- •Тема 11: Адміністративно-правове регулювання в галузі економіки
- •Загальна характеристика та зміст державного регулювання у сфері економіки
- •2. Система органів державного регулювання в сфері економіки, їх компетенція
- •3. Адміністративно-правове регулювання в галузі підприємництва
- •2) Ліцензування господарської діяльності
- •4) Квотування експорту та імпорту
- •5) Стандартизація та сертифікація
- •4. Адміністративно-правове регулювання у сфері захисту економічної конкуренції
- •5. Адміністративно-правове регулювання і державне управління у сфері промисловості
- •6. Адміністративно-правове регулювання в галузі фінансів
- •7. Адміністративно-правове регулювання у сфері транспорту і комунікації
- •До складових елементів економічної системи України не відноситься:
- •Державна інспекція з контролю за цінами діє в складі:
- •Регуляторний акт – це:
- •Ліцензування — це:
4. Адміністративно-правове регулювання у сфері захисту економічної конкуренції
Конкуренція є найважливішим елементом ринкової економіки, що обумовлює розвиток ринкових відносин, визначає їх сутність. Саме тому добросовісні конкурентні відносини захищаються державою, і як наслідок важливим елементом державної економічної політики є політика у сфері захисту економічної конкуренції.
Різноманіття наукових визначень поняття "конкуренція" у вітчизняній і зарубіжній літературі відбиває багатоаспектність цього терміна, яке трактується як боротьба, змагальність, суперництво, протиборство компаній із метою завоювання більш широкого ринку для своєї продукції.
Поняття "конкуренція" можна розуміти як з об'єктивної, так і суб'єктивної сторони. З об'єктивної сторони, конкуренція — це економічні відносини між суб'єктами господарювання на ринку, результатом яких є певний стан ринку, при якому можлива свобода вибору для споживачів та суб'єктів господарювання і виключений вирішальний вплив окремого суб'єкта господарювання на ринок. З суб'єктивної сторони конкуренція — це вільні і правомірні дії суб'єктів господарювання змагального характеру, засновані на власних досягненнях і спрямовані на одержання переваг над іншими суб'єктами господарювання і, в остаточному підсумку, максимального прибутку.
Державне регулювання економічної конкуренції забезпечується за допомогою системи заходів, що здійснюються уповноваженими органами і спрямовані на попередження недобросовісної конкуренції та монополістичних зловживань, їх усунення та застосування заходів відповідальності до порушників відповідно до встановлених державою правил у сфері економічної конкуренції. Система цих заходів складається з: нормативного регулювання, контролю за станом ринку і дотриманням її учасниками встановлених державою правил щодо забезпечення економічної конкуренції.
Основні засади захисту економічної конкуренції визначені в Конституції (ч. 4 ст. 13 передбачає забезпечення державою соціальної спрямованості економіки України, відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 92 виключно законами України визначаються правила конкуренції та антимонопольного регулювання, згідно з п. 12 ч. 1 ст. 85 голова Антимонопольного комітету призначається та звільняється Президентом за згодою Верховної Ради України).
ГК — гл. 2 (ст. 18 "Обмеження монополізму та сприяння змагальності у сфері господарювання"), гл. З "Обмеження монополізму й захист суб'єктів господарювання й споживачів від недобросовісної конкуренції" (ст.ст. 25—41), гл. 28 "Відповідальність суб'єктів господарювання за порушення анти-монопольно-конкурентного законодавства" (ст.ст. 251—257), де визначені загальні правила антимонопольно-конкурентного законодавства. Згідно з ч. 1 ст. 25 ГК держава підтримує конкуренцію як змагання між суб'єктами господарювання, що забезпечує завдяки їхнім власним досягненням придбання ними певних економічних переваг, у результаті чого споживачі й суб'єкти господарювання одержують можливість вибору необхідного товару й при цьому окремі суб'єкти господарювання не визначають умов реалізації товару на ринку.
Законодавчими актами, що безпосередньо встановлюють правові засоби регулювання захисту економічної конкуренції в Україні, є закони: "Про Антимонопольний комітет України", "Про захист від недобросовісної конкуренції", "Про природні монополії", "Про захист економічної конкуренції", а також підзаконні нормативно-правові акти на виконання вимог зазначених законів: розпорядження Антимонопольного комітету України від 25 грудня 2001 р. № 182-р "Про Положення про порядок проведення перевірок додержання законодавства про захист економічної конкуренції", від 5 березня 2002 р. № 49-р "Про затвердження Методики визначення монопольного (домінуючого) становища суб'єктів господарювання на ринку", розпорядження Антимонопольного комітету України від 12 лютого 2002 р. № 27-р "Про затвердження Типових вимог до узгоджених дій суб'єктів господарювання для загального звільнення від попереднього одержання дозволу органів Антимонопольного комітету України на узгоджені дії суб'єктів господарювання" тощо.
