32. Розкрийте значення філософії Конфуція в системі світоглядних ідей Китаю.

Різні уявлення про соціум як систему суспільного співжиття людей формувались з найдавніших часів розвитку інтелектуальної культури людства. Одними з перших вагоме слово в цій галузі сказали китайський філософ Конфуцій. Загальновідомим є те, що Конфуцій не звертав уваги на вивчення та розробку загальнотеоретичних проблем, він не створив соціально-філософської системи крайнього спрямування. Всю свою увагу він зосередив на питаннях етики, бо цього вимагали історичні умови того часу, соціальний інтерес. Свою етику він побудував на ґрунті релігійно-філософських уявлень про навколишню дійсність. Етика Конфуція — це раціоналізована старокитайська релігійна мораль. В основу цієї моралі покладені принципи: 1) людяність (жень); 2) справедливість і обов'язок (і); 3) ритуальність (лі); 4) знання (чжи); 5) довіра (сінь).

Центральним принципом моралі Конфуція є гуманність, яка й становить основу доброчесності. Бути "гуманнним" — означає любити не стільки себе, скільки інших, на несправедливість відповідати справедливістю, за добро платити добром. Бути гуманним — означає вміти вчасно пожертвувати своїми інтересами.Таким чином, філософія Конфуція — це яскраве відбиття тенденції до стабілізації в людських відносинах. Ця стабілізація досягається за рахунок ієрархії в пануванні і підкоренні, що здійснюється із вічного плину законів неба.Відстоюючи міцну державну владу, Конфуцій завжди говорив, що правитель має божественну сутність. Цар, монарх, імператор, на його думку, — це "син неба". А воля неба поширюється і на суспільне життя. Суспільство має дотримуватись не законів природності, як говорив Лао-цзи, а вічних законів неба, носієм яких і є "син неба". Принцип підкорення, слухняності, покірливості та примирення є одним із головних у соціальній філософії Конфуція (Чжун-пі)

33. Розкрийте значення “філософії життя”, як культурно-історичного типу

"Філософія життя", течія друга підлога. XIX - начала XX століття - поставило життя в основу усього буття, існування, і в центр власних навчань, зробивши її першою категорією, що інтерпретується ними як первинна реальність, органічна цілісність, процес, передуючий розподілу матерії і духу, буття і свідомості. Цей напрям виступив за реабілітацію життя, проти її утиску і збіднення розсудливим, політичним, економічним і іншими утилітарними (практичними, призначеними для користувача) і раціоналістичними підходами. У зв'язку з цим, поняття "життя", як центральне поняття цієї філософської течії, покликаний замінити поняття "буття". Буття це статичний стан. Життя - цей рух, становлення. "Немає буття, є тільки становлення", - заявляв Ф. Ніцше. Ряд представників філософії життя підкреслювали, що життя - це діяльність, творче творення, самовираження людини, форми об'єктивування людини в культурі, що дозволяють йому реалізувати і пізнавати самого себе. Кожен індивід відчуває себе у рамках якогось величезного життя, що зачіпає його і загрозливої йому. Він почуває себе підпорядкованим якимсь потокам, потокам життя. Життя як потік, невловима розсудливими методами пізнання. Її пізнання здійснюється на основі особливих пізнавальних здібностей: переживання і співпереживання (розуміння); інтуїції, віри, любові і так далі. У "філософії життя" можна виділити три основні школи: академічну "філософію життя" (В. Дильтей, Г. Зиммель)," творчу еволюцію" А. Бергсона (1859-1941) і його послідовників, "філософію волі" Ф. Ніцше (1844 - 1900) і його послідовників.

34. Ірраціоналістична, навіть «міфологічна» антитеза раціональної традиції .Просвітництва постає з творів представників так званої «філософії життя», яка об'єднала таких несхожих і водночас єдиних у своїх міфологічних установках на світ мислителів, як Артур Шопенгауер , Едуард фон Гартман , ФрідріхНіцше , Вільгельм Дільтей , Освальд Шпенглер та інші. «Філософія життя» звертається до «життя» як первинної реальності, цілісного органічного процесу, що передує поділу на матерію та дух, буття та свідомість.

Згідно з Шопенгауером, основою всього сущого є світова воля. До появи людини світ був тільки «волею», а з її появою він став об'єктом пізнання з боку суб'єкта, або «уявленням». Шопенгауер доходить висновку, що існує тільки він один, а весь світ — це його уявлення. Світова воля — несвідома, темна, на відміну від волі людини не освітлена інтелектом. Воля являє собою сутність життя, запалює світло в інтелекті, який є другорядним. Він — орган, який створила собі воля. Сама воля — надприродна. Інтелект, пов'язаний з фізичною субстанцією — мозком, виникає і існує разом з людиною. Сама воля більш довершена, ніж інтелект, що служить практичній меті, він — знаряддя в руках волі. Шопенгауер ставить знак рівності між волею і волею до життя. Врешті-решт воля до життя зводиться до статевого потягу.