3. Адміністративно-правове регулювання в галузі підприємництва

Конституція гарантує право кожного на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом (ст. 42). Підприємницька діяльність суб'єктів господарювання в Україні регулюється нормами цивільного, господарського права та рядом нормативно-правових актів інших галузей права. Законодавство закріплює економіко-правові основи підприємництва, зокрема статус суб'єктів підприємницької діяльності, принципи, гарантії тощо.

Під час визначення поняття "підприємництво" прийнято виходити саме з його теоретичної економічної основи, яка пояснює його сутність та призначення. Таким чином, сучасне державне управління підприємництвом, у широкому його розу­мінні, поєднує економічну і політичну основу, рівень техніки й технології, морально-психологічний стан суспільства, його цінності зі станом юриспруденції в країні.

Державне регулювання підприємницької діяльності — це заснована на законодавстві форма державного впливу на під­приємницьку діяльність шляхом встановлення та застосування державними органами правил, спрямованих на забезпечення належних умов господарської діяльності фізичних та юридичних осіб, що забезпечується можливістю застосування правових санкцій при порушенні зазначених правил.

Державне регулювання підприємницької діяльності необ­хідне як додатковий механізм до системи саморегулювання ринку, спрямований на коригування економічної поведінки в інтересах суспільства.

ГК містить основні положення щодо державного регулю­вання господарської діяльності, зокрема підприємництва. Так, гл. 2 ГК визначає основні напрями та форми участі держави і місцевого самоврядування у сфері господарювання. Окремими сферами державного регулювання підприємництва є: банківська діяльність; біржова діяльність; зовнішньоекономічна діяльність; інвестиційна діяльність; інноваційна діяльність; конкуренція; реклама; ринок цінних паперів; страхова діяльність; якість про­дукції, робіт та послуг тощо.

ГК розмежовує поняття господарської та підприємницької діяльності. Так, ч. 1 ст. З ГК визначено, що під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Як правова категорія підприємництво отримало визначення у ст. 42 ГК, яка визначає: підприємництво — це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяль­ність, шо здійснюється суб'єктами господарювання (під­приємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Для характеристики підприємництва як об'єкта державного управління важливим є визначення його родової та видової належності, його класифікація. Сучасне адміністративне право розглядає підприємництво або як зовнішнє вираження (форму) економічної діяльності, або як окремий вид діяльності госпо­дарюючих суб'єктів. За колом суб'єктів підприємництво роз­діляють на: індивідуальне (колективне) підприємництво гро­мадян (фізичних осіб); підприємництво юридичної особи. За правовим статусом "підприємця": підприємництво власника; підприємництво посередника; делеговане підприємництво. За роллю у суспільному виробництві: виробниче (промислове); комерційне (торгове); фінансове. За розміром (масштабом): мале; середнє; велике.

Також існують й багато інших класифікацій підприємництва, які у сукупності відображають систему об'єктів державно-право­вого впливу на економічну сферу.

Відповідно до ст. 12 ГК держава для реалізації економічної політики, виконання цільових економічних та інших програм і програм економічного і соціального розвитку застосовує різно­манітні засоби і механізми регулювання господарської діяль­ності.

Основними засобами регулюючого впливу держави на діяль­ність суб'єктів господарювання е: державне замовлення; ліцен­зування, патентування і квотування; сертифікація та стандар­тизація; застосування нормативів та лімітів; регулювання цін і тарифів; надання інвестиційних, податкових та інших пільг; надання дотацій, компенсацій, цільових інновацій та субсидій.

Умови, обсяги, сфери та порядок застосування окремих ви­дів засобів державного регулювання господарської діяльності визначаються ГК, іншими законодавчими актами, а також програмами економічного і соціального розвитку. Встановлення та скасування пільг і переваг у господарській діяльності окремих категорій суб'єктів господарювання здійснюються відповідно до ГК та інших законів.

Обмеження щодо здійснення підприємницької діяльності, а також перелік видів діяльності, в яких забороняється підприєм­ництво, встановлюються Конституцією та законами України.

Важливе значення під час здійснення державного регулю­вання підприємницької діяльності має державна регуляторна політика у сфері господарської діяльності (державна регуля­торна політика), яка відповідно Закону України від 11 вересня 2003 р. "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності" є напрямом державної політики, спрямованим на вдосконалення правового регулювання гос­подарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб'єктами господарювання, недопущення прийняття еко­номічно недоцільних та неефективних регуляторних актів, зменшення втручання держави у діяльність суб'єктів господа­рювання та усунення перешкод для розвитку господарської діяльності, що здійснюється в межах, у порядку та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України.