Відповідно до ст. 1 Закону "Про захист економічної конкуренції" економічна конкуренція (конкуренція) — змагання між суб'єктами господарювання з метою здобуття завдяки власним досягненням переваг над іншими суб'єктами господарювання, внаслідок чого споживачі, суб'єкти господарювання мають можливість вибирати між кількома продавцями, покупцями, а окремий суб'єкт господарювання не може визначати умови обороту товарів на ринку.
В Україні активне запровадження державної політики в сфері конкуренції розпочалося з прийняттям Державної програми демонополізації економіки та розвитку конкуренції, в якій визначались напрями розвитку державної політики у сфері конкуренції. Наступні етапи регулювання зазначеної сфери: Укази Президента України від 26 лютого 1999 р. "Про Основні напрями конкурентної політики на 1999—2000 роки та заходи щодо їх реалізації"; "Про Основні напрями конкурентної політики на 2002—2004 роки", відповідно до останнього конкурентна політика на сучасному етапі передбачає здійснення комплексу засобів по формуванню ефективного конкурентного середовища, зменшення частки монопольного сектора в економіці України, удосконалювання правил конкуренції, впровадження сучасних методів державного регулювання діяльності суб'єктів природних монополій, зменшення частки монопольного сектора у внутрішньому валовому продукті до 10—12%, захисту й підтримки конкуренції, розвитку її інституціонального забезпечення.
Основними напрямами конкурентної політики України є :
— узгодження промислової, зовнішньоекономічної, регуляторної політики й політики в сфері приватизації з конкурентною політикою;
— забезпечення ефективного розвитку конкурентних відносин, підвищення конкурентоспроможності вітчизняних підприємств і подальше зменшення рівня монополізації економіки;
— оптимізація діяльності органів виконавчої влади й органів місцевого самоврядування як суб'єктів економічних відносин;
— удосконалювання регулювання діяльності суб'єктів природних монополій;
— розвиток законодавства про захист економічної конкуренції, що забезпечить господарсько-правовий захист суб'єктів підприємницької діяльності.
Державна політика в сфері розвитку економічної конкуренції й обмеження монополізму в господарській діяльності, здійснення заходів щодо демонополізації економіки, фінансової, матеріально-технічної, інформаційної, консультативної й іншої підтримки суб'єктів господарювання, що сприяють розвитку конкуренції, здійснюється органами державної влади, органами місцевого самоврядування й органами адміністративно-господарського управління й контролю.
Серед цих органів у сфері конкуренції визначальне місце належить Кабінету Міністрів України, який забезпечує розробку і здійснення загальнодержавних програм економічного розвитку (зокрема, програм демонополізації і розвитку конкуренції), забезпечує проведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики, забезпечує рівні умови розвитку всіх форм власності, вживає заходів щодо демонополізації економіки і розвитку конкуренції.
Крім того, Кабінет Міністрів України встановлює найважливіші показники і параметри антимонопольного регулювання, зокрема, щодо регулювання цін і тарифів на продукцію виробничо-технічного призначення, товари народного вжитку, роботи і послуги монопольних утворень, визначає порядок визначення сум, які повинні вноситись до бюджету підприємствами-монополістами, визначає правові засади створення, реорганізації та ліквідації промислово-фінансових груп та запровадження механізмів запобігання монополізації товарних ринків тощо. Відповідно до ст. 10 Закону "Про захист економічної конкуренції" Кабінет Міністрів України може дозволити узгоджені дії та економічну концентрацію, на які не було надано дозволу Антимонопольним комітетом України, якщо учасники цих дій доведуть, що позитивний ефект для суспільних інтересів переважає негативні наслідки обмеження конкуренції.
Міністерство економічного розвитку та торгівлі України безпосередньо здійснює функції, в тому числі у сфері конкуренції, зокрема:
— узагальнює пропозиції щодо формування, розміщення і забезпечення взаємодії та підвищення ефективності функціонування об'єктів ринкової інфраструктури;
— бере участь у формуванні та реалізації державної політики у сфері економічної конкуренції та обмеження монополізму, сприяє розвитку конкурентних відносин;
— здійснює державне регулювання цін на продукцію монопольних утворень, визначає методи та встановлює строки регулювання цін на загальнодержавних ринках;
— приймає разом з Антимонопольним комітетом України рішення щодо запровадження цін на продукцію монопольних утворень на загальнодержавних ринках;
— забезпечує в межах своїх повноважень захист економічних прав та законних інтересів України, суб'єктів її зовнішньоекономічної діяльності;
— веде облік іноземних компаній, які застосовують до України обмежувальну ділову практику або несумлінно виконують зобов'язання перед Україною;
— проводить в установленому порядку антидемпінгові, анти-субсидиційні та спеціальні розслідування, готує пропозиції щодо застосування односторонніх обмежень імпорту відповідно до норм та принципів СОТ тощо.
