціальної гігієни, прогресу взагалі адаптичні потенції людини значно знизились, а деякі з них зовсім не функціонують.

76 .Специфіка розуміння людини в функціональному напрямі філософської антропології.

Філософська антропологія - напрям в філософії, якій претендує на теоретичне обґрунтування сучасного знання про годину. Проблема людини була поставлена ще в староіндійській та античній філософії, але розв'язання її далеке від фінального, бо проблема людини - це проблема виникнення живого взагалі в контексті загальної еволюції. Відправним ідейним фактором для філософської антропології є філософія життя. Існує дві гілки в сучасній антропології. 1.Біологічна /Гелен, Лоренц/; 2.Функціональна /Зіммель, Кассірер/. Функціональний підхід вважає, що визначити людину через її вроджену здібність - інстинкт, психіку тощо неможливо. Це можна зробити через працю, як істинно людську діяльність. Ці підходи не можна розглядати ізольовано, окремо один від одного. Адже немає діяльності незалежної від певної біологічної організації, а остання завжди відчуває на собі вплив певної форми діяльності.

77. Особливості філософії ірраціоналізму. Ірраціоналізм— філософські течії, що проголошують верховенство почуттєвого начала і роблять його основною характеристикою як самого світу, так і світосприйняття. Особливо яскраво ірраціоналістична філософія була представлена в цей час філософією життя — Дільтей, О.Шпенглер, Бергсон. Розуму було відведено утилітарне місце в пізнанні, а ірраціональне було чітко тематизовано й проблематизовано, завдяки чому був розширений і обґрунтований новий предмет філософського осмислення у вигляді інтуїтивного, до — або позатеоретичного знання, а сама філософія з мислення про світ у поняттях перетворилася в розуміння (або інтуїтивне сприйняття) в принципі непізнаваної силами одного тільки розуму дійсності. На противагу філософській класиці, що висунула на перше місце розум і раціональність та поставила в якості основної мети виявлення внутрішньої логіки процесів, посткласична філософія знаменує собою відмову від визнання розумних підстав дійсності і висуває на перший план ірраціональний момент. Хоча певні ірраціональістичні тенденції можна простежити протягом тривалого розвитку філософії, сам термін «ірраціоналізм», відносять все-таки до філософських напрямків кінця 19-го — початку 20 століть.