- •40. Закони взаємопереходу кількісних та якісних змін у діалектиці.
- •42. Закон заперечення заперечення у діалектиці.
- •52.Сучасна філософія про сутність людини та смисл її життя.
- •55.Социальная эволюция
- •60.Полісемантичність поняття "суспільно-економічна формація"
- •64.Освіта, наука, техніка як фундаментальні основи життя українського етносу
- •66.Особистість у вимірах філософського аналізу
- •70.Поняття духовного життя суспільства
- •75.Структура моралі: моральна свідомість
- •77.§1. Релігія — форма суспільної свідомості.
- •80. Місце й роль людини в історії
- •108. Рационализм и материалистическая физика Рене Декарта 1596 1650
- •109. Гносеологія й навчання про державу Томаса Гоббса Погляди т. Гоббса на державу
- •110. Материалистический емпіризм навчання про первинні вторинні якості Джона Локка
- •111.Рационалистична гносеология пантеистична метофизика Баруха Спинози 1632-1804
- •112. Навчання про субстанцию й принципи методу пизнання
- •113. Космогонични гипотези е.Канта
60.Полісемантичність поняття "суспільно-економічна формація"
Суспільно-економічна формація ж постає як поняття конкретніше, точніше — вужче за обсягом, ніж категорія "суспільство". Формація характеризує вже не світ людини в усьому його структурному розгалуженні й на всьому протязі, а те чи інше формоутворення саме всередині цього світу людини.
Як визначається суспільно-економічна формація? Інтуїтивно у кожної людини, тією чи іншою мірою прилученої до певної формації суспільства, уже є своє уявлення про таку формацію — від найнекритичніших до найкритичніших, від найконкретніших до найабстрактніших.
Визначень суспільно-економічної формації багато, в тому числі й у науковому обігу. Та це зовсім не означає, що всі вони неправильні і що вчеві просто заплутались у цьому питанні. Не означає це й того, що якесь одне визначення є еталонним, справді точним, а всі інші — помилковими чи неточними. Ситуація тут дещо інша. Продуктивнішим буде, ймовірно, підхід, згідно з яким усі наявні визначення суспільно-економічної формації розглядаються як робочі. Іншими словами — як визначення, кожне з яких ефективне у певному ракурсі, при вирішенні певних пізнавальних, методологічних, ідеологічних чи практичних завдань або на різних етапах розвитку соціально-філософських знань.
Термін "суспільно-економічна формація", точніше — "економічна суспільна формація" — уперше з'явився у Передмові праці "До критики політичної економи". Найчастіше термін "суспільно-економічна формація" К. Маркс застосовує до сучасного йому, індустріального суспільства, але жодного разу — щодо первісного суспільства. Для первісного суспільства він використовує термін "суспільна формація", а не "суспільно-економічна формація", причому інколи у множині. Рабовласницьке та феодальне суспільство К. Маркс називає і суспільно-економічною формацією, але щоразу у порівнянні з сучасним йому суспільством, у зіставленні з ним.
61.Поняття «цивілізація» близьке до поняття «культура» і в широкому смислі збігається з ним. Це слово походить від лат. civis — «громадянин», civitas «громадянство», «громадянське суспільство», а також «держава». Але вже етимологічний підхід (з точки зору значення слова) виявляє деякі відтінки змісту цього питання. Це зокрема виражений у ньому соціально-історичний аспект.
Інший відтінок значення поняття «цивілізація» дозволяє відносно відрізняти цивілізацію від культури. До цивілізації належать форми суспільно-організованого буття людей, їх поведінки, способу життя, засоби, «інструменти», «механізми» такого буття і такої поведінки, відповідні правила, норми, звичаї, навички.
Виходячи з цього, можна вважати, що «цивілізація» є соціо-культурнимутворенням. Якщо поняття «культура» характеризує людину, визначає міру її розвитку, способи самовираження в діяльності, творчості, то поняття «цивілізація» характеризує соціальне буття самої культури1.
63.Людство існує не тільки в певних природних умовах, але й в культурному середовищі, яке створене ним самим. Феномен культури, оскільки він має багато граней і компонентів, вивчається різними науками; цілісне, інтегральне його розуміння дається філософією.
На відміну від природи (лат. natura), тобто матеріальної дійсності, існуючої поза людиною, культура(лат. cultura - оброблення) - це продукт цілеспрямованої діяльності людей, включаючи й ту частину природи, яка зазнала впливу цієї діяльності (так звана «друга», олюднена природа).
Світ культури становить сукупність матеріальних і духовних цінностей, створених відповідно матеріальним і духовним виробництвом. Але людина не тільки перетворює зовнішню дійсність, вона формує й сама себе. Це формування, «самопо-родження» людини власною працею є суттєвою стороною, «нервом» процесу, який можна в точному смислі назвати історією — на відміну від природної стихійної еволюції. Отже, до культури відносяться і ті якості самої людини, які є історичним продуктом, виділяють людину з природи, мають надбіо-логічний характер. У людині природне начало поєднане з культурно-історичним; це останнє визначає специфіку людського буття.
Поділ культури на матеріальну і духовну зумовлений видом діяльності, функціями, які виконують культурні цінності, характером потреб, що ними задовольняються. Цей поділ має свою об'єктивну основу, але він не жорсткий, деякою мірою навіть відносний: предмети матеріальної культури втілюють у собі певні знання, ідеї, навички тих людей, які їх створили; з іншого боку, цінності духовної культури мають матеріальні форми вираження і саме їх створення нерідко вимагає не тільки розумової праці, духовної напруги, але й фізичних зусиль.
До матеріальної культури відносяться засоби виробництва, зокрема знаряддя і продукти праці, які самі є продуктом попередньої діяльності, техніка — від примітивної до найскладнішої, всілякі споруди, оброблені лани, насаджені і культивовані ліси, штучні водоймища, заводи й фабрики, шляхи сполучення, засоби зв'язку і передачі інформації, предмети повсякденного вжитку і т. п.
До духовної культури належать знання, наука, мораль, право, релігія, філософія, різні форми ідеології, норми поведінки й міжлюдського спілкування, освіченість людей, інтелігентність і т. п. Міра оволодіння духовними цінностями, потреба в них, а також здатність їх створення характеризують рівень духовності людини, суспільства.
Особливим — і надзвичайно важливим - елементом культури є мова, і не тільки мова сама по собі, але володіння мовами — рідною й іншими; крім «природних», ще й «штучні» мови, різноманітні знакові системи, вміння ними користуватися. В наш час ознакою культурності стає володіння кібернетичною, інформативною технікою.