4) Квотування експорту та імпорту

Здійснюється відповідно до Закону "Про зовнішньоекономіч­ну діяльність". Квотування — встановлення граничного обсягу (квоти) виробництва чи обігу певних товарів І послуг, які дозволено експортувати з території України (або імпортувати на її територію) протягом встановленого строку, та який визна­чається у натуральних чи вартісних одиницях. В Україні діють такі види експортних (імпортних) квот (контингентів): глобаль­ні, групові, імпортні, індивідуальні, спеціальні. По кожному виду товару може встановлюватися лише один вид квот. Пере­ліки товарів, експорт та імпорт яких підлягає ліцензуванню і на які встановлюються квоти, затверджуються Кабінетом Мі­ністрів України щорічно.

5) Стандартизація та сертифікація

Частина 2 ст. 15 ГК визначає, що застосування стандартів чи їх окремих положень є обов'язковим для: суб'єктів господа­рювання, якщо на стандарти є посилання в технічних регламен­тах; учасників угоди (контракту) щодо розроблення, виготов­лення чи постачання продукції, якщо в ній (ньому) є посилання на певні стандарти; виробника чи постачальника продукції, якщо він склав декларацію про відповідність продукції певним стан­дартам чи застосував позначення цих стандартів у її маркуванні.

Правові засади стандартизації визначаються Законом України від 17 травня 2001 р. "Про стандартизацію". Нормативні до­кументи із стандартизації поділяються на: державні стандарти України; галузеві стандарти; стандарти науково-технічних та інженерних товариств і спілок; технічні умови; стандарти підприємств (ч. 1 ст. 4 Декрету Кабінету Міністрів України від 10 травня 1993 р. "Про стандартизацію і сертифікацію"). Дер­жавні стандарти містять певні обов'язкові та рекомендовані вимоги. Галузеві стандарти розробляються на продукцію за відсутності державних стандартів України чи у разі необхід­ності встановлення вимог, які перевищують або доповнюють вимоги державних стандартів. Технічні умови містять умови, що регулюють відносини між постачальником (розробником, виготівником) і споживачем (замовником) продукції.

Стандарти підприємств розробляються на продукцію, яка використову­ється лише на конкретному підприємстві. Отже, стандарти застосовуються не для того, щоб дозволити певні дії, але вони є умовою здійснення, зокрема, підприєм­ницької діяльності, яка пов'язана із виробництвом, переробкою та іншою діяльністю, яка вимагає їх застосування. Сутність стандартизації полягає у встановленні правил, загальних прин­ципів та характеристик для загального і багаторазового засто­сування з метою захисту життя, здоров'я та майна людини, охорони довкілля та усунення загрози для національної безпеки.

Правові засади сертифікації визначаються Законом України від 17 травня 2001 р. "Про підтвердження відповідності", в якому зазначається, що сертифікація — процедура, за допомо­гою якої визнаний в установленому порядку орган докумен­тально засвідчує відповідність продукції, систем якості, систем управління якістю, систем управління довкіллям, персоналу встановленим законодавством вимогам. Сертифікація продукції здій­снюється уповноваженими на те органами з сертифікації — підприємствами, установами, організаціями з метою: запобі­гання реалізації продукції, небезпечної для життя, здоров'я та майна громадян і навколишнього природного середовища; сприяння споживачеві у компетентному виборі продукції; ство­рення умов для участі суб'єктів підприємницької діяльності в міжнародному економічному, науково-технічному співробіт­ництві та міжнародній торгівлі (ст. 13 Декрету Кабінету Мі­ністрів України "Про стандартизацію і сертифікацію").

Серти­фікація поділяється на обов'язкову і добровільну.

Обов'язкова сертифікація — сертифікація на відповідність обов'язковим вимогам нормативних документів і проводиться виключно в державній системі сертифікації шляхом проведення перевірок та випробувань продукції. Під час проведення сертифікації та у разі позитивного рішення органу з сертифікації заявникові видається сертифікат та право маркувати продукцію спеціаль­ним знаком відповідності.

Відповідність продукції (товару), яка ввозиться і реалізується на території України, стандартам, що діють в Україні, має підтверджуватися сертифікатом відповід­ності чи свідоцтвом про визнання відповідності.

Органи державної влади і посадові особи, уповноважені здій­снювати державний контроль і нагляд щодо господарської діяль­ності, їх статус та загальні умови і порядок здійснення контролю й нагляду визначаються законодавством.

