Стаття 151. Порядок погодження питань, пов'язаних з вилученням (викупом)та вибором земельних ділянок

1. Особи, зацікавлені у вилученні (викупі), виборі земельних ділянок, зобов'язані погодити з власниками землі і землекористувачами та органами державної влади або органами місцевого самоврядування, згідно з їх повно­важеннями, розміри земельних ділянок, передбачені для вилучення (викупу), умови їх вилучення (викупу), а також розміри земельної ділянки, передбачені для її передачі (надання), умови її передачі (надання) з урахуванням комплексного розвитку території, який би забезпечував нормальне функціонування на цій ділянці і прилеглих територіях усіх об'єктів та умови проживання населення і охорону довкілля.

2. Вибір місця розташування земельних ділянок здійснюють відповідні сільські, селищні, міські, районні, обласні ради, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, Кабінет Міністрів України відповідно до їх повноважень щодо вилучення та передачі (надання) цих ділянок.

3. Погодження матеріалів вибору місця розташування земельних ділянок на особливо цінних землях, а також для розміщення та обслуговування будівель і споруд іноземних держав, міжнародних організацій провадиться Верховною Радою України.

4. Особи, зацікавлені у вилученні (викупі) земельних ділянок, звертаються із заявою (клопотанням) про вибір місця розташування земельних ділянок до відповідної сільської, селищної, міської, районної, обласної ради, Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевої державної адміністрації. Клопотання щодо вибору місця розташування земельних ділянок за рахунок земель, вилучення (викуп) яких провадиться Кабінетом Міністрів України та Верховною Радою Автономної Республіки Крим, подаються відповідно до Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій.

5. До заяви (клопотання) додаються:

а) обґрунтування необхідності вилучення (викупу) та/або відведення земельної ділянки;

б) позначене на відповідному графічному матеріалі бажане місце розташування земельної ділянки з її орієнтовними розмірами;

в) засвідчена нотаріально письмова згода землекористувача (землевласника) на вилучення (викуп) земельної ділянки (її частини) із зазначенням розмірів передбаченої для вилучення (викупу) земельної ділянки та умов її вилучення (викупу);

г) копія установчих документів для юридичних осіб, а для громадянина - копія документа, що посвідчує особу.

6. Типова форма заяви (клопотання) про вибір місця розташування земельної ділянки затверджується Кабінетом Міністрів України.

7. Відповідний орган державної влади або орган місцевого самоврядування згідно із своїми повноваженнями розглядає заяву (клопотання) і в тижневий строк з дня її реєстрації направляє її копії на розгляд територіальних органів виконавчої влади з питань земельних ресурсів, органів містобудування і архітектури та охорони культурної спадщини, природоохоронних і санітарно-епідеміологічних органів, а також до відповідних територіальних органів виконавчої влади з питань лісового або водного господарства (у разі вилучення (викупу), надання, зміни цільового призначення земельних діляноклісогосподарського призначення чи водного фонду).

У разі вилучення органами виконавчої влади земельних ділянок державної власності у межах населеного пункту матеріали заяви (клопотання) подаються для розгляду до відповідного органу місцевого самоврядування.

Зазначені органи протягом трьох тижнів з дня одержання заяви (клопо­тання) надають відповідній сільській, селищній, міській, районній, обласній раді чи Кабінету Міністрів України, Раді міністрів Автономної республіки Крим, місцевій державній адміністрації висновок про можливість відведення земельної ділянки для цілей, зазначених у заяві (клопотанні), граничні розміри земельної ділянки та її площу, склад угідь земель, вимоги щодо відведення земельної ділянки.

Вимоги щодо відведення земельної ділянки надаються цими органами межах їх повноважень, визначених законом.

Склад та зміст вимог щодо відведення земельної ділянки, які надают_ь уповноваженими органами, визначаються Кабінетом Міністрів України.

8. Якщо вилучення (викуп) земельних ділянок провадиться за погоджен, з Верховною Радою України, відповідні органи державної влади або орг_ан місцевого самоврядування готують свої висновки і подають матеріали вибору місця розташування земельної ділянки до Кабінету Міністрів України, розглядає ці матеріали і подає їх до Верховної Ради України для прийн відповідного рішення.

9. Якщо вилучення (викуп) земельних ділянок здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, матеріали вибору місця розташування земельної ділянки подаються Радою міністрів Автономної Республіки Крим, розглядає ці матеріали і в місячний строк подає свої пропозиції до Верховної Ради Автономної Республіки Крим.

