Питання до іспиту:

1.Мова, функції мови. Закон про мови в Україні

2.Норми сучасної української літературної мови

3.Класифікація стилів мови

4.Особливості офіційно-ділового стилю

5.Документ як основний носій офіційно-ділового стилю. Класифікація документів

6.Реквізити документа та основні вимоги до його оформлення

7. Складання документів з особового складу(автобіографія, резюме, характеристика, заяви, накази з особового складу, особовий листок з обліку кадрів)

8 Переклад і складання довідково-інформаційних документів(довідки, записки, звіт, план, телеграма, запрошення, повідомлення, оголошення, протокол, витяг з протоколу, анотація, рецензія, відгук, відзив, приватне та офіційне листування). Службові листи(лист-відповідь, лист-запит, лист-відповідь (на запит, на прохання, на претензію), лист-прохання, лист-підтвердження, лист-відмова, супровідний лист, лист-нагадування, лист-претензія, рекламаційний лист, гарантійний лист, лист-вибачення, лист-вітання, лист-повідомлення, лист-запрошення)

9.Обліково-фінансові документи (акт, доручення, довіреність, розписка)

10.Розпорядчі документи( наказ, постанова, розпорядження, вказівка, реклама)

11.Складання документів з господарсько-договірної діяльності (договір, контракт, трудова угода) та обліково-фінансових документів (акт, доручення, довіреність, розписка)

12.Організаційні документи(інструкції, положення, правила, статут)

13.Правопис частин мови (іменників, прикметників, дієслів, займенників, числівників, прислівників сполучників, часток , прийменників)

14.Передача на письмі ненаголошених голосних звуків

15.Чергування голосних і приголосних

16.Засоби милозвучності української мови

17.Спрощення приголосних

18.Подовження і подвоєння приголосних

19.Буквосполучення йо, ьо

20.Вимова і правопис и, і в основах незапозичених слів й основах слів західноєвропейського походження

21.Правопис і відмінювання українських прізвищ, імен, імен по батькові

22.Розділові знаки при звертанні

23.Уживання м’якого знака

24.Уживання апострофа

25.Однорідні члени речення

26.Відокремлені члени речення

27.Правопис не і ні з різними частинами мови

28.Подвоєння та подовження приголосних

29.Правопис складних, складноскорочених слів й абревіатур. Графічні скорочення

30.Правопис префіксів і суфіксів у практиці професійного спілкування

31.Правопис відмінкових закінчень іменників другої відміни в родовому відмінку

32.Уживання великої літери

33.Специфіка вживання прийменникових конструкцій в офіційно-діловому стилі

34.Пряма мова. Діалог

35.Розділові знаки в складному реченні

36.Кома, крапка з комою, тире в складносурядному реченні

37.Кома в складнопідрядному реченні

38.Безсполучникове речення як тип складного речення. Кома, крапка з комою, тире, двокрапка в безсполучниковому реченні

39.Кома, крапка з комою, тире, двокрапка в складних синтаксичних конструкціях

40.Уживання багатозначних слів, омонімів, синонімів, антонімів і паронімів у діловому стилі

Самостійне складання документів

1.Автобіографія

2.Резюме

3.Заява

4.Характеристика

5.Особовий листок з обліку кадрів

7.Довідка

8.Доповідна записка

9.Пояснювальна записка

11.Запрошення

12.Повідомлення

13.Оголошення

14.Протокол

15.Витяг з протоколу

16.Лист

17.Відгук

18.Відзив

19.Рецензія

20.Звіт

21.Акт

22.Доручення

23.Довіреність

24.Розписка

25.Договір

26.Контракт

27.Трудова угода

28.Наказ

29.Постанова

30.Розпорядження

31.Рішення

32.Скарга.

33.Телеграма.

34.Інструкція

35.Положення

36.Статут

Ответы:

1

Мо́ва — система звукових і графічних знаків, що виникла на певному рівні розвитку людства, розвивається і має соціальне призначення; правила мови нормалізують використання знаків та їх функціонування як засобів людського спілкування. Мова — це найважливіший засіб спілкування і пізнання.

У визначенні функцій мови єдності немає. У працях з мовознавства спостерігаємо єдність у таких функціях: інформаційна, комунікативна, емотивна, когнітивна.

