45.Військо, органи управління та право української козацької держави (Гетьманщини) 1648-1782

Формування української держави здійснювалося у обстановці бойових дій, що обумовлювало її форму, а саме: для виконання державних функцій пристосовувалася вже готова, перевірена прак¬тикою військово-адміністративна, полково-сотенна організація ко¬зацтва. Що ж до Запорі¬зької Січі, то вона зберігала здавна встановлену форму правління.

Створення української національної держави вперше одержа¬ло правове оформлення та закріплення у Зборівському (серпень 1649 р.), а потім і у Білоцерківському (вересень 1651 р.) договорах, які Б.Хмельницький уклав із Річчю Посполитою.

Повноваження публічної влади було передано органам управ¬ління козацтвом. Система цих органів складалася з трьох урядів:генерального, полкового, сотенного.

Вищий ешелон влади — генеральний уряд. Його повноважен¬ня поширювалися на усю територію вільної України. Над ним стояли тільки збори всього війська — військова, або генеральна, або чорна рада. Проте вона не була постійно діючим органом. Її скли¬кали для вирішення найважливіших питань життя України, ведення війни, а також виборів генерального уряду. Поступово її замінила старшинська рада, яку здебільшого складали генеральні старшини та полковники.

Генеральний уряд очолював гетьман з його найближчими по¬мічниками, які складали раду генеральної старшини при гетьмані. Гетьман був правителем, главою України, він наділявся широкими державними повноваженнями для виконання політичних, військо¬вих, фінансових функцій. Він видавав універсали — загальнообо¬в'язкові нормативні акти. Багато з них присвячувалося організації та діяльності державних інституцій. Від нього також залежало скли¬кання рад — військової і генеральної старшини. Він був вищою судовою інстанцією і верховним головнокомандувачем.

Найближчими помічниками гетьмана були генеральні старши¬ни, які керували окремими галузями управління. Генеральний обоз¬ний, генеральний осавул, генеральний хорунжий керували військо¬вими справами, відповідали за боєздатність збройних сил, їх мате¬ріальне забезпечення.

Генеральний уряд був головним розпорядчим, виконавчим та судовим органом української держави. На місцях управляли полкові та сотенні уряди. Полковий уряд складався з полковника і полкової ради, яка обирала полкову та сотенну старшину. Полкова рада спочатку мала значні владні повноваження. При нагоді вона могла класти край проявам сваволі полковника і, навіть, усунути його. Сотенний уряд був репрезентований сотником і його помічниками.

Містами управляли виборні міські старшини, а в селах — сільські отамани.

У великих привілейованих містах влада належала магістратам, а у дрібних з таким же статусом містах правили отамани з виборни¬ми особами від міського населення.

Колишні польські воєводства, звідки була вигнана польська адміністрація, поділялися на полки та сотні.

Формування національної держави дуже впли¬вало на формування права, що діяло в Україні. Але воно розвива¬лося дещо іншим чином, ніж державність. Якщо апарат польської влади був ліквідований, то у праві скасовувалися лише ті норми, які закріплювали панування в Україні польських магнатів, — "Статут на волоки", королівські і сеймові конституції, ординацію війська запорізького.

Зберегли чинність основні джерела права, що діяли в Україні до 1648 р. — Литовські статути, магдебурзьке право та інші, оскіль¬ки їх норми відповідали характеру феодальних відносин і захищали, особливо III Литовський статут, інтереси українських феодалів. Саме тому дія цих джерел поступово розширюється. У III Литовсь¬кий статут вносяться нові положення, що зміцнюють пануючу роль українських феодалів. Оскільки збільшується число привілейованих міст, розширюється також і сфера застосування магдебурзького права. Серед його актів варто, перш за все, виділити "Порядок прав цивільних".

Право України вирішує нове для себе завдання — оформлює і закріплює розбудову української держави. Будучи звичаєвим пра¬вом, воно протягом 1648—1654 років регулює широке коло відно¬син, і насамперед організацію полково-сотенної системи як основи державності, систему судочинства і багато іншого, аж до порядку ведення бойових дій.

Виникають й нові джерела права, які є прямим результатом створення української держави-універсали гетьмана Б.Хмельицького. Це були розпорядчі акти вищої влади,.загальноо¬бов'язкові для всього населення України. Щоправда, нерідко уні¬версали видавали і полковники.

Зміст універсалів відбивав зміни у суспільно-політичному і економічному ладі України, які вимагали свого правового регулю¬вання, а також звичаї. В розглядуваний період Україна в особі гетьмана приступає до укладення міжнародних угод. Ними оформлювалося і утверджува¬лося становище України як суб'єкта міжнародно-правових відносин і разом з тим закріплювався процес розвитку і міжнародного визнання української держави. В ряд з міжнародними актами варто поставити й Березневі статті, оскільки вони були відповіддю на статті Б.Хмельницького і врешті-решт оформили обопільну угоду України з Росією.