10. Після отримання висновків органів, зазначених у частині сьомій цієї статті, про можливість відведення земельної ділянки для цілей, зазначу J"' у заяві (клопотанні), та рішення Верховної Ради України (у разі необхідну * відповідний орган державної влади або орган місцевого самоврядува_ння'' згідно із своїми повноваженнями, у двотижневий строк розглядає матеріали вибору земельної ділянки і приймає рішення про затвердження зазначу ^и матеріалів та надає дозвіл і вимоги на розроблення проекту відведу земельної ділянки або мотивоване рішення про відмову.

11. Строк дії дозволу на розроблення проекту відведення земельної ділянки та вимог щодо її відведення становить один рік і може бути продовжено однаразово на такий самий строк. У разі якщо протягом встановленого строку проект відведення земельної ділянки не подано на затвердження до відповідного органу, дозвіл на розроблення проекту відведення земельної ділянки та вимоги щодо її відведення вважаються анульованими.

12. Спори, пов'язані з вилученням (викупом) та вибором земельних ділянок вирішуються в судовому порядку.

(Стаття 151 із змінами, внесеними згідно із Законами N 7'62'-IV від 15.05.2003, від 11.07.2003, N3404-IV 08.02.2006; в редакції Закону N 509-VI від 16.09.2008)

Загальна характеристика. Інститут "погодження питань, пов 'язаних із вилученням (викупом) та вибором земельних ділянок" (колишня назва - "попереднє погодження") було запроваджено вперше Основами земельного законодавства СРСР та союзних республік 1968 року Для уникнення ситуацій, коли після здійснення проектування і витрачання на це держав державних коштів відповідний орган відмовляв у наданні земельної ділянки, або, навпаки приймав необгрунтоване рішення про надання, щоб уникнути марнування коштів, вистрачених на проектування.

Зараз погодження, на наш погляд, втратило актуальність, адже проходження всіх стадій погодження (вибору місця знаходження земельної ділянки) ніяк не гарантує зацікавленій особі позитивного остаточного рішення про надання земельної ділянки. Разом із тим даний час погодження вимагається не лише у разі вилучення (викупу) земельної ділянки , а і у випадку приватизації земельної ділянки в порядку відведення (ч. 6 ст. 118 ЗКУ), у випадку надання земельної ділянки державної власніості у користування (ч.2 ст. 123 ЗКУ) Хоча закон не вимагає здійснювати "погодження питань" (або "вибору") в інших випадках, на практиці дуже поширене висунення вимог про вибір місця розташування земельної ділянки у всіх випадках зміни цільового призначення земельної ділянки або навіть у випадках оформлення права власності на земельну ділянку під існуючими спорудами.

До частини першої. Перелік та повноваження органів, згаданих у коментованій статті, щодо "погодження питань" визначаються ч.ч. 7-9 коментованої статті.

Положення коментованої норми про необхідність погодження місця розташування з власником (користувачем) земельної ділянки слід розглядати з урахуванням того, що закон допускає вирішення питання про погодження без згоди останніх на підставі рішення суду (ч. 12 коментованої статті). Слід також враховувати, що прийняття рішення про непогод­ження матеріалів вибору земельної ділянки відповідними органами має спиратися на певну підставу, передбачену законом. Незаконною буде відмова у погодженні з підстав, наприклад, недоцільності викупу (вилучення) земельної ділянки або надання її для певних потреб (ч. 6 ст. 118, ч. 2 ст. 123 ЗКУ). Це випливає із положень ч. 2 ст. 19 Конституції України.

До частини другої. Повноваження органів щодо вилучення та передачі (надання) земельних ділянок визначені ст.ст. 122, 149 та 150 ЗКУ.

Із тексту статті не зовсім зрозуміло, як співвідноситься між собою "вибір земельних ділянок" (ч. 2) та "погодження матеріалів вибору", про яке йдеться у решті тексту статті. На наш погляд, ці поняття слід розглядати як тотожні. Чинна редакція статті (в ред. ЗУ від 16.09.2008 N 509-VI) не дає підстав розглядати вибір земельних ділянок як окрему проце­дуру, що передує "погодженню". Відповідно, чинна редакція коментованої статті заміщає положення ПКМ від від 31.03.2004 №427 "Про затвердження Порядку вибору земельних ділянок для розміщення об'єкті", із ч. 2 статті вилучена згадка про можливість врегулювання KM України відповідних питань.

До частини третьої. Щодо погодження Верховною Радою України матеріалів вилучення (викупу) земельних ділянок особливо цінних земель див. ст. 150 ЗКУ, а щодо погодження матеріалів вилучення (викупу) земельних ділянко для розміщення та обслуговування будівель і споруд іноземних держав, міжнародних організацій - ст. 129 ЗКУ та коментар до неї.

