7. Визрівання інститутів класового суспільства та шляхи формування держави і права.

Можна виділити 3 етапи становлення суспільства кожний який супроводжувався істотними змінами економічних відносин, суспільного і державного ладу, розвитком свідомості індивіда і суспільства:

1) ХVI-XVIIст .- процес визрівання передумов розвитку буржуазного суспільства, усунення юридичної невинності, обмеження політичної влади правом.

2) Кін. XVII – кін. XIXст. – формування громадянського суспільства в найбільш розвинених буржуазних країнах на засадах загальної юридичної рівності, вільного підприємства і тд.

Розвиваються правові механізми, що стримують політичну владу і підкоряють її закону.

Відсувається становлення представницької демократії постійно діючих представницьких загальнонаціональних

установ парламентського типу у суворо позначеними повноваженнями затверджували нотатки і приймали нотатки і приймали закони .

3) ХІХ-ХХІ- розвиток постіндустріального сусп. з машинним виробництвом фабричною організацією праці загальнонаціональним ринком перехід управління громадськими справами практично в руки вченим спеціалістів.

Це лише узагальнена схема еволюції суспільства, кожне суспільство має своєрідні риси і шляхи іст. розвитку.

Загальною закономірністю первісного виникнення держави було її становлення в надрах первісного ладу.

Створено багато теорій виникнення держав: патріархальна, теологічна, договірна, органічна.

Шляхи формування держави

1) поява соціально-неоднорідного суспільства;

2) поява публічної влади, відділеної від населення, що виражає і захищає інтереси найбільш економічно-забезпеченої частини суспільства;

3) поява територіального поділу;

4) формування апарату примусу;

5) оформлення певних функцій публічної влади;

6) поява офіційної системи обкладання даниною;

7) поява писаних правил поведінки.

Також виділяють 3 шляхи формування держави:

- аристократичний - управління в державі стає родова знать (військовий шлях).

- військовий – влада в руках вождів.

- плутократичний – (хитра, нечесна) влада багатіїв Океанія, Індонезія.

Інститут класового суспільства – соціально-економічні реалії, що докорінно відрізняють побут людини, який вона вела ще в первісно общинному ладі.

1)Інститути експлуатації

- міжобщинний – коли одна група підкорює іншу.

данина - регулювалася оподаткуванням.

- внутрішньо общинний – сородичі (кабальництво)

- проміжна – рабство (військовий полон)

2)приватна власність –виникнення індивідуальних особливостей власності. Спочатку об’єкт рухане майно > худоба. 3)Інститут соц.-екон. диференціації - (суспільне та майнове розшарування). 8.Характеристика державного ладу і права в грецьких полісах Північного Причорномор'я VII ст. до Р.Х. - VІ ст. по Р.Х.

Перше поселення грецьких колоністів з'явилося ще у VII ст. до н.е. на невеликому острові Березань біля гирла Дніпро-Бузького лиману*.У VI ст. до н.е. вже було засновано ряд міст: на березі Бузького лиману — Ольвія, у східному Криму — Феодосія, Пантікапей (на місці сучасної Керчі). Пізніше (в останній чверті І ст. до н.е.) виникають Херсонес (поблизу Севастополя), Тіра (м. Бєлгород-Дністровський) та багато інших**.

Свого розквіту грецькі міста-держави досягають у У—ІУ ст. до н.е., після чого починається їх занепад. Він був зумовлений рядом факторів: появою у Причорномор'ї нових великих племінних об'єднань, пересуванням кочових племен, загостренням внутрішніх класових суперечностей у містах-колоніях та ін.

Державний лад грецьких міст Причорномор'я будувався на тих же засадах, що і політичний устрій античних полісів Греції. За формою правління ці міста були демократичними або аристократичними республіками. Причому, якщо у У—ІІ ст. до н.е. тут переважав демократичний елемент і вирішальна роль у політичному житті належала демосу, то, починаючи з І ст. до н.е., основні посади і фактичне

управління опиняються у руках невеликої групи аристократичних сімей, влада зосереджується у нової рабовласницької аристократії, демократична республіка замінюється аристократичною*.Вищим органом державної влади у містах Північного Причорномор'я були народні збори, які, наприклад у Ольвії, скорочено називалися "Народ"**. У роботі цих зборів брали участь лише повноправні громадяни міста (як правило, греки), які досягли 25 років. Раби, чужоземці, жінки були усунуті від управління. Практично це були збори міської общини повноправних вільних громадян. Саме такими були збори ольвіополітів — екклесія.

