Ігрова залежність у підлітковому віці як форма адиктивної поведінки

На думку К. Ян г. будучи включеними у вірту­альну групу, інтернет — залежні стають здатними приймати більший емоційний ризик шляхом вис­лову суперечливих думці інших людей думок — про релігію, аборти і т.п. Тобто вони виявляються здатними відстоювати свою точку зору, говорити «ні», у меншій мірі боячись оцінки і відкидання оточую­чих, ніж в реальному житті. У кіберпросторі можна вислозлювати свою думку без страху відкидання, конфронтації або засудження тому, що інші люди є менш досяжними, і тому, що особистість самого комунікатора може бути замаскована.

Якщо порівнювати інтернет — залежність з ін­шими видами залежностей, то можна знайти до­статнє число спільних рис. Ряд авторів вважає, що існує так званий залежний тип особистості (хворо­би залежної поведінки) і люди, які мають такі риси, потрапляють в групу ризику відносно зловживання шкідливими речовинами, психологічної залежності від іншої людини, залежності від їжі, інтернет — за­лежності. Цими рисами є:

• крайня несамостійність;

• невміння відмовити, сказати «ні» ;

• ранимість критикою або несхваленням;

• не бажання брати на себе відповідальність і ух­валювати рішення:

• сильне підпорядкування значущим людям;

• пасивна життєва позиція.

Крім того, для залежного типу особистості влас­тиві страх самотності і бажання уникнути його. Часто виникає й соціальна дезадаптація, яка харак­теризується вузьким колом спілкування, невмінням поділитися своїми переживаннями з оточуючими.

Таким чином завдяки спілкуванню в інтернеті лю­ди, схильні до створення залежностей, компенсують свої потреби в спілкуванні та відчутті захищеності.

Профілактика ігрової залежності в підлітковому віці

1. Медичний аспект профілактики та зарубіжний досвід.

Від комп'ютерної залежності страждає не тіль­ки психічне здоров'я. Розвиток залежності, при­страсть, відхід від дійсності, перевантаження, ви­ражаючись мовою комп'ютерників, перевантажен­ня у віртуальну реальність. Все це, особливо в дитячому періоді, спричиняє за собою порушення адаптації або дезадаптацію — зниження шкіль­ної успішності, неможливість отримання мінімуму знань необхідних в майбутньому. Ці проблеми, акумулюючись, виникають і у суспільстві (соціальні, економічні, кримінальні).

Комп'ютер досить часто є символом престиж­ності, моди, сучасності. Тому залежність від його підкрадається поволі. З клініки відомо, що коли діти проводять перед комп'ютером не по п'ять, як годиться дорослому, а по 14-18 годин, це вітається, оскільки це пахне великими грошима. Тому наше таке легковажне відношення до цієї пробле­ми може потім обернутися достатньо глибокими і незворотніми процесами в суспільстві.

Є різні підходи для вивчення механізмів роз­витку стану залежностей і пошуку засобів корекції. Якщо об'єднають свої інтереси медики, педагоги, психологи, соціологи, то велика вірогідність знач­ного просування в цьому напрямі.

Таким чином, враховуючи різноманіття досвіду країн світу по боротьбі з ігроманією. можна скласти схему загальних для всіх методів і засобів:

• Законодавчі заходи.

• Ліцензування.

• Вікові обмеження.

• Рекламні обмеження.

• Адміністративні заходи.

• Обмеження по сумах і часі гри.

• Медикаментозне і психоневрологічне лікування.

• Лекції і тренінги.

• Освітні програми.

• Випуск книги і лекцій для особистого і сімейного прочитання.

Враховуючи практику, впроваджену в західних країнах, зусиллями фахівців різних областей мо­жемо створити Соціальну програму по профілак­тиці і запобіганню наслідкам ігроманії. Для цього, по-перше, зусиллями діячів грального бізнесу і соціологічних служб слід провести аналіз пробле­ми ігроманії в Україні. По-друге, за ініціативою зацікавлених підприємств грального бізнесу можна створити Фонд боротьби з ігроманією, а на зібрані засоби можна фінансувати лікувальні і реабіліта­ційні програми. По-третє, на добровільних засадах можна створювати в казино на місцях службу пси­хологічної допомоги гравцям.

В цілому будь-яка сильна пристрасть, що гра­ничить з хворобливим станом, яким є ігроманія, свідчить про низьку культуру, відсутність ясного уявлення про те, що може нести собою гра. В ідеалі кращим способом профілактики ігроманії є підви­щення загальної культури гравців.