2. У правлінські повноваження та їх види
Кожний елемент структури управління організацією - підрозділ або окрема посада є носієм певних управлінських повноважень, тобто сукупності офіційно наданих прав і обов'язків самостійно приймати рішення, віддавати розпорядження і здійснювати ті чи інші дії в інтересах організації.
Повноваження покладають на керівників і інших співробітників організації або підрозділу, які відповідають за самостійний частину роботи або за всю роботу в цілому.
В організації виділяють декілька видів управлінських повноважень:
1 . Розпорядницькі повноваження (володарі яких мають право приймати рішення обов'язкові для виконання тими, кого вони стосуються. Ці повноваження можуть бути лінійними - прямі посадові зв'язки, і функціональними - косвені зв'язки).
2. Рекомендаційні повноваження - володарі яких при необхідності надають пораду керівникам або виконавцям, таким чином краще вирішити якесь питання: різного роду фахівці, референти, консультанти тощо.
3. Координаційні повноваження - пов'язані з розробкою і прийняттям спільних рішень (комітети або комісії для вирішення складних або суперечливих проблем).
4. Контрольно-звітні повноваження (володарі яких, офіційно, здійснюють перевірку діяльності керівників і виконавців, вимагають від них надання обов'язкової інформації, здійснюють її аналіз і відправляють вилучені результати разом з власними висновками у відповідні інстанції).
Узгоджувальні повноваження (володарі яких обов'язково повинні висловити в межах компетенції своє відношення до рішень, які приймають в рамках лінійних або функціональних повноважень. Юрист - застережувальні повноваження, головний бухгалтер - блокуючі повноваження).
Управлінські повноваження невід'ємні від відповідальності, тобто необхідності надавати звіт за прийняті рішення, активні дії та їх наслідки.
Відповідність повноважень і відповідальність у кожній ланці управлінської структури є однією з найважливіших умов її нормального функціонування.
В сучасних умовах ніхто невзмозі одноосібно керувати організацією і вирішувати всі виникаючі проблеми. По-перше, цих проблем дуже багато, а ресурс часу у кожної людини обмежено, а по-друге, вони настільки специфічні, що потребують використання знання і досвіду багатьох людей.
У зв'язку з цим, керівнику доводиться розподіляти свої повноваження, необхідні для вирішення проблем. Це дає йому можливість, з одного боку, звільнитись від другорядних задач, а з другого - наблизити прийняття рішень до місця реалізації.
3. Організаційні схеми управління
Найважливішими видами управлінських повноважень в організації є розпорядницькі - лінійні і функціональні. На їх основі формуються схеми управління.
В менеджменті, як і в будь-якій сфері діяльності існує розподіл діяльності. Організаційна структура управління - це форма розподілу праці, яка закріплює певні функції управління за відповідними структурними підрозділами апарату управління.
Розрізняють наступні види організаційних структур управління:
лінійну;
функціональну;
комбіновану (лінійно-штабну і обмеженого функціоналізму);
систему управління по проекту;
матричну структуру управління.
Лінійна структура управління заснована на принципі єдиноначальності,
базується на вертикальному розподілі управлінської праці і приводить до управління по рівням.
Лінійна організаційна структура управління.
Вона дозволяє швидко оперативно приймати рішення і забезпечувати їх виконання, не застосовуючи при цьому систему стимулів і мотивацій. Разом з тим лінійна структура має і ряд недоліків: недостатьня компетентність окремих керівників; прийняття рішень вузьким колом людей; відокремлений відбір кадрів тощо.
Сутність функціональної структури управління полягає в тому, що вона передбачає спеціалізацію виконання окремих функцій управління. Для здійснення цих функцій виділяють спеціальні підрозділи (або окремих функціональних виконавців).
Ця структура заснована на горизонтальному розподілі управлінської праці,який передбачає розподіл великого обсягу роботи на частини. Перевага функціонального управління - більш компетентне вирішення спеціальних питань. Головний недолік -зниження відповідальності за роботу, оскільки кожний виконавець набуває вказівок від декількох менеджерів
Для того, щоб організація змогла досягти реалізації своїх цілей, її задачі повинні бути скоординовані за допомогою горизонтального і вертикального розподілу праці. Широкі можливості для такого координування надає (лінійно-функціональна) система управління. Специфіка комбінованих систем управління складається в створенні функціональних служб для підготовки данних для лінійного керівника з метою прийняття компетентних рішень по виникаючим виробничім і управлінським проблемам, задачам.
На практиці комбіновані організації управління реалізуються через лінійно-штабні організаційні структури управління і системи обмеженого функціоналізму.
В умовах лінійно-штабної організації управління за основу береться лінійна
структура управління, але в кожній ланці управління створюються штаби (тобто функціональні підрозділи), в яких працюють фахівці. Штаби готують кваліфіковані рішення, які стають обов'язковими для виконавців тільки лише після затвердження їх керівником (лінійним). Штаби в даному випадку не мають права самостійно віддавати розпорядження виробничім підрозділам.
