63Структура самопізнання

Самоспостереження – спостереження за своїми вчинками , діями, почуттями, думками. Воно є необхідною передумовою контролю особистості за своєю поведінкою і діяльністю. З метою досягнення чіткості в процесі самоспостереження - використовуються допоміжні засоби: а) самоопитування—людина запитує себе: що відбулося, коли саме, в якій послідовності розвивалися події, що відчувала чи не відчувала вона сама й ін.; б) згадування: порівняння того, що запам'яталось, із записами у своєму щоденнику, спогадами інших; в) самоанкетування, самотестування: відповіді на запитання, які задаєш сам собі; г) порівняння (зіставлення): порівняння того, що говорили і писали інші, із власними спогадами і записами (що відчували інші порівняно зі мною); д) уявне повторення того, що відбулося: людина ставить себе в ситуацію, яка близька тій, при якій відбулася подія, потім відтворює свої дії особисто, а дії інших учасників — на основі уяви і спогадів. Здатність до самоспостереження на певному віковому етапі розвитку дитини переростає в здатність до рефлексії.

Рефлексія - осмислення людиною передумов, закономірностей і механізмів власної діяльності , соціального та індивідуального способу існування, самоаналіз. Теоретична рефлексія – усвідомлення парадигмальних засад, еталонів, стандартних процедур пізнавального процесу та його результату – об’єктивного знання. Зміст рефлексії – перехід неявного знання в явне., формалізоване і логічно розчленоване із застосуванням гіпотез, ідеалізацій. Засоби рефлексії - аналіз смислових підвалин певної системи знання , зміна старих парадигм на більш досконалі. Мета рефлексії - методологічне обґрунтування теоретичної системи. Результат рефлексії – збагачення її об’єкта шляхом виявлення концептуальних структур більш високого результату узагальнення. Індивідуальна рефлексія – це не лише інтроспекція власної психіки , а й осмислення своєї життєвої програми , принципів співвідношеня цілей, цінностей, вимог , установок. Результат індивідуальної рефлексії - образ лише тоді адекватно відображає реальне «я» , коли аналізує предметні та суспільні форми активності індивіда /, його включеність в систему суспільних відносин , спільну діяльність, між особові комунікації.

Самооцінка – судження людини про міру наявності в неї тих чи інших якостей , властивостей порівняно з певним еталоном , зразком. Самооцінка – вияв оціночного ставлення до себе людини. Якщо на початкових етапах само оцінювання еталоном виступають якості інших людей або оцінні судження дорослих чи норми поведінки , правила, то пізніше – еталони «внутрішні», коли дитина вже здатна сама судити про міру наявності в неї певної якості в певний момент, порівняно з тим, якою вона була раніше. На цьому грунтується здатність оцінювати себе з погляду на динаміки якостей, властивостей. Самооцінка – основний структурний компонент самосвідомості (а отже і самопізнання) ;) особистості .Вона відіграє важливу роль у саморегулюванні поведінки та діяльності. Самооцінка є передусім результатом розумових операцій аналізу , порівняння, синтезу.Тому слід вважати що раціональний компонент самооцінки є основним.Разом з тим в розумових діях що ведуть до формування самооцінки , наявний емоц компонент, оскільки особистість при само оцінюванні завжди виявляє певне емоційне ставлення до себе. Від співвідношення раціонально та емоц в самооцінці залежить характер останньої. Чим більше людина керується в оцінці своїх якостей, властивостей усвідомленими знаннями, логічними міркуваннями і доведеннями тим блищою до реальності є її самооцінка .Важливою характеристикою самооцінки є її змістовний аспект , тобто те, що становить О свідомого само оцінювання. О самосвід – предметна діяльність та її результати, поведінка людтини , її моральні та фізичні якості, здібності , риси характеру.Основний параметр самооцінки - рівень та міра адекватності та стійкості. Суттєвою якісною характеристикою самооцінки є ступінь її самокритичності.Зміст самооцінки є багатоаспектним , так само як складною є і сама особистість, він охоплює світ її моральних цінностей, відносин, можливостей.