Принципами державної регуляторної політики є: доцільність, адекватність, ефективність, збалансованість, передбачуваність, прозорість та врахування громадської думки.

Регуляторним актом є прийнятий уповноваженим регуля­торним органом нормативно-правовий акт, який (або окремі положення якого) спрямований на правове регулювання гос­подарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб'єктами господарювання. Також регуляторний акт — це прийнятий уповноваженим регуляторним органом інший офіційний письмовий документ, який встановлює, змінює чи скасовує норми права; застосовується неодноразово та щодо невизначеного кола осіб і який (або окремі положення якого) спрямований на правове регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або Іншими органами державної влади та суб'єктами господа­рювання, незалежно від того, чи вважається цей документ відповідно до закону, що регулює відносини у певній сфері, нормативно-правовим актом.

До регуляторної діяльності також віднесено інші види ді­яльності державних регуляторних органів у галузі економіки, підприємництва та промисловості, але ці види діяльності ре­гулюються відповідними нормативно-правовими актами. До таких видів відноситься здійснення регуляторної діяльності, пов'язаної з прийняттям:

1) постанов Верховної Ради України;

2) актів Національного банку України, за винятком норма­тивно-правових актів Національного банку України, які спря­мовані на виконання ним функцій, визначених пунктами 4, 6, 7, 9, 11 та 17 ст. 7 Закону "Про Національний банк України", і мають ознаки регуляторного акта;

3) актів Рахункової палати, Центральної виборчої комісії та Національної служби посередництва і примирення;

4) стандартів, кодексів усталеної практики, технічних умов, за винятком випадків, коли положення стандартів, кодексів усталеної практики, технічних умов, прийнятих органами дер­жавної влади та органами місцевого самоврядування, маючи у передбачених законом випадках обов'язковий характер, встанов­люють вимоги до суб'єктів господарювання щодо проведення обов'язкових погоджень, аналізів, експертиз, обстежень, випро­бувань тощо за допомогою третіх осіб;

5) санітарних норм, державних норм і правил у сфері місто­будування, у тому числі державних будівельних норм, держав­них норм і правил пожежної безпеки, у тому числі загально­державних, міжгалузевих, галузевих нормативних актів з питань пожежної безпеки, державних міжгалузевих та галузевих норма­тивних актів про охорону праці, норм, правил і стандартів з ядерної та радіаційної безпеки, нормативних документів з метрології, затверджених центральними органами виконавчої влади, фармакопейних статей, Державної Фармакопеї України, технологічних регламентів виготовлення лікарського засобу, за винятком випадків, коли у положеннях зазначених документів містяться вимоги до суб'єктів господарювання щодо проведення обов'язкових погоджень, аналізів, експертиз, обстежень, випро­бувань тощо за допомогою третіх осіб;

6) актів, прийнятих з питань запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного, надзвичайного стану, оголо­шення зони надзвичайної екологічної ситуації, а також з питань мобілізації та демобілізації;

7) актів, що містять державну таємницю України;

8) актів, що містять індивідуально-конкретні приписи, за винятком актів, у яких одночасно містяться нормативні та інди­відуально-конкретні приписи;

9) актів, якими доводяться до відома фізичних та юридичних осіб, їх об'єднань рішення органів, які є вищестоящими по відношенню до органів, які приймають ці акти.

Центральні органи виконавчої влади та їх територіальні ор­гани, за винятком спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань державної регуляторної політики і Його територіальних органів, та місцеві органи виконавчої влади з метою реалізації покладених на них законом повноважень у здійсненні державної регуляторної політики ство­рюють у своєму складі в межах граничної чисельності струк­турні підрозділи з питань реалізації державної регуляторної політики або покладають реалізацію цих повноважень на один з існуючих структурних підрозділів чи окремих посадових осіб відповідних органів.

Адміністративно-правове регулювання у сфері підприємництва забезпечується наступними засобами державного впливу:

1) Державна реєстрація суб'єктів підприємницької діяльності Порядок державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб ~ суб'єктів підприємницької діяльності регулюється ст. 58 ГК., що містить відсильні норми щодо порядку здійснення державної реєстрації підприємців та Законом "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Цим Законом передбачена єдина система державної реєстрації суб'єктів підприємницької діяльності — всі суб'єкти підляга­ють державній реєстрації у відповідних органах в однаковому порядку. Виняток становлять лише окремі суб'єкти підприєм­ництва (наприклад банки), специфіка діяльності яких вимагає спеціального порядку їх легітимації.

Згідно зі ст. 4 Закону державною реєстрацією юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців вважається засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій, які пе­редбачені зазначеним Законом, шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру.