67. Сучасні тенденції у філософській антропології.

Філософська антропологія — напрям у філософії, який претендує на

теоретичне обґрунтування сучасного знання про людину. Проблема людини

була поставлена ще в староіндійській та античній філософії, але

розв’язання її далеке від завершення. Відправним ідейним пунктом для

філософської антропології є філософія життя. Існує дві гілки в сучасній

антропології.1. Біологічна (Гелен, Лоренц).2. Функціональна (Зіммель, Кассірер).

Біологічний напрям розглядає людину тільки як специфічну тварину. Людина

— це біологічно недосконала тварина, непристосована до існування в

сьогоденні, і тому виникає соціальне напруження.

Функціональний підхід вважає, що визначити людину через її вроджену

здібність — інстинкт, психіку тощо неможливо. Це можна зробити через

працю як істинно людську діяльність. Ці підходи не можна розглядати

ізольовано, окремо один від одного. Адже немає діяльності, незалежної

від певної біологічної організації, а остання завжди відчуває на собі

вплив певної форми діяльності

68. “Проект” всезагального спасіння людства у філософських поглядах Федорова.

Федоров заклав основи світогляду, здатного відкрити нові шляхи для розуміння місця і ролі людини у Всесвіті. На відміну від багатьох спроб побудувати універсальний планетарне і космічне світогляд, спираючись на східні релігії та окультні уявлення про світ, Федоров вважав себе глибоко віруючим християнином. Він вважав, що середньовічне світогляд неспроможне після коперниканского перевороту, який відкрив людині космічну перспективу. Але головне, на думку Федорова, у вченні Христа - звістка про прийдешнє тілесному воскресіння, перемоги над «останнім ворогом» - смертю він зберіг непохитно, висунувши парадоксальну думку про те, що ця перемога здійсниться за участю творчих зусиль і праці поєднаного в братню сім'ю Людства .Федоров в кінці XIX століття вже передбачав те, що в кінці XX стали називати «екологічними глобальними проблемами». Він висунув ідею про перетворення регулярної армії із знаряддя смерті і руйнування на знаряддя протистояння руйнівним стихіям природи - смерчі, урагани, посухи, повеней - які сьогодні приносять щороку мільярдних збитків людству. Сьогоднішня наука вже в принципі здатна дати кошти для боротьби з цими стихіями, і головним фактором, від якого залежить вирішення цих проблем, є роз'єднаність людства, дефіцит розуму і доброї волі. Однак, відповідно до християнським світоглядом, наявність стихійних лих свідчить не про роз'єднаність людства, а про пошкодженості людської природи, що стала наслідком гріхопадіння.

69. М.Бердяєв про “Епоху Духа в християнстві”.

Під час заслання за революційну діяльність Бердяєв перейшов від марксизму («Маркса я вважав геніальним людиною і вважаю зараз», - писав він пізніше в «Самопізнанні») до філософії особистості і свободи в дусі релігійного екзистенціалізму і персоналізму.У своїх роботах Бердяєв охоплює і зіставляє світові філософські та релігійні вчення і напрями: грецьку, буддійську і індійську філософію, неоплатонізм, гностицизм, містицизм, масонство, космізм, антропософії, теософію, Каббалу та інУ Бердяєва ключова роль належала свободі і творчості («Філософія свободи» і «Сенс творчості»): єдиний механізм творчості - свобода. Надалі Бердяєв ввів і розвинув важливі для нього поняття: царство духу,царство природи,об'єктивація - неможливість подолати рабські пута царства природи,трансцендирование - творчий прорив, подолання рабських пут природно-історичного буття.Але в будь-якому випадку внутрішньою основою бердяевской філософії є ​​свобода і творчість. Свобода визначає царство духу. Дуалізм в його метафізиці - це Бог і свобода.Свобода бажана Богу, але в той же час вона - не від Бога. Існує «первинна», «нестворена» свобода, над якою Бог не владний. Ця ж свобода, порушуючи «божественну ієрархію буття», породжує зло. Тема свободи, за Бердяєвим, найважливіша в християнстві - «релігії свободи». Ірраціональна, «темна» свобода перетворюється Божественною любов'ю, жертвою Христа «зсередини», «без насильства над нею», «не відкидаючи світу свободи». Боголюдське відносини нерозривно пов'язані з проблемою свободи: людська свобода має абсолютне значення, долі свободи в історії - це не тільки людська, але і божественна трагедія. Доля «вільної людини» в часі та історії трагічна.

70. Дайте загальну характеристику сучасної філософії і визначте її відмінні риси від класичної філософіїДля розвитку філософського знання на сучасному етапі характерний поділ за географічною ознакою, у якого втім чимало противників. При цьому виділяються два основні розділи:Аналітична філософія — напрям у філософській думці XX століття, який розвивається переважно в англомовних країнах і об'єднує велику кількість різноманітних концепцій і шкіл. Засновникам аналітичної філософії вважаються Готлоб Фреге, Джордж Мур, Бертран Рассел і Людвіг Вітгенштайн.Континентальна філософія — термін, використовуваний для визначення однієї з двох головних традицій сучасної західної філософії, що набув поширення наприкінці 20 століття в континентальній Європі. Вона включає феноменологію, екзистенціалізм, герменевтику, структуралізм,постструктуралізм і постмодернізм, деконструкцію, французький фемінізм, критичну теорію Франкфуртської школи, психоаналіз, більшість гілокмарксизму.Німецька класична філософія — термін, що об'єднує філософські праці німецьких мислителів кінця 18-го — початку 19-го століття. До визначних представників німецької класичної філософії заведено відносити Канта, Фіхте, Шеллінга, Гегеля, Феєрбаха. Термін вживався в радянській і вживається в пострадянській філософській літературі. В європейській філософській літературі поширений термін німецький ідеалізм, до якого відносять майже всіх цих філософів за винятком матеріаліста Феєрбаха.

Передумовою виникнення німецького ідеалізму було заснування університетів нового типу, зокрема Берлінського університету. Університети були провідними центрами філософської думки в епоху середньовічної схоластики. Проте середньовічна філософія була підпорядкована теології. На початку нової історії та в епоху Просвітництва основний внесок у розвиток філософії робили мислителі поза університетськими стінами: від Спінози до Вольтера. Нарипкінці XVIII століття в Німеччині виникли університети світського характеру, більше не підпорядковані богослов'ю, як основній дисципліні, й філософія зайняла в них центральне світоглядне місце.