Інформаційна функція полягає в тому, що мова є засобом пізнання, збирання йоформлення всіх тих знань, які накопичені людьми в процесі їх свідомої діяльності. Різновидами цієї функції є функція збереження інформації, контактна функція, функція оформлення культурних цінностей.

Комунікативна функція реалізується у спілкуванні, розмовах, діалогах, полеміці. Вона створює суспільство як соціум. Комунікативна функція може виступати як самовираження особистості.

Емотивна функція охоплює величезний діапазон у мовленнєвій поведінці людини. Ця функція мови реалізується в художній літературі, ораторському мистецтві, у дискусійному мовленні — суперечці, полеміці, пісні, опері тощо.

Когнітивна функція. Це і спогади, роздуми у хвилини відпочинку, підготовка до усних висловлювань і формування письмового тексту, творча діяльність та ін.

У сфері спілкування провідною функцією є комунікативна. У мовленнєвій діяльності вона реалізується в одному з трьох можливих варіантів:

• індивідуально-регулятивна функція (функція впливу);

• колективно-регулятивна функція (радіо, газета, ораторське мовлення) — реалізується в умовах «масової комунікації», немає зворотного зв'язку;

• саморегулятивна функція (під час планування власної поведінки).

Разом з тим у мовленнєвій діяльності можуть реалізовуватися потенційні характеристики мовлення, які не завжди притаманні будь-якому мовленнєвому акту, т.т. факультативні. Вони ніби нашаровуються на функції мови.

ЗАКОН УКРАЇНИ Про мови

Цим Законом встановлюються загальні принципи мовної політики в Україні, правові та організаційні засади використання та розвитку державної мови та мов національних меншин України, права громадян на користування рідною мовою Під мовами національних меншини (регіональними мовами) розуміються мови, які традиційно використовуються в межах певної території громадянами України, які утворюють групу, за своєю чисельністю меншу, ніж інше населення України; відрізняються від державної мови; до них не належать діалекти української мови або мови мігрантів.Заходи щодо захисту й розвитку мов національних меншин не повинні звужувати сфери функціонування державної мови.Держава сприяє вивченню мов міжнародного спілкування, підвищенню мовної культури громадян України.

2.

1. Норми сучасної української літературної мови. Функції мови. Стилі

сучасної української мови.

Культура мови. Класифікація мовних норм. Типові порушення мовних

норм. «Слабкі» і «сильні» норми. Функціональні стилі. Науковий стиль.

Публіцистичний стиль. Художній стиль. Розмовний стиль. Основні ознаки

стилів, їх підстилів. Стильові різновиди мови у професійному спілкуванні.

Правила оформлення списку літератури.

2. Лексичні норми сучасної української мови в професійному

спілкуванні.

Власне українська та іншомовна лексика в професійному мовленні.

Терміни, виробничо – професійні та науково-технічні професіоналізми,

фразеологізми. Багатозначні слова і контекст. Пароніми та омоніми у

професійному мовленні. Географічні назви з номенклатурними словами та

без них. Складно-скороченні слова, абревіатури та географічні

скорочення. Класифікація документів. Формуляр документа. Основні

правила оформлення реквізитів. Оформлення сторінки.

3,4. Морфологічні норми сучасної української мови в професійному

спілкуванні. Особливості використання граматичних форм іменників,

прикметників, займенників у професійному мовленні. Особливості

використання граматичних форм іменників, прикметників, займенників у

професійному мовленні.

Особливості використання числівників у професійному мовленні.

Особливості використання дієслівних форм у професійному мовленні.

Особливості використання прикметників у професійному мовленні.

Укладання розпорядчих документів, щодо особового складу

(автобіографія; характеристика; заява про прийняття на роботу; резюме;

наказ; розпорядження).

5. Синтаксичні норми сучасної української мови в професійному

спілкуванні. Особливості координації присудка з підметом. Складні

випадки керування і узгодження. Синтаксичні особливості професійних

текстів. Ознайомлення з довідкою – інформаційними документами (листи

– запити; листи – відповіді; виробничі звіти; витяги з протоколів).

1. Особливості перекладу текстів українською мовою.

3.

