4. Суспільний продукт і його структура

Суспільний продукт – це всі матеріальні і нематеріальні блага, створені суспільством в різних галузях виробництва за певний проміжок часу (як правило, за рік).

В залежності від того, які до його складу входять елементи, розрізняють такі види:

• валовий суспільний продукт;

• кінцевий суспільний продукт;

• валовий внутрішній продукт;

• валовий національний продукт.

Валовий суспільний продукт – це сума виробленої за певний проміжок часу (наприклад, за рік) валової продукції всіх галузей матеріального виробництва.

Кінцевий суспільний продукт – вся маса виробленої за певний період часу готової продукції.

Він складається з готових до особистого споживання предметів споживання, а також готових до виробничого використання засобів праці.

Валовий і кінцевий продукт – це показники матеріального виробництва.

Валовий внутрішній продукт – вартість кінцевих товарів, вироблених всередині країни.

Валовий національний продукт – складається з кінцевого продукту та вартості виготовлених нематеріальних благ і наданих послуг.

Наприклад, компанія “Кока-кола”.

Чистий продукт (національний дохід) – це реальний доход, який суспільство може використати для особистого споживання, а також для розширення виробництва.

Важливе значення має також поділ чистого продукту на необхідний і додатковий продукт.

Необхідний продукт – це частина чистого продукту, яка необхідна для нормального відтворення робочої сили в сфері виробництва, тобто для підтримання її працездатності (витрати на одяг, житло, задоволення культурних і соціальних потреб), включає також підготовку нового покоління.

Додатковий продукт – це частина чистого прибутку, яка виступає як надлишок над необхідним продуктом. Він використовується для розширення виробництва, повнішого задоволення духовних потреб суспільства.

Національне багатство – це сума матеріальних і духовних благ, які є в розпорядженні суспільства. Основну його частину становить матеріальне багатство, крім того НБ включає також нематеріальні цінності та природні багатства (корисні копалини, ліси, земля, вода).

5. Ефективність виробництва, її сутність, економічні та соціальні показники

Сучасна політекономія оцінює результати функціонування економіки країни дво­ма способами: економічним зростанням і ефективністю су­спільного виробництва. Ці поняття близькі та взаємопов’язані одне з одним, проте не тотожні.

Економічне зростання – це розвиток національної еконо­міки протягом певного періоду, що вимірюється абсолютним при­ростом обсягів валового внутрішнього продукту (ВВП), валового національного продукту (ВНП) та національного доходу (НД).

Ефективність виробництва – категорія, яка характери­зує віддачу та результативність виробництва. Вона свідчить не лише про приріст обсягів виробництва, а й про якість економічного зростання.

В політекономії та економічній практиці розрізняють економічну і соціальну ефективність виробництва.

Соціальна ефективність виражає ступінь задоволення особистих по­треб суспільства. Вона показує, наскільки господарська діяльність спрямо­вана на саму людину, відповідає її потребам та інтересам. Якщо постійно підвищується добробут народу і забезпечується високий життєвий рівень, то, звичайно, дане суспільне виробництво є соціально ефективним.

Економічна ефективність виражає результативність суспільного вироб­ництва шляхом зіставлення затрат і одержаного результату.

Отриманий показник характеризує величину створеного продукту на одиницю затрат. Чим дешевше, з меншими затратами обходиться суспільству виготовлення матеріальних і духовних благ і чим більше їх ство­рюється, тим буде вищою економічна ефективність суспільного виробництва.

Однак цей показник дуже узагальнений, оскільки характе­ризує ефективність усіх сукупних витрат, які припадають на випуск одиниці продукції. Тому для визначення ефективного використання кожного фактора виробництва окремо, застосо­вується система конкретних показників (рис. 2.6.).

Рис. 2.6. Показники економічної ефективності

З метою визначення рівня і динаміки продуктивності праці її оцінюють різними показниками.

Продуктивність праці на мікрорівні визначається як відно­шення обсягу виробленої продукції до кількості робітників, зай­нятих у її виробництві, або до кількості відпрацьованих людино-годин за певний проміжок часу.

Продуктивність праці на макрорівні визначають як відно­шення національного доходу до середньої чисельності праців­ників, зайнятих у його створенні.

Трудомісткість – це показник, зворотний продуктивності праці, який відображає кількість затраченої живої праці на ви­робництво одиниці продукції.

Фондовіддача – це показник, який характеризує ефектив­ність використання засобів праці, тобто кількість продукції, виробленої з одиниці основних виробничих фондів. Він розра­ховується як відношення вартості виробленої продукції до вар­тості основних виробничих фондів.

Фондомісткість – це зворотний показник фондовіддачі, який показує вартість витрат виробничих фондів на одиницю виробленої продукції.

Матеріаловіддача характеризує ефективність використа­них предметів праці, тобто показує, скільки вироблено про­дукції з одиниці витрачених матеріальних ресурсів (сировини, матеріалів, палива, електроенергії та ін.). Розраховується як відношення вартості виробленої продукції до вартості витраче­них матеріальних ресурсів.

Матеріаломісткість є зворотним показником матеріаловіддачі, який характеризує вартість витрат матеріальних ре­сурсів на одиницю виробленої продукції.

Капіталомісткість – це показник, близький до показни­ка фондомісткості продукції. Він визначається як відношення обсягу капітальних вкладень до зумовленого ним приросту об­сягу виробленої продукції:

де K_Q – капіталомісткість продукції;

К – обсяг капіталовкладень;

∆Q – приріст обсягу виробленої продукції.

Екологоефективність. Показник еколого-економічної ефектив­ності (Е) визначається за такою формулою:

Е =Е₀ – (А + В + С),

де Е₀ – загальноекономічний ефект суб’єкта господарювання;

А – вартість природоохоронних заходів;

В – втрати від пошко­дження природного середовища;

С – вартість природних ресурсів.

Рентабельним може вважатися лише таке виробництво, у якого еколого-економічний ефект є додатною величиною.

Для визначення ефективності господарської діяльності підприємства в цілому з урахуванням одночасного впливу всіх факторів вироб­ництва застосовується інтегральний показник ефективності, який розраховується за формулою:

де Е – ефективність виробництва;

П – обсяг виробленої продукції;

Р – затрати робочої сили (живої праці);

М – витрати матеріалів;

Ф – витрати основних виробничих фондів;

γ – коефіцієнт переве­дення витрат одноразових вкладень в основні фонди.

Показники соціальної ефективності виробництва.

Рис. 2.7. Показники соціальної ефективності виробництва

Рівень життя – це фактичний рівень забезпеченості людей матеріальними і духовними благами певної країни в конкретний історичний період.

Він визначається рівнем фактичного споживання матеріаль­них і духовних благ та послуг на душу населення, на одну сім’ю, а також його відповідністю національному соціальному стандар­ту – прожитковому мінімуму.

Прожитковий мінімум – це вартісна величина набору про­дуктів харчування достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження її здоров’я, а також мінімального набору непродовольчих товарів та послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.

Цей показник є орі­єнтиром для формування величини мінімальної заробітної плати, мінімальної пенсії та інших соціальних виплат.

У розвинутих країнах існує і такий показник, як якість життя населення, сформований на основі так званих індексів розвитку людини (ІРЛ), який характеризують:

— обсяг реального ВВП на душу населення;

— середню тривалість життя;

— рівень грамотності населення;

• середню тривалість навчання в країні.