Тема 11: Адміністративно-правове регулювання в галузі економіки

1. Загальна характеристика та зміст державного регулювання у сфері економіки

2. Система органів державного регулювання в сфері економіки, їх компетенція

3. Адміністративно-правове регулювання і управління у сфері промисловості

4. Адміністративно-правове регулювання в галузі підприємництва

5. Адміністративно-правове регулювання у сфері захисту економічної конкуренції

Ключові терміни: Державна економічна політика, зміст державного регулювання, Державне регулювання підприємницької діяльності, Регуляторний акт, ліцензування, Ліцензія, Квотування, економічна конкуренція, Агропромисловий комплекс (АПК)

1. Загальна характеристика та зміст державного регулювання у сфері економіки

З усіх галузей і сфер, які регулюють адміністративне-пра­вові норми, найскладнішими є ті, що належать до економіки. Формування Україною власної економічної політики пов'язу­ється з визначенням головних напрямів розвитку на основі принципів демократії, свободи підприємництва й відкритості для інтеграції у світове економічне співтовариство. Ефективна національна економіка є гарантією незалежності держави, її територіальної недоторканності і цілісності, забезпечення умов нормальної життєдіяльності суспільства. Економіку визначають як єдиний комплекс господарських відносин, що охоплює усі ланки виробництва, торгівлі та обміну у суспільстві. Розвиток законодавства з питань комплексного регулювання економічних відносин з урахуванням інтересів різних категорій осіб: суб'єктів господарювання, їх об'єднань, споживачів, найманих праців­ників, територіальних громад, держави, а також міжнародної спільноти, пов'язаний зі змінами в правових формах регулю­вання економічної сфери, переходом до ринкових механізмів. Держава в особі її органів влади здійснює економічну й соціальну політику з метою комплексного та збалансованого забезпечення інтересів усіх верств населення, стимулює ринкову економіку, забезпечує ефективність її функціонування з одно­часним обмеженням і попередженням негативних наслідків економічної влади власників, особливо монополістів; гарантує захист національних інтересів і внутрішнього ринку від зовніш­ньої економічної та політичної експансії.

Основною метою державного регулювання економіки є вико­нання завдань, що впливають на організацію ринку, ринково-конкурентних відносин, досягнення економічних, соціальних та фіскальних цілей, спрямованих на підтримку та забезпечення ринкового порядку в державі, корегування розподілу ресурсів з метою впливу на господарюючу структуру та структуру на­ціонального продукту.

Державна економічна політика — це закріплені у відповідних економіко-правових документах (прогнозах, програмах, законо­давчих актах) цілі і завдання, що ставить держава, забезпечу­ючи комплексне вирішення подвійного завдання: поєднання в економічному житті ринкових засад господарювання і соціаль­ної спрямованості економіки. При цьому держава застосовує економічну стратегію та економічну тактику.

В ст. 10 Господарського кодексу (ГК) України закріплені основні напрями економічної політики держави: структурно-галузева, інвестиційна, амортизаційна політика, політика інституційних перетворень, цінова, антимонопольно-конкурентна, бюджетна, податкова, грошово-кредитна, валютна і зовнішньо­економічна політика.

Відносини в економічній сфері регулюються нормами ба­гатьох галузей права, однак тільки адміністративне право право­вими засобами впорядковує певну частину економічних відносин, надаючи їм організаційного змісту.

Адміністративно-правове регулювання відносин у сфері еко­номіки здійснюється за кількома основними напрямами:

1) забезпечення стратегічних пріоритетів розвитку економіки: стимулювання розвитку окремих галузей і виробництв, сфер економічного розвитку; залучення іноземних інвестицій; ціно­утворення тощо.

Серед законів програмного спрямування слід відзначити закони України від 7 лютого 2002 р. "Про стимулювання роз­витку вітчизняного машинобудування для агропромислового комплексу", від 7 березня 2002 р. "Про затвердження Державної програми зайнятості населення на 2001—2004 роки", від 11 верес­ня 2003 р- "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності", від 18 березня 2004 р. "Про державні цільові програми" тощо. Програмне спрямування мають окремі постанови Верховної Ради України: від 15 червня 1994 р. № 61/94-ВР "Про основні засади та напрями становлення України у кризовий період", від 21 грудня 1993 р. № 3757-ХІІ "Про Державну програму демонополізації економіки і розвитку конкуренції" тощо;

2) впорядкування відносин власності шляхом визначення тих сфер економіки, які можуть скластися щодо об'єктів недержав­ної власності та механізму їх набуття — наприклад шляхом приватизації, а також антимонопольного регулювання (ство­рення конкурентного середовища) та чітке закріплення статусу суб'єктів державної власності.

Серед нормативно-правових актів цієї групи слід виокремити закони, якими встановлені загальні межі проведення привати­зації. Це закони України від 4 березня 1992 р. "Про прива­тизацію державного майна" (в редакції Закону від 19 липня 1997 р.), від 6 березня 1992 р. "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (в редакції Закону від 15 травня 1996 р.), від 10 липня 1996 р. "Про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі" тощо.

Указами Президента України конкретизовані положення законів щодо державних програм приватизації. Постановами Кабінету Міністрів України регулюються найважливіші питання, які пов'язані із здійсненням приватизації. Наприклад, поста­нова Кабінету Міністрів України від 12 жовтня 2000 р. № 1554 "Про затвердження Методики оцінки вартості майна під час приватизації" тощо.