Українська мова, як і будь-яка інша розвинена літературна мова, становить систему функціональних стилів. Функціональний стиль — це сукупність мовних засобів та прийомів, вибір яких зумовлюється змістом, характером і І метою висловлювання, а також обставинами, у яких воно відбувається. У сучасній українській мові традиційно виділяють офіцій­но-діловий, науковий, конфесійний, публіцистичний, худож­ній і розмовний стилі. Офіційно-діловий стиль задовольняє потреби офі­ційного спілкування в державному, громадському, економіч­ному та політичному житті. Цим стилем пишуться закони, укази, статути, розпорядження, ухвали, протоколи, звіти; ве­деться ділове листування. Для офіційно-ділового стилю характерні такі особливості: виклад логічний, мовні засоби великою мірою стандартизо­вані, широко використовуються усталені штампи, слова вжи­ваються в прямому значенні, речення переважно прості поши­рені, текст чітко ділиться на частини (параграфи, пункти, під­пункти тощо). Тексти офіційно-ділового стилю вимагають точності фор­мулювань, не допускають двозначності, позбавлені емоцій­ності.

4. Особливості офіційно-ділового стиля:      -   кожний документ має усталений зразок; -   слова вживаються виключно в прямому значенні; -   переважають слова-терміни, пов'язані з діловодством; -   відсутні художні засоби, пестливі та згрубілі слова, питальні, неповні і незакінчені речення.      Основною   одиницею  офіційно-ділового  стилю   є   документ. Документ  –  це зафіксована на матеріальному носієві інформація  з реквізитами,  які  дозволяють  її  ідентифікувати.  Носій   –   це матеріальний  об’єкт,  що  використовується  для  закріплення   та зберігання на ньому мовної, звукової чи зображувальної інформації. Разом   із  папером  зараз  широко  використовується  такі  носії: магнітні  стрічки,  диски,  які  дозволяють  використовувати   для документування технічні й автоматизовані засоби

Стиль – це різновид літературної мови, що обслуговує певну сферу суспільної діяльності мовців і відповідно до цього має свої особливості добору й використання мовних засобів. В українській мові виділяють традиційно п’ять функціональних стилів: 1) науковий; 4)художній 2) офіційно-діловий; 5)розмовний 3) публіцистичний;

5 Офіційно-діловий стиль – це мова ділових паперів: розпоряджень, постанов, програм, заяв, автобіографій, резолюцій, протоколів, указів, актів, законів, наказів, анкет, розписок тощо.  Основна функція офіційно-ділового стилю – інформативна (повідомлення). Сфера вживання ділового стилю зумовлює його жанрову розгалуженість. Більшість жанрів ділового мовлення відображає соціальне спілкування. Основне призначення – регулювати ділові стосунки в зазначених вище сферах та обслуговувати громадські потреби людей у типових ситуаціях. Офіційно-діловий стиль має такі  під-стилі: - законодавчий - дипломатичний - юридичний - адміністративно-канцелярський.

Специфіка офіційно-ділового стилю  полягає в певних стильових рисах: Нейтральний тон викладу змісту, точність та ясність повинні поєднуватися з лаконічністю й стислістю, документальність, наявність усталених одноманітних мовних зворотів, сувора регламентація тексту. Уміння складати ділові папери, вдумливо читати їх правильно розуміти – обов’язок кожної сучасної людини. Документ – основний вид офіційно-ділового стилю. Документ – це зафіксована на матеріальному носієві інформація з реквізитами, які дозволяють її ідентифікувати. Носій – це матеріальний об’єкт, що використовується для закріплення та зберігання на ньому мовної, звукової чи зображувальної інформації. Разом із папером зараз широко використовується такі носії: магнітні стрічки, диски, які дозволяють використовувати для документування технічні й автоматизовані засоби. Документування – регламентований процес запису інформації на папері чи іншому носії, який забезпечує її юридичну силу. Найважливішою класифікаційною ознакою документа є його зміст. Відповідно до цього документи класифікуються:  за найменуванням (заява, лист, телеграма, довідка),  за походженням (службові, особисті),  за місцем виникнення (внутрішні, зовнішні),  за призначенням (щодо особового складу, кадрові, довідково-інформаційні), за напрямом (вхідні, вихідні), за формою (стандартні, індивідуальні), за терміном виконання (звичайні, безстрокові, термінові, дуже термінові), за ступенем гласності (для загального користування, службового, таємні), за стадіями створення (оригінал, дублікат), за складністю (прості, складні) за терміном зберігання (тимчасового до 10 р., тривалого понад 10р., постійного зберігання, за технікою відтворення (рукописні, відворені мехіначним способом), за носієм інформації (на папері, диску, фотоплівці, перфострічці, дискеті).