До частини четвертої. Клопотання слід подавати до органу, який уповноважений приймати рішення про вибір місця розташування земельних ділянок (затвердження матеріалів вибору земельних ділянок). Щодо компетенції з цього питання див. ч. 2 статті, яка фактично відсилає "ще далі" - до ст.ст. 122, 149, 150 ЗКУ.

До частини п'ятої. Коментована частина вимагає додавати до заяви (клопотання) обгрунтування необхідності вилучення (викупу) та/або відведення земельної ділянки. На наш погляд, таке обґрунтування може складатися у довільній формі. Разом із тим, на практиці трапляються випадки, коли від зацікавлених осіб вимагають подачі обґрунтування у формі т.зв. містобудівного обґрунтування, що є різновидом містобудівної документації (визначення див. у ст. 1 ЗУ "Про планування та забудову територій", а вимоги до такої документації - у ч.ч. 2-4 ст. 26 цього Закону). Вважаємо подібні вимоги незаконними.

З іншого боку, слід врахувати, що в переважній кількості випадків зацікавлена особа все-рівно не має альтернативи складанню містобудівного обґрунтування - адже його наявність вимагається у випадку відсутності місцевих правил забудови. Такі правила в більшості населених пунктів України на сьогодні відсутні, а ті, що наявні, часто є неповноцінними через відсутність графічної частини правил. За таких умов подання "обґрунтування необхідності вилучення (викупу) та/або відведення земельної ділянки" у формі містобудівного обґрунтування слід визнати доцільним, хоча і не обов'язковим, кроком.

Коментована норма, як і інші акти законодавства, не встановлює вимог щодо графічного матеріалу, на якому слід позначати бажане місце розташування земельної ділянки з її орієнтованими розмірами. Тому заявникові не обов'язково замовляти складання відповідного плану в суб'єкта господарювання, що має ліцензію на виконання топографо-геодезичних і картографічних робіт. Достатньо дістати будь-яку карту (план) та власноруч відмітити на ньому (наприклад, маркером) бажану земельну ділянку. У разі розроблення містобудівного обґрунтування цілком достатньо графічних матеріалів, наявних у його складі.

Засвідчена нотаріально письмова згода землекористувача (землевласника) на вилученим (викуп) земельної ділянки є необхідною, оскільки дозволяє застосувати процедуру без порушення ст. 41 Конституції України та ст. 147 ЗКУ (див. коментар).

До частини шостої. Типова форма заяви (клопотання) про вибір місця розташування земельної ділянки на даний час KM України не затверджена, а тому, на нашу думку, форма заяви повинна відповідати вимогам ЗУ "Про звернення громадян", тоді як зміст має фіксувати усі передбачені коментованою статтею та необхідні для прийняття рішення дані.

До частини сьомої. Коментована норма передбачає "розгляд" заяви (клопотання) органом, що вправі вилучати земельні ділянки, яке передує її направленню для отримання висновків відповідних органів. При цьому законодавець не передбачив, що результатом такого розгляду має бути рішення даного органу, що робить положення абзацу першого частини не зовсім зрозумілими. З одного боку, "розгляд" загалом передбачає прийняття за його результатами певного рішення; з іншого боку, дотриматись встановленого тижневого строку прийняття рішення, наприклад, місцевій раді просто неможливо. Крім того, незрозуміло, про що має йтись у прийнятому рішенні - адже закон імперативно вимагає у тижневий строк розіслати копії заяви (клопотання) відповідним органам. Виходячи із зазначеного, вважаємо, що на даному етапі заяви (клопотання) по суті (наприклад, на сесії ради) розглядатися не повинні. Під словом "розгляд" у даному випадку мається на увазі фор­мальний розгляд документів як вхідної кореспонденції із наданням доручення відповідним працівникам організувати їх розсипку відповідно до коментованої норми. Разом із копією власне заяви (клопотання) мають бути розіслані і копії доданих до неї (нього) матеріалів, які повинні розглядатися як невід'ємна частина заяви (клопотання).

Слід мати на увазі, що положення абз. 2 коментованої частини діятимуть лише після розмежування земель державної та комунальної власності (див. п. 12 розділу X "Перехідні положення" кодексу). Необгрунтованим ускладненням процедури, на нашу думку, можна вважати вимогу подання матеріалів заяви (клопотання) до органу місцевого самоврядування у разі вилучення земельної ділянки органами виконавчої влади земельних ділянок державної власності у межах населеного пункту. На наш погляд, наявність навіть негативного висновку має враховуватися органами виконавчої влади, але як суб'єкт, що розпоряджається землями державної власності, орган виконавчої влади не є зв'язаний позицією органу місцевого самоврядування.

Законодавством не передбачена форма висновку про можливість відведення земельної ділянки. Останній має включати обґрунтування можливості/неможливості надання земельної ділянки для цілей, зазначених у заяві (клопотанні) з урахуванням компетенції відповідного органу. Склад та зміст вимог щодо відведення земельної ділянки на даний момент KM України не визначені.

