7. До яких заходів вдається держава коли дефіцит торговельного балансу стає небажаним?

Торговельний баланс – це співвідношення коштів, отриманих упродовж року за експорт, і коштів, сплачених за імпорт товарів. Структурно він складається із двох частин – з надходжень ( експорту) і платежів ( імпорту) , їхнє зіставлення утворює експортно-імпортне сальдо.

Якщо країна ввозить іноземних товарів більше, ніж вивозить своїх, то її торговельний баланс буде дефіцитним, і вона матиме від’ємне сальдо.

Коли дефіцит торговельного балансу стає небажаним, держава вдається до певних заходів на підтримку експортерів і обмеження імпорту : підвищення тарифів, імпортних квот, ліцензій.

Тарифи – визначають розмір державних грошових зборів з товарів, цінностей і майна при перетині кордонів країн, тобто мита.

Адвалерне мито- фіксований відсоток з ціни товару.

Особливе мито- тверда ставка за встановлену одиницю товару ( вага, одяг і т. д. )

Складне мито- одночасно вилучення адвалерного і особливого мита.

Нетарифні бар’єри або ліцензування – це видача державними органами дозволу ( ліцензії) на ввезення і вивезення певних товарів. Країна може встановлювати завищені стандарти якості продукції, а іноді створювати бюрократичні перешкоди.

Квотування- імпорту-експорту- встановлення квот на ввіз чи вивіз товарів у кількісному або вартісному вираження. За допомогою імпортних квот визначаються максимальні обсяги товарів, які імпортуються у певний період.

Добровільне обмеження експорту- зобов’язання обмежити або не розширювати обсяг експорту. Домовленість про обмеження досягається під час укладання торговельних угод і відповідно формується.

Якщо окрема країна у своїй зовнішньоторговельній політиці застосовує торговельні бар’єри, то такі заходи назив. Протекціоністськими.

Протекцірнізм – економічна політика держави, спрямована на захист вітчизняних виробників товарів від конкуренції з боку іноземних фірм.

8. Як відбувається державне регулювання економіки? Що таке дефіцит державного бюджету?

Державне регулювання економіки – комплекс форм засобів централізованого впливу на розвиток економічних об*єктів та процесів з метою стабілізації економічної системи та її пристосування до умов, що змінюються, передусім до потреб та законів розвитку основної продуктивної сили.

Державне регулювання відбувається через :

1. грошово-кредитне регулювання

2. податково-бюджетне регулювання

3. безпосереднє регулювання галузями, об*єктами, підприємствами.

4. цінове регулювання

5. регулювання умов праці, плати трудових відносин.

6. соціальне регулювання.

7. регулювання охорони і відновлення навколишнього середовища.

Основними формами державного регулювання є пряме ( шляхом поширення державної власності, управління підприємствами та ін.) і опосередковане ( шляхом планування, прогнозування, бюджетної, податкової , грошово-кредитної політики)

Державне регулювання економіки відбувається двома методами: прямим і непрямим регулюванням. Пряме – ґрунтується на використанні адміністративних заходів і юридичних норм; виступає у вигляді директивних планів, наказів, заборон, фондування тощо. Непряме – це застосування економічних важелів впливу на господарські суб'єкти: ставок податків, мита, державних замовлень тощо. Система державного регулювання економіки в Україні, яка перебуває на перехідному етапі побудови соціальної ринкової системи, лише формується.

Податки – це обов'язкові платежі в бюджет, які здійснюють фізичні та юридичні особи. З допомогою податків забезпечується близько 90% надходжень в центральний державний бюджет і більше 70% — в місцевий.

Фіскальна політика—це зміни, які вносить уряд країни у розміри та умови оподаткування, а також у розмір та порядок державних витрат з метою стабілізації економіки.

Державний бюджет—це фінансова програма діяльності уряду на певний строк (переважно рік); склад майбутніх доходів і видатків держави; кошти, які концентруються в руках держави для виконання своїх функцій.

БЮДЖЕТНО-ПОДАТКОВА ПОЛІТИКА 

• У вузькому розумінні поняття : політика формування, виконання та регулювання державного бюджету країни

• У широкому розумінні поняття : заходи уряду, спрямовані на забезпечення повної зайнятості та виробництво неінфляційного ВВП шляхом зміни державних видатків, системи оподаткування та підходів до формування державного бюджету в цілому;

• маніпулювання державними видатками та доходами з метою впливу на економічний розвиток суспільства

Монетарна, або кредитно—грошова політика—це діяльність керівних кредитно—грошових установ, спрямована на протидію циклічним тенденціям у функціонуванні банкової системи шляхом регулювання розмірів емісії грошей і величини та структури грошової маси. Її мета - допомогти економіці в досягненні загального рівня виробництва, який характеризується повною зайнятістю та відсутністю інфляції. Скерована на збільшення грошей під час спаду ділової активності та її обмеження під час інфляції, щоб стримати видатки.

Дефіцит державного бюджету – фінансова ситуація, що виникає, коли державі необхідно здійснити витрати на суму більшу, ніж можлива величина всіх її доходів.