Фонд державного майна України виконує завдання щодо демонополізації економіки та розвитку конкуренції при захисті майнових прав України, здійсненні прав розпорядження майном державних підприємств у процесі приватизації, створенні спільних підприємств, приватизації державного майна, а також вирішує питання, що пов'язані з перетворенням монопольних утворень, іноземним інвестуванням, виникненням об'єднань підприємств разом з Антимонопольним комітетом України та його органами.
Державне регулювання діяльності суб'єктів природних монополій здійснюють Національні комісії регулювання природних монополій (Комісії), які утворюються і ліквідуються Президентом України і є центральними органами виконавчої влади зі спеціальним статусом, які для здійснення своїх повноважень можуть створювати та ліквідувати власні територіальні органи. (Природна монополія виникає внаслідок об'єктивних причин. Вона існує коли попит на певний товар чи послуги найкраще задовольняється однією або кількома фірмами. Тут конкуренція неможлива. Наприклад: енергозабезпечення, телефонні послуги, зв'язок, трубопровідний транспорт і т. д. У цих галузях існує обмежена кількість монополій і тому вони посідають монопольне становище на ринку).
Провідним державним органом, що здійснює державне управління в сфері економічної конкуренції, є Антимонопольний комітет України (АМК), що здійснює діяльність на підставі Закону "Про Антимонопольний комітет України", яким визначається порядок створення і функціонування зазначеного органу. Відповідно до Закону АМК є центральним органом виконавчої влади із спеціальним статусом, метою діяльності якого є забезпечення державного захисту конкуренції у підприємницькій діяльності та у сфері державних закупівель. АМК обіймає центральне місце серед органів державного управління щодо реалізації державної політики в сфері економічної конкуренції. В своїй діяльності він підконтрольний Президенту України та підзвітний Верховній Раді України. Крім того, АМК щорічно подає Верховній Раді України звіт про свою діяльність. Відповідно до Закону України 11 липня 1996 р. "Про Рахункову палату" Рахункова палата проводить попередній аналіз, до розгляду на засіданнях комітетів і Верховної Ради України, звітів АМК щодо здійснення ним державного контролю за дотриманням антимонопольного законодавства (ст. 6) та має право проводити фінансові перевірки, ревізії в АМК (ст. 7).
АМК є колегіальним органом і утворюється у складі Голови та 10 державних уповноважених. З числа державних уповноважених призначаються 2 перших заступники та 3 заступники Голови. АМК, адміністративні колегії АМК, державні уповноважені АМК та адміністративні колегії територіальних відділень АМК — є органами АМК.
Основним завданням АМК є участь у формуванні та реалізації конкурентної політики: здійснення державного контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції на засадах рівності суб'єктів господарювання перед законом та пріоритету прав споживачів, запобігання, виявлення і припинення порушень законодавства про захист економічної конкуренції; контролю за концентрацією, узгодженими діями суб'єктів господарювання та регулюванням цін (тарифів) на товари, що виробляються (реалізуються) суб'єктами природних монополій; сприяння розвитку добросовісної конкуренції; методичного забезпечення застосування законодавства про захист економічної конкуренції; здійснення контролю щодо створення конкурентного середовища та захисту конкуренції у сфері державних закупівель.
З метою реалізації конкурентної політики на місцевому (регіональному) рівні АМК утворює територіальні відділення АМК, що реалізують у регіоні завдання, покладені на АМК, в межах повноважень, визначених Положенням про відповідне територіальне відділення, що затверджується АМК.
З метою реалізації завдань і функцій антимонопольних органів за рішенням АМК з окремих найбільш складних питань діяльності АМК можуть створюватися інші колегіальні органи, зокрема: постійні й тимчасові адміністративні колегії АМК та адміністративні колегії відділень.
У сфері конкуренції за допомогою державного контролю здійснюється своєчасність внесення коректив у господарську діяльність, отримання інформації про реальний стан розвитку і функціонування конкурентних відносин, виявлення порушень конкурентного законодавства та відхилень від установлених стандартів і правил. Контрольні функції АМК проявляються у здійсненні попереднього, поточного (оперативного) та наступного контролю. Особливості вимог щодо захисту економічної конкуренції в Україні зумовлюють використання також специфічних заходів адміністративного примусу, специфіка якого проявляється в процесі застосування заходів адміністративної відповідальності до порушників конкурентного законодавства.