Народні збори, яким були надані законодавчі функції, приймали декрети і постанови. В Ольвії ці документи висікали на камені і виставляли на горі — громадському центрі міста. На зборах вирішувалися усі найважливіші питання внутрішньої та зовнішньої політики: регулювання морської торгівлі, прийняття у громадянство, нормування грошової системи, укладання зовнішньополітичних угод і договорів, звільнення іноземних купців від мита, нагородження грамотами громадян, які мали відповідні заслуги перед містом, та ін. До компетенції народних зборів входили також вибори посадових осіб і контроль за їхньою діяльністю.

Значну роль в управлінні відігравала також Рада міста, яка була постійно діючим органом влади. Обиралася вона народними зборами і являла собою виконавчу владу. Рада міста готувала рішення народних зборів, перевіряла кандидатури на виборні посади, контролювала діяльність виборних посадових осіб. Керував роботою цього органу голова Ради, великим впливом користувався її секретар. Обиралися вони на один рік.

Третьою ланкою міського управління були виборні колегії — магістратури або окремі посадові особи-магістрати.

Агораноми та астіноми наглядали за порядком в місті, станом <3(^иляхів і громадських будівель, перевіряли правильність мір і ваги. ^\У Херсонесі вони, крім цього, контролювали керамічне виробництво, ставили тавро на всі вироби з кераміки. До екстраординарних магістратів можна віднести епімелетів, які стежили за вжиттям термінових заходів, виконували спеціальні державні завдання*.

Особлива увага приділялася фінансовим справам, у тому числі регулюванню грошового обігу. Наприклад, у Херсонесі така впливова посадова особа, як діойкет, була найвищим фінансовим магістратом, що контролював державні доходи і витрати. Крім того, існували нижчестоящі фінансові магістрати — скарбники.

В античних містах-державах функціонував суд. Так,в Ольвії суд складався з декількох відділів, кожний з яких відав певним колом питань. У судочинстві брали участь судді, обвинувачені, свідки.

У перших століттях нашої ери міста-держави Північного Причорномор'я змогли, зберегти колишню полісну структуру управління. Спроби вчинити державний переворот, як це було, наприклад у Херсонесі в IV ст. до н.е. і І ст. н.е., закінчилися невдачею. І все ж певні зміни відбувалися: здійснювалася аристократизація міського управління, вищі адміністративні посади передавалися невеликій групі аристократичних сімей тощо. Так, у Херсонесі під тиском римських властей відбувалося скорочення кількості магістратур, заміщення вищих магістратур римськими громадянами з числа місцевих жителів, зосередження влади в руках першого архонта*.

Правовій регламентації підлягали майнові відносини. Існувала приватна власність на жилий будинок, рухоме майно, худобу тощо. Земля могла знаходитися як у приватній власності, так і в державній. У Херсонесі, наприклад, клери належали приватним особам, але могли бути і власністю держави. Про це свідчить херсонеський напис, де йдеться про розпродаж державою земельних ділянок. Поряд з приватними рабами були також й міські раби. У Херсонесі практикувався відпуск на волю у формі посвяти раба якомусь божеству. Причому храм або релігійна громада ставали ніби покровителями вільновідпущеника. В Ольвії у 331 р. до н.е., коли місто

було оточене військами Запріона, одного з воєначальників Олександра Македонського, міська влада була змушена піти на такий надзвичайний захід, як відпуск рабів на волю.

Розвинутим було зобов'язальне право.

До вільних людей застосовувалися такі покарання, як смертна кара, штрафи, конфіскація майна. Фізичне знищення повсталих рабів свідчило про те, що панування рабовласницького ладу оберігалося тут, як і в метрополії, найжорстокішими покараннями.