19. Соціальна структура Київської Русі та її юридичне оформлення (х-хііі ст.).

Вільні люди

Верхівку вільних людей становили члени княжої дру¬жини, — зрозуміло, не всі дружинники, а так звані «княжі мужі», еліта, що виступали як дорадники, співучасники всієї діяльності князяВерства бояр поділялася на різні групи,, але всі вони були упри-вілейованою частиною людності, і всі злочини, заподіяні супроти бояр, каралося вищою мірою, ніж злочини супроти інших людей. Значниші бояри, як Свенельд, Ратибор, тисяцький Володимира Мономаха, мали свої власні дружини. Зокрема багато вказівок е про дружини галицьких бояр, де боярська верства досягла високого рів¬ня; там з-поміж боярства виділилась група «великих» бояр, які мали свої укріплені замки. Взагалі верства бояр не була чимось ізольованим, кастою. До неї завжди міг пройти смерд за якісь заслуги. Серед бояр були діти й унуки «поповичів», були чужинці — варяги, половці, торки і т. д. Ще яскравіше проходила боротьба міст з боярами — «княжими мужами» та «мужами галицькими», або «великими» боярами ХІІ-ХІІІ ст. у Галицько-волинському князівстві. Показова історія Івана Берладника, князя демократичної частини Галичини, якого «низи» протиставляли князеві Володимирові і який викликав до себе ненависть інших князів (Юрій Довгорукий тримав його у в'яз¬ниці і хотів навіть стратити). Перемишль, Ярослав, Звенигород, Городок залишилися в руках старого боярства під час боротьби Да¬нила, що спирався на населення міст. У ХП-ХІП ст. змінюється політична роль міст. В Галицько-Волинському князівстві розцвітають ремесла. Данило засновує нові міста, закликає німців, поляків, українців, і «люди ідяху день и день... и бе жизнь и наполниша дворы окрест града, поле и села»... Середню групу вільних людей давали міста, хоч «ліпші», «вяці» люди, Заможніше купецтво та гості, ще не оформилися й зливалися з боярством. Решта міської людности називалася «чернь» або про¬сто «люди». Юридичне всі вони були вільні, рівноправні з боярами, але фактично залежали від цих патриціїв, капіталістів. Нижчу групу вільного населення становили селяни — смерди. Вони володіли власним сільським господарством, полем, двором, худобою. Смерди платили певні податки та відбували військову по¬винність із власною зброєю та кіньми. «Руська Правда» охороняла особу та господарство смерда, як вільного, але кара за злочин проти смерда була меншою, ніж за злочин проти .боярина чи «княжа му¬жа». В ХІІ-ХІІІ ст. по всій Україні поширюється боярське земле¬володіння і в зв'язку з цим зменшується число незалежних смердів. Навпаки: зростає група смердів, залежних від землевласника, які працюють на боярській землі, залишаючись, вільними."'

2.Напіввільні люди

В Україні-Русі Х-ХІП століть існу¬вала досить численна група напіввільних людей — «закупів». Так називали людей, які з різних причин тимчасово втратили свою во¬лю, але могли її знову здобути. Це були насамперед наймити, які, вступаючи на працю, брали плату наперед, або відробляли позичені гроші. «Закуп» міг мати власне господарство, двір, майно, але міг жити на землі пана і працювати на його землі. Закуп відповідав сам за свої вчинки, за злочин проти нього винний відповідав по закону.

3.Невільні люди

Невільні люди називалися челяддю або холопами. Дже¬релами холопства були: народження від холопів, полон на війні, продаж при свідках, шлюб з холопкою — «робою», вступления на службу без «ряда», продаж збанкрутованого купця, втеча закупа та крадіж закупом. Закон застерігав умови, коли холоп міг стати вільним: якщо він викупиться на волю, якщо пан звільнить його, а крім того — для жінки-рабині, якщо пан Зґвалтував рабиню — тоді, після смерті пана, діставали волю і жінка і її діти. Холоп був позбав¬лений всіх прав, і його трактував закон нарівні з худобою. За зло¬чин, заподіяний холопові, діставав відшкодування пан. Ізгоями вважали людей, які всилу різних причин вибули з тієї групи, до якої належали, але не вступили до іншої. В Цер¬ковному Уставі великого князя Володимира перелічено звільнених холопів, збанкрутованих купців, синів священиків, що не навчи¬лися грамоти. Усі ці люди переходили під захист Церкви."' До цих трьох груп Ізгоїв штучно приєднано четверту — «коли князь зав¬часно осиротіє». Про стан і практику, яка встановилася супроти князів-ізгоїв, мова була вище. Звичай вживати терміну «ізгої» у відношенні до князів був тільки аналогією зі становищем справжніх ізгоїв, які перебували під опікою Церкви.