Ранній вік

Качечка. Киця.

Молодший дошкільний вік

Поезії: Зима. Ялинка. Все навколо зеленіє.

Зайчик і жабка. Дощик.

Дві хмароньки. Хвалилася дівчина.

У нашого хлоп’ятонька.

Старший дошкільний вік

Поезії: Рідна мова. Давно вже літечко пройшло...

Метелики. Веснянка. Гусятник

Легенди: Початки Києва

2. Збагачення жанрового різноманіття дитячої літератури у творчості Дніпрової чайки

Людмила Олексіївна Березіна

(1861 - 1927)

народилася 20 жовтня 1861 року в селі Карлівці (тепер село Зелений Яр на Миколаївщині) у сім’ї священика. Батько був „ходячим збірником фольклору”. Кохалася в народних піснях і мати Наталка, яка походила з українського козацького роду. Вразлива, відкрита до всього прекрасного душа дівчинки вбирала народні мелодії і образи.

Життя в родині було наповнене релігійною мораллю. Батьки вирішили віддати доньку на службу Богові, а тому у вісім років її відвезли до монастирської школи в Одесі. Але дівчинка умовила батьків забрати її звідти. Завершувала освіту Людмила в Одеській приватній жіночій гімназії (1879р.), здобувши право викладати російську мову та історію.

Рік працювала у багатій родині приватним учителем, а згодом дістала посаду старшої вчительки в гімназії, яку сама закінчила.

Людмила почала писати вірші російською та українською мовами. Дівчина захоплювалась поезією Пушкіна, Лермонтова, Байрона, перекладала їх твори українською мовою. 1883 року в газеті „Одесский вестник” уперше був надрукований вірш Л.Березіної, написаний російською мовою, „На смерть Тургенева”.

А 1885 року (письменниці – 24 роки) в українській літературі з’являється нове ім’я – Дніпрова Чайка. Таким псевдонімом уперше підписала Людмила Березіна вірші „Вісточка” і „Пісня”, оповідання „Зенахарка”, які друкувалися в журналі „Нива”. Появу нового імені в літературі радо привітав Іван Франко.

У Херсоні, куди 1885 року переїздить письменниця до свого чоловіка Феофана Василевського, вона написала чимало віршів, оповідань, лібрето дитячих опер. Тут вона з чоловіком стає активним членом Херсонської громади – гурта ліберальної української інтелігенції, поширює й пропагує твори Шевченка, передових російських письменників. Місцева влада, вбачаючи в діяльності Громади загрозу самодержавству, 1887 року розігнала гурток. Ф.Василевського звільнили з роботи й вислали разом із сім’єю з Херсона.

Подружжя переїздить до села Королівки на Київщині. Дніпрова Чайка часто буває в Києві, спілкується з композитором Миколою Лисенком, письменниками Оленою Пчілкою, Лесею Українкою, Михайлом Старицьким, Борисом Грінченком, Михайлом Коцюбинським. Вона багато й плідно працює, пише вірші, оповідання, збирає фольклорний матеріал, записує народні пісні.

Наприкінці 1895 року родина Василевських повертається до Херсона. Дніпрова Чайка активно спілкується з редакторами українських журналів, листується з Михайлом Коцюбинським, Максимом Горьким, які високо цінували її творчість.

З 1918 до 1920 року письменниця живе в Києві. Тут у видавництві „Дзвін” вийшло перше прижиттєве видання творів Дніпрової Чайки у двох томах.

Останні роки тяжко хвора письменниця жила в родині старшої дочки Оксани, яка працювала лікарем на Київщині. 13 березня 1927 року Дніпрова Чайка померла в селі Германівці. Поховано її у Києві на Байковому кладовищі.

Материнський і педагогічний досвід прислужився Дніпровій Чайці в роботі над творами для дітей. Її пейзажні вірші відкривають дітям красу природи, навчають „розуміти її розмаїто чудову мову”.

Казки письменниці пройняті ідеєю добра, милосердя, любові й співчуття до дитячих скорбот і страждань, вірою в торжество справедливості.

МОРСЬКЕ СЕРЦЕ

(легенда)

Раз у морі купалося двоє братів. От старший скупався, на берег пливе, а менший все далі та далі. І хвиля морська закохалась у відважному браті: взяла, обняла його міцно і тягне до себе на дно, в чудове підводне царство.

А хлопець пручається, хлопець кричить, гукає на рідного брата, щоб швидше йшов рятувати.

А старший боїться плисти. „Глибина, - дума, - згину ще й я з ним укупі!”

- Ой, братику милий! Ой братику любий, рятуй! – з сльозами ще раз виринув хлопець, од жаху волосся рвучи.

- Нехай тебе Бог порятує! – несміливо старший сказав, а сам не насмів і зирнути, як брат потопає, - гребеться до берега хутко, на камінь вилазить. Розсердилась хвиля, погналась за страхополохом, нагнала, знесла його в море, втопила.

І меншого брата сховала морська цариця на дно, і сльози його повернулися в чистії перли, а кучері – в пишні коралі, а старшого брата риби й раки ущент рознесли, лиш серця ніхто не схотів і торкнути: таке було гидке оте полохливеє серце!

І досі в морі те серце: несміливо, крадучись, плава, слизьке та холодне, жалке, наче та кропива, ворушиться мляво та труситься, тіні од себе не має – прозоре. А море гидує тим серцем: на берег його викидає, а там воно гине без сліду.

_________

Морське серце – тут: медуза.

В лібрето дитячих опер Дніпрова Чайка широко вводить народну поезію, пісні, обряди. Ці твори життєстверджуючі, пройняті вірою в перемогу світлих сил.