35.Постать Мартина Пушкаря в Історії України

Мартин Пушкар (Пушкаренко) (р.н.невід.–1658) Походив з давнього боярського роду Любецьких зем’ян. Був близьким соратником гетьмана Б. Хмельницького, один з найбільш заслужених полковників війська Запорізького, до 1648 р. перебував на Запоріжжі. З 1648 р. командував полтавським полком. На початку Національно-визвольної віни приєднався до української армії. На чолі Полтавського полку Пушкар брав участь у всіх найважливіших битвах Національно-визвольної війни. Саме тоді він проявив себе вмілим військовим організатором і талановитим полководцем. У березні 1651 р. на чолі козацьких полків прийшов на допомогу І. Богуну, яки обороняв Вінницю. Тож не випадково у найкритичніший момент Берестецької битви, коли Б. Хмельницький, прагнучи повернути на поле бою військо кримського хана, був змушений залишити армію, доручив організацію оборони саме полтавському полковнику. Під керівництвом Пушкаря українці зуміли так укріпити табір, що король Ян II Казимир відмовився від штурму і віддав наказ про взяття козацького табору в облогу.

Подальші відомості. Що дійшли до нас про діяльність Пушкаря під Берестечком, є для нього менш похвальним.Адже Пушкар належав до тієї частини козацької старшини, яка, виходячи з вузьких інтересів, виступала а воєнно-політичний союз із Московською державою. На п’ятий день битви частина старшини та заможних козаків разом з Пушкарем намагалися таємно залишити табір.Також діючи в тісному зв’язку з московським урядом, яки шляхом поглиблення суперечностей в українському суспільстві намагався поширити свій вплив у Гетьманщині. Тому на загальній раді козаки забрали від нього булаву та обрали на його місце популярного серед низів полковника Ф. Джаджалія. Однак, незабаром Пушкар повністю себе реабілітував, організовано вивівши з облоги майже весь свій полк.

М. Пушкар не лише зберіг за собою уряд полтавського полковника, а й продовжував входити до кола найближчого гетьманського оточення.

Проте у кінці 1657 року Мартин Пушкар спільно кошовим Я. Барабашем очолив збройний виступ проти гетьманської влади. У червні 1658 року заколотники були розгромлені урядовими військами в бою під Полтавою, у якому загинув і сам полтавський полковник.

36. Переяславський договір 1659 р.

Переяславські статті 1659 - міждержавний договір, укладений гетьманом України Ю. Хмельницьким і представниками московського уряду на чолі кн. О. Трубецького у м. Переяславі 17.10.1659. Після другого обрання на гетьманський престол Ю. Хмельницького, козацька старшина, враховуючи воєнно-політичну ситуацію в Україні (окупація Лівобережжя московськими військами, міжстаршинські протиріччя), була вимушена налагоджувати мирні відносини з Московією. Гетьманське посольство на чолі з П. Дорошенком, запропонувало проект договору (т. зв. Жердевські статті), в основу якого була покладена українська версія Березневих статтей 1654 з деякими змінами. Умови запропонованого договору передбачали приєднання до Гетьманщини Пн. Чернігівщини; заборону царським воєводам втручатись у внутрішні справи країни; право гетьманського уряду на дипломатичні стосунки з іноземними державами. Однак кн. Трубецкой настояв натому, (цоб сам гетьман прибув у Переяслав до його табору для підписання угоди. 17.10.1659 на неповній Генеральній Військовій Раді (були повністю відсутні правобережні полковники), в оточенні 40-тисячного московського війська Ю. Хмельницький був знову обраний гетьманом та вимушений підписати нав'язаний українській стороні новий договір між Гетьманщиною і Московською державою. В основу було покладено сфальсифікований московською стороною текст Березневих статей 1654. Складались з 19статтей, зміст яких свідчив про наміри московського уряду значно обмежити суверенні права Гетьманщини та зміцнити свої позиції в Україні. За П.с. гетьман України не мав права вести самостійну зовнішню політику (укладати міжнародні договори, приймати іноземних послів тощо). Гетьману з Військом Запорізьким не дозволялось вступати у війну або посилати козацькі полки надопомогу сусіднім державам. Українські залоги повинні були вийти з Білорусії. Козацька рада не могла (без згоди царського уряду) переобрати гетьмана. Гетьман без ради не міг призначати і звільняти полковників та генеральну старшину. Київський митрополит повинен був визнати зверхність Московського Патріарха і новообраному митрополиту заборонялось приймати посвяту від Константинопольського Патріарха. Для посилення контролю за діялністю гетьманського уряду в Україні значно збільшився контингент царських військ. Крім Києва, московські гарнізони з воєводами розташовувались у Переяславі, Ніжині, Чернігові, Брацлаві, Умані. П.с. викликали велечезне обурення серед широких верств українського суспільства. Вже восени 1660 Ю.Хмельницький розірвав воєнно-політичний союз з московським царем і уклав новий договір з Річчю Посполитою (див. Слободищенський трактат 1660).