43. Гетьманування Івана Самойловича.

Лівобережний гетьман Іван Самойлович володів булавою з 1672 по 1687 рік. Від початку гетьманування Іван Самойлович звертав пильну увагу на прилучення до лівобережного Гетьманату Правобережжя. З цією метою сприяв організації спільного з російськими військами походу на правий берег Дніпра. Вів наполегливу боротьбу з правобережним гетьманом Петром Дорошенком, закидаючи йому наведення на українські землі турків. Іван Самойлович послідовно виступав проти відновлення влади польського короля над Правобережжям. Лівобережний гетьман прагнув розхитати позиції П.Дорошенка в правобережних полках, опираючись на відсутність монолітності серед тамтешньої старшини. Неоднозначність оцінки старшиною наслідків військового союзу Чигирина з Туреччиною, а згодом і глибоке розчарування невдачами Дорошенкової політики готувало для І.Самойловича ґрунт для збільшення прибічників. Власне, промосковські настрої не були для правобережної старшини чужими. Мало хто з неї твердо тримався ідеї самодостатності Української козацької держави. Наприкінці листопада 1673 року московський цар видав наказ про перехід через Дніпро козаків І.Самойловича та полків царського воєводи Г.Ромодановського. Об’єднане військо швидко оволоділо Бужином, Кириловом, Каневом, Черкасами. Дорошенко і союзники-татари зазнали декількох поразок, після чого більшість правобережних полковників схилились «його царській величності і гетьманові задніпрянському Івану Самойловичу». Після цих подій на Переяславській раді 25 березня 1674 року Іван Самойлович був обраний гетьманом усієї України. Проте фактичне об’єднання Правобережної та Лівобережної України відбулося після зречення з гетьманства П.Дорошенка, у 1676 році. Владу над Правобережною Україною Іван Самойлович втратив унаслідок Чигиринських походів 1677 і 1678 та укладення Бахчисарайського мирного договору 1681 року. Південна Київщина, Брацлавщина і Поділля залишалися за Ю.Хмельницьким, який визнавав протекторат Туреччини. Коли був змушений відступити перед потужною турецькою армією, Самойлович наказав місцеве населення переселити на Лівобережжя. Гетьман послідовно виступав проти укладення «Вічного миру» між Росією та Польщею. Коли ж російське керівництво, знехтувавши пропозиціями Самойловича, підписало у 1686 році «Вічний мир» з Річчю Посполитою, гетьман не приховував свого обурення. І.Самойлович виявив розуміння необхідності зміцнення козацької еліти. Визначною була роль гетьмана в організації збройних сил. З його іменем пов’язаний прискорений розвиток так званих охотницьких, компанійських та сердюцьких полків - українського аналога європейського найманства. Це, з одного боку, суттєво зміцнювало військо держави, з іншого - зайвий раз засвідчувало збереження Гетьманщини в орбіті європейського світу, без якого українство й не мислилося. За часів гетьманування Самойловича розширюється внутрішня і зовнішня торгівля, розвиваються ремесла і промисли, що позитивно впливає на розвиток економіки загалом. До негативних наслідків гетьманування Самойловича належить втрата незалежності Української православної церкви - у 1686 її було підпорядковано Московському патріархові.