Класифікація документів

        Документ (від лат. взірець, зразок) – це засіб закріплення на спеціальному матеріалі (папері) результатів діяльності установи або фірми.

       Класифікація службових документів – це поділ їх на класи за найбільш загальними ознаками схожості та відмінності. Мета класифікації полягає в підвищенні оперативності роботи апарату управління та відповідальності виконавців.

       Документи поділяють за такими основними ознаками:

¨     за назвою -  наказ, протокол, статут, акт, довідка;

¨     за походженням -  службові та особисті;

¨     за місцем складання - внутрішні та зовнішні;

¨     за напрямком - вхідні та вихідні;

¨     за формою - типові, трафаретні, індивідуальні;

¨       за способом фіксації - письмові, графічні, акустичні,

фото- та  кінодокументи;

¨     за стадіями створення - оригінали та копії;

¨       за терміном зберігання - тимчасового зберігання (до 10 років), тривалого зберігання (понад 10 років), постійного зберігання;

¨       за змістом - організаційно–розпорядчі, фінансово–розрахункові, постачально–збутові тощо.

В управлінській (службовій) діяльності установ і фірм особливе місце займає організаційно-розпорядча документація (ОРД), яку поділяють на 5 груп:

¨  організаційна – положення, правила, статути, інструкції;

¨  розпорядча – розпорядження, постанови, накази;

¨  довідково-інформаційна – листи, телеграми, доповідні записки, довідки, акти тощо;

¨  з кадрових питань (по особовому складу) – заяви про працевлаштування,  автобіографії,  резюме, характеристики, накази по особовому складу, особові листки з обліку кадрів, особові картки, трудові книжки тощо;

¨  офіційно-особисті документи - пропозиції, заяви та скарги громадян,  розписки та доручення.

6. 1. Державний герб.

2. Емблема організації,

3. Зображення державних нагород.

4. Код підприємства, установи або організації.

5. Код форми документа.

6. Найменування міністерства або відомства (вищої організації або засновника). засновника).

7 Найменування підприємства, установи або організації - автора документа.

8. Назва структурного підрозділу.

9. Індекс підприємства зв'язку, поштова та телеграфна адреса, номер телефону та телетайпу, факс, номер рахунку у банку.

10. Назва виду документа.

11. Дата.

12. Індекс (номер) документа.

13. Посипання на індекс та дату вхідного документа.

14. Місце складання або видання.

15. Гриф обмеження доступу до документа.

16. Адресат.

17. Гриф затвердження.

18. Резолюція.

19. Заголовок до тексту.

20. Відмітка про контроль.

21. Текст.

22. Відмітка про наявність додатків.

23. Підпис.

24. Гриф погодження.

25. Візи.

26. Печатка.

27. Відмітка про за свідчення копій.

28. Прізвище виконавця та його номер телефону.

29. Відмітка про виконання документа та направлення його до справи.

30. Відмітка про перенесення даних на машинний носій.

31. Відмітка про надходження.

У формулярі - зразку вказано максимальний список реквізитів, проте при виготовленні установою бланків документів певного типу в них включаються реквізити, що відповідають документам тільки цього типу.Закріплення за реквізитами постійних місць робить документи зручними для здорового сприйняття, спрощує їх обробку, дає можливість використовувати технічні засоби.Реквізити в документі розміщують з урахуванням послідовності операцій його підготовки, оформлення, виконання.

