14. Ненаголошені е та и в суфіксах

Написання ненаголошених е та и в суфіксах рідко перевіряється наголосом: родимка - родимий, глибина - глибини.

Лише в суфіксах -ець і -ень голосний е при змінюванні слова випадає: палець - пальця, хлопець - хлопця, велетень - велетня, липень - липня.

Іноді для перевірки написання ненаголошених е та и можна скористуватися аналогією. Напр.: напористий, розкотистий, бо голосистий; в’язальниця, вишивальниця, бо робітниця; довірливий, розсудливий, бо мовчазливий; громадянин, киянин, бо селянин, міщанин та ін.

Але така перевірка не завжди можлива і не завжди надійна. Тому треба запам’ятати деякі закономірності в написанні е та и в суфіксах:

• буква и пишеться у суфіксах -ик, -иц(я), -ич, -ищ(е), -иськ(о), що стоять у кінці іменників (рушник- рушничок, терлиця- терличка, палиця- паличка); виняток:слово далеч (бо далекий).

• буква е пишеться у суфіксах -ечк-, -еньк-, -есеньк-, у словах із зменшено-пестливим значенням (рука- рученька, донька- донечка, більший- більшенький, стрічка- стрічечка).

Можливе сплутування ненаголошених суфіксів -ин- і -ен-.

Ненаголошений суфікс -ин(а) пишеться:

• в іменниках жіночого роду (бувальщина, долина, мілина);

• в іменниках чоловічого роду: харків’янин, татарин, росіянин (у множині -инвипадає);

• в присвійних прикметниках (сестрин, бабин, свекрухин).

Суфікс -ен пишеться:

• у дієприкметниках (зачинений, утворений, вражений);

• в іменниках (імена, племена, письмена).

Суфікс -ен(я) пишеться в іменниках середнього роду ІV відміни (зайченя, кошеня, рученята).

Суфікс -енн(я) пишеться в іменниках середнього роду, утворених від дієслів (мислення, попередження, звернення, оголошення).

Завжди пишеться и в ненаголошеному суфіксі іменнкиків середнього роду -ив(о):мереживо, плетиво, печиво.

Завжди з буквою е пишуться суфікси -елезн(ий), -ер(о), -тель: довжелезний, п’ятеро, вихователь.

15. 1. Чергування приголосних

Найбільш поширеними серед чергувань приголосних є такі:

а) Чергування [г] – [ж], [к] – [ч], [х] - [ш], що від­буваються при словозміні і словотворенні. Наприклад: увага - уважний- зауваження, дорога - доріжка - подорожній, козак - козаче - козаченько, галка - галчин - галченя - Галченко, сміх -смішний - усмішка, бідо­лаха - бідолашний.

б) Чергування [г] – [з'], [к] - [ц'], [х] - [с'] при сло­возміні перед закінченням -і. Наприклад: луг - у лузі, папуга - папузі, райдуга - райдузі, гілка - на гілці, донь­ка - доньці, онука - онуці, свекруха - свекрусі, комаха - комасі, капелюх - у капелюсі.

2. Чергування голосних

До найбільш поширених чергувань голосних можна від­нести такі:

а) Чергування [о], [е] з [і]. Голосні [о], [е], що стоять у відкритому складі, чергуються з [і] в закритому складі. Це може відбуватися не лише у різних формах одного слова, а й у споріднених словах: сокола - сокіл, сходу - схід -східний, Львова - Львів - львів’янин, слово - слів - багатослівний, мого - мій, трохи - трішки, попелу - попіл -попільничка, осені - осінь - осінній, Києва - Київ - київський (є – jе], ї = [jі]). Чергування [о], [е] з [і] властиве тількиукраїнській мові, в жодній з інших сло­в’янських мов не відбувається.

б) Чергування [е] з [о] після шиплячих та [j], що відбу­вається у спільнокореневих словах. Голосний [е] вживаєть­ся тоді, коли далі йде м’який приголосний або склад з [е] чи [и], що походить з давнього [і]. Наприклад: четвертий, вечеря; женити, шести ([и] <- [і]); краєчок, окраєць, копієчка.