3. Розвиток жанру казки в творчості Богдана лепкого

Богдан Сильвестрович Лепкий

(1872 - 1941)

народився 9 листопада 1872 року в селі Крогулець (нині Тернопільська область) в родині священика. Батько був освіченою людиною, знав польську й німецьку мови, друкувався під псевдонімом Марко Мурава. Дитячі роки Богдана були безхмарні, проте коли хлопчику було п’ять років за одну ніч померли від дифтериту дві його молодші сестри і брат, що дуже вплинуло на вразливу душу Богдана, який сам ледве вижив.

Початкову освіту здобув вдома. Потім 6-літнього хлопчика віддали одразу до другого класу Бережанської школи з польською мовою навчання, по закінченню якої Богдан вступив до Бережанської класичної польської гімназії.

Писати Богдан Лепкий почав рано – в другому класі гімназії скомпонував поему про русалок. Вступивши до Віденської академії мистецтв, серйозно займається малярством, готується стати художником.

Але якось у поїзді він зустрівся з Кирилом Студинським, студентом філософського факультету Віденського університету. Після цієї зустрічі Лепкий почав відвідувати лекції в університеті, а згодом переходить навчатися до Львівського університету. На ці роки припадає активна літературна діяльність Б.Лепкого: він пише поезії, оповідання, робить переклади.

З 1895 року письменник публікує свої твори в часописах „Діло”, „Буковина”. По закінченню університету (1895) працює викладачем німецької та української мови й літератури в Бережанській гімназії.

У 1899 році з дружиною Олесею Богдан Лепкий приїхав у Краків як викладач української мови й літератури Ягеллонського університету. Тут він розгортає широку літературні діяльність, стає членом літературної організації „Молода Польща”.

Після смерті батька (1901р.) Б.Лепкий був змушений допомагати родині – матері, 4 молодшим братам і сестрам. Він багато й плідно працює. Видає 5 збірок оповідань: „З села” (1898), „Щаслива година” (1901), „В глухім куті” (1903), „По дорозі життя” (1905), „Кидаю слова” (1911); 6 збірок віршів: „Стрічки” (1901), „Листки падуть”, „Осінь” (1902), „На чужині” (1904), „Для ідеї” (1911), „З-над моря” (1913), кілька літературознавчих досліджень (про М.Шашкевича, Т.Шевченка, М.Коцюбинського).

У 1915році письменника мобілізують до армії й засилають в табори для військовополонених на культосвітню роботу.

З 1920 року Б.Лепкий мешкає в Берліні, у 1925 році повертається в Краків, працює професором Ягеллонського університету.

На початку окупації Польщі гітлерівцями Б.Лепкий втратив роботу, почав часто хворіти, матеріально бідує.

21 липня 1941 року письменник помер, поховано його в Кракові на Раковецькому кладовищі.

Багато творів письменника пропало. А те, що залишилось, було передано у 1988 році до Америки. Україна не виявила бажання взяти літературні спадщину письменника.

Як мені вас не любити,

Рідний батьку, нене;

Та ж ви мене згодували

І дбали про мене.

Батько розуму навчає,

Мати приголубить,

Ніхто мене так на світі,

Як вони, не любить.

Дай же, Боже, щоб я виріс,

В школі гарно вчився,

Щоб я батькові і неньці

Добре відплатився.

ЗИМОЮ

Сипле, сипле сніг, криє переліг,

Білим килимом лягає аж на наш поріг.

Легкий білий пух, наче той кожух,

Криє землю, щоб не знала стужі й завірюх.

Тишина кругом. Спи спокійним сном,

Заки збудишся весною з рутяним вінком.

У дитяче читання увійшли оповідання та поетичні казки письменника. Богдан Лепкий хотів бачити молоде покоління духовно багатим, національно свідомим. Він розумів душу дитини, яка відкриває для себе світ, прагнув допомогти їй впізнати, що таке добро, правда й справедливість, намагався прищепити своїм юним читачам пошану до праці, повагу до людей, виростити в їхніх душах глибоке почуття любові до України.