Антимонопольне регулювання (або створення умов для формування конкурентного середовища) здійснюється законами України під 26 листопада 1993 р. "Про Антимонопольний комітет України", від 7 червня 1996 р. "Про захист від недобросовісної конкуренції", від 20 квітня 2000 р. "Про природні монополії", від 11 січня 2001 р. "Про захист економічної конкуренції" та указами Президента України від 19 серпня 1997 р. № 853/97, "Про заходи щодо реалізації державної політики у сфері при­родних монополій", від 19 листопада 2001 р. № 140/2003 "Про Основні напрями конкурентної політики на 2002—2004 роки";

3) адміністративно-правове регулювання зовнішньоекономічних відносин.

Основним нормативно-правовим актом, який регулює ці відносини, є Закон України від 16 квітня 1991 р. "Про зовнішньоекономічну діяльність". Крім того, експортно-імпортні операції регулюють, зокрема, закони України від 22 грудня 1998 р. "Про застосування спеціальних заходів щодо імпорту в Україну", від 22 грудня 1998 р. "Про захист національного товаровиробника від демпінгового імпорту", від 24 лютого 1994 р. "Про міжнародний комерційний арбітраж", від 23 вересня 1994 р, "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валю­ті", від 23 грудня 1998 р. "Про регулювання товарообмінних (бартерних) операцій у галузі зовнішньоекономічної діяльності" тощо. Положення законів конкретизовані окремими підзаконними нормативно-правовими актами.

До видів зовнішньоекономічної діяльності, які здійсню­ють в Україні суб'єкти цієї діяльності, належать: експорт та імпорт товарів, капіталів та робочої сили; надання суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності України послуг іноземним суб'єктам господарської діяльності, в тому числі: виробничих, транспортно-експедиційних, страхових, консультаційних, марке­тингових, експортних, посередницьких, брокерських, агент­ських, консигнаційних, управлінських, облікових, аудиторських, юридичних, туристських та інших, що прямо і виключно не заборонені законами України; надання вищезазначених послуг іноземними суб'єктами господарської діяльності суб'єктам зовнішньоекономічної діяльності України; наукова, науково-технічна, науково-виробнича, виробнича, навчальна та інша кооперація з іноземними суб'єктами господарської діяльності; навчання та підготовка спеціалістів на комерційній основі; міжнародні фінансові операції та операції з цінними паперами у випадках, передбачених законами України; кредитні та роз­рахункові операції між суб'єктами зовнішньоекономічної діяль­ності та іноземними суб'єктами господарської діяльності; ство­рення суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності банківських, кредитних та страхових установ за межами України; створення іноземними суб'єктами господарської діяльності зазначених установ на території України у випадках, передбачених законами України; спільна підприємницька діяльність між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності та іноземними суб'єктами господарської діяльності, що включає створення спільних підприємств різних видів і форм, проведення спільних госпо­дарських операцій та спільне володіння майном як на території України, так і за її межами; підприємницька діяльність на території України, пов'язана з наданням ліцензій, патентів, ноу-хау, торговельних марок та інших нематеріальних об'єктів влас­ності з боку іноземних суб'єктів господарської діяльності; ана­логічна діяльність суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності за межами України; роботи на контрактній основі фізичних осіб України з іноземними суб'єктами господарської діяльності як на території України, так і за її межами; роботи іноземних фізичних осіб на контрактній сплатній основі з суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності як на території України, так і за її межами; інші види зовнішньоекономічної діяльності, не заборонені прямо і у виключній формі законами України та інші види діяльності;

4) адміністративно-правові засоби державного впливу у сфері економіки: реєстрація, ліцензування, патентування, квотування, сертифікація, надання дозволів, реалізація адміністративно-юрисдикційних прав тощо.

Серед нормативно-правових актів цієї групи насамперед слід визначити: закони України від 15 травня 2003 р. "Про держав­ну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" (закріплює загальний порядок державної реєстрації юридич­них та фізичних осіб — суб'єктів підприємницької діяльності); "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" (ним визначено умови та підстави запровадження ліцензування, визначає види господарської діяльності, що підлягають ліцен­зуванню), від 23 березня 1996 р. "Про патентування деяких видів підприємницької діяльності" (визначає умови, види під­приємницької діяльності, що підлягають патентуванню); "Про зовнішньоекономічну діяльність" (ним встановлені квоти на певні групи товарів за експортно-імпортними операціями та правила надання ліцензій за такими операціями), інші закони, норми яких визначають підстави щодо притягнення до юри­дичної відповідальності (зокрема адміністративної), а також застосування заходів примусового характеру.

Отже, зміст державного регулювання в сфері економіки по­лягає в: удосконаленні взаємодії центральних органів вико­навчої влади й органів державної виконавчої влади на місцях, органів місцевого самоврядування, організацій та об'єднань роботодавців; чіткому закріпленні повноважень центральних І місцевих органів виконавчої влади в економічній сфері; поглиб­ленні децентралізації в управлінні економікою, гарантуванні реалізації економічних прав місцевих органів виконавчої влади, підприємств і установ, невтручанні в їх діяльність та повнова­ження, віднесені до компетенції органів місцевого самовряду­вання; удосконаленні правового статусу міністерств і комітетів, що здійснюють управління галузями народного господарства; конкретизації в нормативних актах (статутах) завдань і функцій центральних органів виконавчої влади, їх повноважень по коор­динації і регулюванню у відповідних галузях і сферах управ­ління.

Складовими елементами економічної системи України є: про­мисловість, енергетичний комплекс, агропромисловий комплекс, транспорт та дорожнє господарство, зв'язок, житлове господар­ство, фінансова сфера тощо.