
- •1.Походження українського народу.
- •2. Матеріальна і духовна культура трипільської цивілізації.
- •3.Античні міста-держави Північного Причорномор’я.
- •4.Суспільно-політичне і економічне життя східнослов’янських племен доби перших державних утворень і Київської Русі (IV – перша половина хііі ст.).
- •5. Культура Київської Русі
- •6. Устрій, господарство, побут українських земель в складі Литви
- •7. Кревська унія
- •8. Грюндвальдська битва (15 липня 1410 р.)
- •9. Люблінська унія.
- •10. Берестейська унія.
- •11. Внесок української інтелігенції в розвиток освіти й наукових знань в хуі ст.
- •12. Постать Дмитра Вишневецького в історії України
- •13.Культура першої половини XVII ст.
- •14. Постать Петра Сагайдачного в історії України
- •15. Реформа Православної церкви за часів п. Могили
- •16. Еволюція козацько-селянських повстань напередодні Хмельниччини
- •17. Військово-територіальний устрій як спосіб поширення реєстрового козацтва на городову Україну
- •18 Історіографія Хмельниччини.
- •19. Військово-територіальний устрій реєстрового козацтва як основа створення органів влади на місцях в період Хмельниччини.
- •20. Перші кроки дипломатичної служби Богдана Хмельницького.
- •21. Формування Збройних сил Гетьманщини.
- •22. Козацька старшина як українська політична еліта доби Гетьманщини.
- •23. Козацька старшина як українська політична еліта доби Гетьманщини.
- •27. Постать Івана Богуна в історії України.
- •28. Другий похід Хмельницького в Галичину.
- •29. Віленське перемир"я 1656 року
- •31. Постать Юрія Немирича в історії України
- •32. Проект нового московсько-українського договору після смерті Богдана Хмельницького.
- •33. Гадяцький трактат 1658 року
- •34. Конотопська битва в історії України.
- •35.Постать Мартина Пушкаря в Історії України
- •36. Переяславський договір 1659 р.
- •37. Чорна рада 1663 року.
- •38. Московські статті (1665)
- •39. Андрусівський договір 1667 року.
- •40. Гетьман Петро Дорошенко
- •41. Постать Михайла Ханенка в історії України.
- •43. Гетьманування Івана Самойловича.
- •44. Постать Івана Сірка в історії України.
- •45. Обрання Івана Мазепи на гетьманство
- •46 Постать Петра Іваненка(Петрика) в історії України.
- •47. Полтавська битва в історії України
- •48. Гетьман Павло Полуботок.
- •49. Нова Січ
- •51. Друга Малоросійська колегія
- •52. Ліквідація Запорозької Січі 1775 року
- •54. Чорноморське козацьке військо.
- •55. Задунайська Січ.
- •56. Участь українського козацтва в освоєнні Слобожанщини та Кубані.
- •57. Крим у складі Катеринославського генерал-губернаторства
- •58. Українські землі під владою Австрійської імпері
- •61. Суспільно-політичний рух в українських землях у першій половині хіх ст.
- •62. Соціально-економічний розвиток українських земель у другій половині XIX
- •63. Суспільно-політичний рух в укр. Землях в другій половині хіх ст.
- •64. Значення творчості т.Шевченка,і.Франка та л.Українки для відродження української державності.
- •65. Постать Миколи Міхновського в історії України.
- •68. Українізація російської армії.
- •69. Центральна рада в боротьбі за відродження української держави. Ііі і іу Універсали.
- •70. Ставлення більшовиків до української державності.
- •71. Берестейський договір 1918 року.
- •72. Гетьманський переворот.
- •73. Відновлення Української Народної Республіки. Директорія унр.
- •75.Радянська Росія і демократична Україна: проблема взаємовідносин.
- •76. Національно-визвольний рух на західноукраїнських землях.
- •77. Злука зунр і унр. Акт Соборності
- •78. Варшавський договір 1920 р.
- •79. Зимовий похід 1921 р.
- •80. Причини та наслідки голоду в Україні 1921-1923 років
- •83. Сталінська індустріалізація України.
- •84. Насильницька колективізація сільського господарства. Голодомор 1932-1933 років та його наслідки.
- •5. Суперечливий характер культурного будівництва на Україні в 30-ті роки.
- •97. Внесок Українського народу в перемогу.
- •106. Проголошення незалежності України.
- •107. Прийняття Конституції України.
- •105.Зусилля діаспори щодо відродження української державності.
- •108. Реалізація ринкових реформ (друга половина 1994 - 1999 рр.).
- •109. Альтернативні варіанти геополітичної орієнтації України.
- •110. Основні тенденції розвитку сучасної української культури.
- •111. Релігійне життя сучасної України
- •112. Роль української діаспори у розбудові держави
33. Гадяцький трактат 1658 року
У вересні 1658 року був підписаний Гадяцький трактат про унію України з Польщею та Литвою.Цей договір складався з чотирьох розділів. Він передбачав перетворення Речі Посполитої на федерацію трьох самостійних держав — Литви, Польщі та України (Н. Полонська-Василенко зазначає, що до цього договору могла приєднатися й Москва).
За умовами Гадяцького трактату:
• Україна одержувала назву «Велике князівство Руське» і входила до складу Речі Посполитої не як провінція, а як окрема держава;
• до складу Великого князівства Руського входили Чернігівське, Київське та Брацлавське воєводства;
• спільного короля мали обирати на загальному сеймі;
• законодавча влада мала належати Національним зборам депутатів, які обиралися від усіх земель князівства;
• виконавчу владу здійснював гетьман, який обирався довічно й затверджувався королем;
• вибір кандидатів на посаду гетьмана мали здійснювати спільно такі стани українського суспільства — козацтво, шляхта й духовенство;
• у Великому князівстві Руському встановлювалися державні посади канцлера, маршалка, підскарбія, запроваджувався вищий судовий трибунал;
• усе справочинство мало вестися українською мовою;
• князівство Руське залишало за собою свою скарбницю, податкову систему, гроші. У Києві або в іншому місті передбачалося створити монетний двір для карбування власної монети;
• українська армія мала складатися з 30 тис. реєстрових козаків і 10 тис. найманців;
• гетьман очолював збройні сили України;
• польським військам заборонялося перебувати на території князівства. У випадку воєнних дій в Україні польські війська, які перебували на її території, переходили під командування гетьмана;
• гарантувалися права та привілеї козаків, які звільнялися від податків і мита по всій державі;
• за поданням гетьмана щороку сто козаків з кожного полку мали приймати до шляхетського стану;
• православні вірні зрівнювалися у правах з католиками;
• греко-католицька (уніатська) церква зберігалася, але не могла поширюватися на нові території;
• у спільному сенаті Речі Посполитої мали надати право засідати київському православному митрополитові та п'ятьом православним єпископам;
• Києво-Могилянська колегія отримувала такі ж права, як і Краківський університет. Другу академію або університет мали заснувати в іншому місті України. Планувалося відкрити гімназії, колегії та друкарні, «скільки буде потрібно» (За «Довідником з історії України»).
34. Конотопська битва в історії України.
Конотопська битва розвінчує чимало великодержавних міфів, особливо про "споконвічне прагнення українців до союзу з Росією".
На жаль, блискуча перемога гетьмана Івана Виговського під Конотопом над московським військом так і залишилася в історії України черговим змарнованим шансом здобути омріяну незалежність, показовим прикладом виграної битви й програної війни.
У вересні 1658 року московський цар Алєксєй Михайлович видав грамоту, якою оголошувалося про початок воєнних дій проти Гетьманщини. Московія не змирилася з тим, що Виговський відмовився від союзницьких стосунків із нею й підписав Гадяцький договір з Польщею.
Вдатися до такого кроку гетьмана спонукали численні порушення царською стороною міждержавної угоди, укладеної в Москві за підсумками Переяславської ради: московити замість обіцяної військової підтримки козаків у боротьбі з поляками пішли з ними на сепаратне перемир'я, втручалися у внутрішні справи Гетьманщини, посилювали військову присутність на Лівобережжі, підбурювали антигетьманську опозицію до збройних виступів.