Це, зокрема, закони України від 4 грудня 1990 р. "Про державну податкову службу в Україні" (в редакції Закону від 24 грудня 1993 р.), від 17 грудня 1993 р. "Про пожежну безпеку", від 26 січня 1993 р. "Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні", "Про міліцію", "Про Службу безпеки України", "Про прокуратуру", "Про засади запобігання і протидії корупції в Україні" від 07.04.2011 р. ", "Про зовнішньо­економічну діяльність", Закон України від 14 жовтня 1992 р. "Про охорону праці" (в редакції Закону від 21 листопада 2002 р.), "Про Антимонопольний комітет України", від 30 жовтня 1996 р. "Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні", від 12 травня 1991 р."Про захист прав споживачів" (в редакції Закону від 1 грудня 2005 р.), "Про охорону навколишнього природного середовища", від 24 лютого 1994 р. "Про забезпе­чення санітарного та епідемічного благополуччя населення" тощо. ГК містить заборону незаконного втручання органів держав­ної влади та місцевого самоврядування у господарську діяль­ність. Однією із загальних гарантій прав підприємця є відшко­дування йому збитків, завданих внаслідок порушення органами державної влади його майнових прав.

Органи державної влади і посадові особи зобов'язані здій­снювати інспектування та перевірки діяльності суб'єктів госпо­дарювання неупереджено, об'єктивно і оперативно, дотри­муючись вимог законодавства, поважаючи права і законні інтереси суб'єктів господарювання.

Основною формою здійснення контролю за діяльністю підпри­ємців є проведення перевірок їх діяльності, які регламентовані Указом Президента України від 23 липня 1998 р. № 817/98 "Про деякі заходи з дерегулювання підприємницької діяльнос­ті". Контролюючі органи, уповноважені здійснювати перевірку фінансово-господарської діяльності підприємців, проводять планові та позапланові перевірки.

До контролюючих органів, які мають право проводити пла­нові та позапланові виїзні перевірки фінансово-господарської діяльності суб'єктів підприємницької діяльності, належать: органи державної податкової служби, митні органи, органи державного казначейства, державної контрольно-ревізійної служби. Здійснення планових та позапланових виїзних пере­вірок із зазначених питань іншими державними органами за­бороняється.

Плановою виїзною перевіркою вважається перевірка фінан­сово-господарської діяльності суб'єкта підприємницької діяль­ності, яка передбачена у плані роботи контролюючого органу і проводиться за місцезнаходженням такого суб'єкта або за місцем . розташування об'єкта власності, щодо якого проводиться така планова виїзна перевірка. Планова виїзна перевірка проводиться за сукупними показниками фінансово-господарської діяльності суб'єкта підприємницької діяльності за письмовим рішенням керівника відповідного контролюючого органу не частіше 1 разу на календарний рік у межах компетенції відповідного кон­тролюючого органу. Право на проведення планової виїзної пе­ревірки суб'єкта підприємницької діяльності надається лише у тому разі, коли йому не пізніше ніж за 10 календарних днів до дня проведення зазначеної перевірки надіслано письмове по­відомлення з зазначенням дати її проведення.

Позаплановою виїзною перевіркою вважається перевірка, яка не передбачена в планах роботи контролюючого органу за наявності хоча б однієї з таких обставин: за наслідками зустріч­них перевірок виявлено факти, які свідчать про порушення суб'єктом підприємницької діяльності норм законодавства; суб'єктом підприємницької діяльності не подано в установлений термін документи обов'язкової звітності; виявлена недостовірність даних, заявлених у документах обов'язкової звітності; суб'єкт підприємницької діяльності подав у встановленому по­рядку скаргу про порушення законодавства посадовими особами контролюючого органу під час проведення планової або поза­планової виїзної перевірки; у разі виникнення потреби у пере­вірні відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відно­сини з суб'єктом підприємницької діяльності, якщо суб'єкт підприємницької діяльності не надасть пояснень та їх доку­ментального підтвердження на обов'язковий письмовий запит контролюючого органу протягом трьох робочих днів від дня отримання запиту; проводиться реорганізація (ліквідація) підприємства. Позапланові виїзні перевірки з цієї підстави прово­дяться лише органами державної податкової служби та органами контрольно-ревізійної служби в межах їх повноважень. Поза­планова виїзна перевірка може здійснюватися і на підставі рішення Кабінету Міністрів України.