Правила оформлення сторінки. Для зручності обробки документа з усіх боків сторінки залишаються вільні місця, так звані поля. Поле з лівого боку - 35мм, воно використовується для резолюції та інших позначок, а також дає можливість вільно читати текст підшитого до справи документа. Праворуч залишається поле не менше 8мм (це зберігає текст від пошкодження).Поле верхнього кінця сторінки повинно мати 20мм. На ньому розміщуються відмітки діловода. На нижньому кінці сторінки поле не повинно бути меншим за 16мм.Якщо текст документа займає більше, ніж один аркуш паперу, то на наступний аркуш паперу не можна переносити лише підпис. Крім підписів там має бути не менше двох рядків тексту.Нумерація сторінок проставляється починаючи з другої сторінки. Номери сторінок позначаються на верхньому полі без крапок і тире.

7. Документація особового складу

Автобіографія

Автобіографія (від грецьк. аотос; — сам і plot; — життя) — документ, що

містить опис життя та діяльності особи і складається нею самою.

Автобіографія пишеться у довільній формі, проте існують її обов'язкові

складові, як-от:

• назва виду документа (Автобіографія);

• прізвище, ім'я, по батькові автора;

• дата народження (число, місяць, рік);

• місце народження;

• відомості про освіту (повне найменування всіх навчальних закладів);

• відомості про трудову діяльність;

• відомості про громадську роботу;

• сімейний стан і склад сім'ї (батьки, дружина/чоловік, діти);

• домашня адреса і номер телефону;

• дата складання;

• підпис.

Усі відомості в автобіографії викладаються від першої особи (я навчався,

маю державні нагороди тощо). Займенник я, яким звичайно починається

автобіографія, у наступних реченнях може опускатися (1976року переїхав

до Вінниці. Наступного року вступив до КДУ). Відомості про навчання і

роботу викладаються у хронологічній послідовності. Обов'язково

вказуються повні найменування навчальних закладів, в яких автор здобував

освіту, і підприємств чи установ, у яких працював.

Автобіографія є офіційним діловим документом, тому в ній зайві

літературні тропи (метафори, епітети тощо), а також діалектна,

просторічна чи інша нелітературна лексика. У цьому документі

викладається інформація лише про ті події, які відбулися, і не пишеться

про бажання, сподівання, плани автора тощо.

Автобіографії літературно-публіцистичного характеру (це часто

автобіографії письменників) можуть містити емоційно-експресивні

елементи, вони не належать до офіційно-ділового стилю.

Резюме - документ, який містить стислий зміст біографічних відомостей особи для працевлаштування в комерційну або інофірму.

Резюме складають із таких частин: особисті дані, освіта, досвід роботи, додаткова інформація, рекомендації з прізвищами й телефонами, дата та підпис.

6 Характеристика - документ, у якому дають оцінку діловим і моральним якостям працівника.

Реквізити:  назва документа, текст, дата, підпис, печатка установи.

Текст поділяють на чотири частини, які логічно поєднуються між собою.

1 частина - анкетні дані, що йдуть за назвою документа, де зазначають прізвище, ім’я та по батькові, посаду, рік народження, національність, освіту (ці дані прийнято розташовувати стовпчиком справа);

2 частина - дані про трудову діяльність (фах, тривалість роботи на цьому підприємстві або в організації, просування по службі, рівень професійної майстерності тощо);

3 частина - власне характеристика, де розглядається ставлення до роботи, підвищення професійного і наукового рівня, стосунки у трудовому колективі. Тут же міститься згадка про урядові винагороди або заохочення.

4 частина - висновки, де вказують призначення характеристики.

        Текст характеристики викладають від третьої особи. Підписи у цьому документі засвідчують гербовою печаткою.

Характеристику видають працівникові на руки або з його відома надсилають до установи, підприємства, які її затребували.

Заповнення особового листка з обліку кадрів

Працівник, який заповнює особовий листок, зобов’язаний про всі наступні зміни (освіти, присвоєння вченого ступеня, звання та ін.) повідомляти за місцем роботи для внесення цих змін у його справу.

Особовий листок є одним з основних документів особової справи і являє собою перелік біографічних даних працівника: освіту, його роботу в минулому, відношення до військової служби, сімейний стан.

Особовий листок з обліку кадрів працівник заповнює власноруч без підчисток та виправлень чорнилами або кульковою ручкою. Записи пишуть розбірливо, без невстановлених скорочень. На всі поставлені питання необхідно давати повні відповіді.