На наш погляд, відсутність визначеної KM України форми висновків, а також складу та змісту вимог щодо відведення земельних ділянок не можуть перешкоджати вибору відповідних земельних ділянок. На даний час висновки мають складатися у довільній формі, проте оскільки органи, що надають висновки, діють "лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України" (ч. 2 ст. 19 Конституції України), вони не можуть довільно "вигадувати" якісь вимоги щодо відведення земельної ділянки; натомість, вони можуть лише "озвучити" ті вимоги, що випливають із чинного законодавства, затвердженої містобудівної або землевпорядної документації.

Аналогічно, не може бути перешкодою для вибору земельної ділянки те, що відповідні органи протягом встановленого строку не нададуть своїх висновків. Із положень коментованої статті, а також із самої назви документа, що має надаватися відповідними органами - "вис­новок" - слідує, що орган, який здійснює вибір земельної ділянки (затвердження матеріалів вибору), не зв'язаний ні позицією органу, що надав висновок, ні самим фактом ненадання висновку протягом встановленого строку. До уваги мають братися лише аргументи, наведені у висновках, щодо відповідності (або невідповідності) пропонованого використання земельної ділянки чинному законодавству.

До частин восьмої, дев'ятої. Дані норми передбачають розподіл повноважень щодо надання висновків відповідних органів та прийняття рішення іншим органами державної

влади, місцевого самоврядування. Відтак вирішення питання про вилучення (викуп) земельної ділянки обумовлюється наявністю висновку іншого органу.

Закон прямо не визначає, чи є зазначені висновки обов'язковими для органу, що приймає остаточне рішення. На наш погляд, слід вважати, що сам по собі негативний висновок не є підставою для прийняття негативного висновку щодо вибору земельної ділянки (затвер­дження матеріалів вибору). Як видається, для прийняття негативного рішення необхідна наявність законодавчо визначених підстав (наприклад, слід відмовити у виборі земельної ділянки під житлове будівництво у межах санітарно-захисної зони - див. ст. 114 ЗКУ та коментар до неї). Якщо ж негативний висновок обумовлений лише певними суб'єктивними мотивами, це не може бути підставою для відмови у виборі земельної ділянки (затвердження матеріалів вибору).

До частини десятої. Орган, що приймає рішення про погодження, за наявності передбачених законом підстав зобов'язаний відмовити у наданні погодження (у разі, якщо ставиться питання про таке використання земель, що суперечитиме комплексному "розвитку території, який би забезпечував нормальне функціонування на цій ділянці і прилеглих територіях усіх об'єктів та умови проживання населення і охорону довкілля " - ч. 1 коментованої статті, або за наявності інших передбачених законом підстав). Такі рамки розсуду випливають із положень ч. 2 ст. 19 Конституції України. Що ж стосується власника або землекористувача, вони можуть відмовити у погодженні з будь-яких мотивів.

Щодо оцінки при прийнятті рішення висновків, наданих органами, визначеними ч.ч. 7-9 коментованої статті, див. коментар до ч. 9.

Вимоги на розроблення проекту відведення земельної ділянки можуть включати обов'язок дотримання режиму використання територій, що особливо охороняються, пам'яток історії та культури, режиму джерел централізованого водопостачання тощо. Очевидно, ці вимоги мають відповідати вимогам, наданим уповноваженими органами (див. ч. 7 та коментар до неї). Як видається, орган, що приймає остаточне рішення, не повинен механічно включати до вимог на розроблення проекту відведення вимоги уповноважених органів (ч. 7), які є незаконними.

До частини одинадцятої. На наш погляд, із положень коментованої частини випливає, що до спливу передбаченого нею річного терміну відповідна земельна ділянка не може бути "вибрана" для потреб іншого зацікавленого суб'єкта.

До частини дванадцятої. Коментована норма не має самостійного значення, оскільки лише підтверджує наявність можливостей, зафіксованих у ч. 2 ст. 124 Конституції України та конкретизованих ст. 158 ЗКУ. Позивач може вимагати визнання відмови протиправною, вимагати спонукання відповідача до вчинення певних дій (затвердити матеріали вибору земельної ділянки) тощо. Спірним є питання про можливість безпосередньо просити суд "визнати місце розташування погодженим", що дозволить замовити проект відведення безпосередньо на підставі рішення суду - на наш погляд, така можливість існує. Вона випливає із положень ч. 2 ст. 162 КАС України, які дозволяють адміністративному суду "прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень".

Розділ V

ГАРАНТІЇ ПРАВ НА ЗЕМЛЮ