Кількість московського війська під командуванням князя Алєксєя Трубєцкого, що вторглося на територію України навесні 1659 року, оцінюється по-різному: одні джерела вказують на цифру в 150-200 тис., інші - 100 тис. вояків. Більшість сучасних істориків схиляється до думки, що армія Трубєцкого не могла перевищувати 50 тис. осіб.
На своєму шляху завойовники зруйнували Срібне, Борзну (нині райцентри Чернігівської області - ІП) та навколишні села, передмістя Ніжина. Однак взяти штурмом Конотоп московити не змогли - місто відчайдушно обороняли 4,5 тис. козаків Ніжинського та Чернігівського полків на чолі з полковником Григорієм Гуляницьким, усі дієздатні городяни.
Облога тривала більше двох місяців, доки під Конотоп не прибули війська гетьмана Виговського та його союзники - кримські татари. Цікаво, що у складі козацької армії воювали сербські, молдавські та німецькі найманці. Напередодні генеральної битви до гетьмана приєдналися польські загони.
Загалом об'єднане козацько-татарське військо налічувало близько 50 тис. воїнів. Виходить, що сили супротивників кількісно були приблизно рівними, якщо не брати до уваги інших даних про неабияку перевагу московської армії.
Окрім донських козаків, підсобити інтервентам прибули й орли наказного гетьмана Безпалого, котрий боровся з Виговським за булаву.
Удавшись до обманного маневру, українці заманили практично всю кінноту ворога в пастку - до вузького яру, який одразу затопили, загативши річку та ще й на додачу зруйнувавши міст.
Вода безжально поглинула важкоозброєних вершників. Рештки в запеклому бою були знищені козаками й татарами: за деякими даними, свою смерть під Конотопом знайшли до 30 тис. московитів (в історичних джерелах трапляються й значніші цифри).
Кавалерійський воєвода Сємьон Пожарскій, що керував операцією, потрапив у полон до татар. За переказом літописця, він, принижений і зв'язаний, "вилаяв хана за московським звичаєм матом і плюнув йому межи очі". За це татари відтяли Пожарскому голову й відіслали її з полоненим до табору Трубєцкого.
Під час бою московський головнокомандувач повівся в гірших традиціях нерозважливих воєвод. Трубєцкой кинув напризволяще війська Пожарского, не надіславши йому підмоги; спішно зняв облогу Конотопа й наказав відступати.
Козаки й татари ще протягом трьох днів переслідували втікачів аж до московського кордону, однак так і не спромоглися цілком знищити ворога: завершальна стадія операції не була заздалегідь належно продумана. Трубєцкой дивом залишився серед живих, отримавши два важких поранення.
Утікаючи, царські війська втратили левову частку артилерії, бойові знамена, скарбницю й обоз.
Згідно з попередніми домовленостями, усі трофеї та полонені мали дістатися татарам. Усупереч узвичаєним правилам хан під страхом смерті наказав своїм воїнам знищити захоплений у бою ясир: за різними даними, татари тоді стратили від 5 до 15 тис. московитів.
На підступах до Москви зчинилася паніка, поміщики кидали свої маєтності й разом із селянами тікали під захист міських мурів.
Страх і невпевненість московитів у своїх силах віщували найгірше; пішла чутка, що государ з родиною збирається втікати за Волгу.
Проте хвилювання царя виявилися передчасними. Через складну політичну ситуацію в Країні козаків Виговський не зміг повторити походу гетьмана Петра Сагайдачного 1618 року на Москву. Татарські орди змушені були повернутися до Криму, оскільки на їхні поселення вчинили напад загони запорозького отамана Івана Сірка.
Хоча наслідки битви під Конотопом були жахливими для Московської держави, загалом вона вийшла переможцем з українсько-московської війни 1658-1659 років.
Через гострі суперечності серед козацької старшини Війську Запорозькому тоді не вдалося скинути ярмо Переяславської ради. Громадянська війна, що спалахнула в Гетьманщині з новою силою, дала змогу московським військам відновитися, зібратись із духом і знову посунути на Вкраїну.
Конотопська битва ще відома як Соснівська: від назви села, поблизу якого відбувся вирішальний бій.