- •1.Біографія
- •1.1 Дитинство
- •1.3 Приготування до священства
- •1.4 Початок служіння
- •1.5 Єпископ, архієпископ і кардинал
- •1.6 Початок Понтифікату
- •1.7 Замах на Папу
- •1.8 Падіння Радянської імперії
- •1.9 Екуменічні відносини
- •1.10 Спокута гріхів церкви
- •1.11 Останні роки Понтифікату
- •2. Прощання з Іваном Павлом іі
- •3. Похорон
- •4. Беатифікаційний процес
Зміст
1. Біографія
1.1 Дитинство
1.2 Юність
1.3 Приготування до священства
1.4 Початок служіння
1.5 Єпископ, архієпископ і кардинал
1.6 Початок Понтифікату
1.7 Замах на Папу
1.8 Падіння Радянської імперії
1.9 Екуменічні відносини
1.10 Спокута гріхів церкви
1.11 Останні роки Понтифікату
2. Прощання з Іваном Павлом ІІ
3. Похорон
4. Беатифікаційний процес
Виновок
Іва́н Павло́ ІІ (лат. Ioannes Paulus PP. II, пол. Jan Paweł II, італ. Giovanni Paolo II; мирське ім'я: Ка́роль Войти́ла, пол. Karol Józef Wojtyła) (*18 травня 1920, Вадовіце, Польща — †2 квітня 2005, Ватикан) — 264-й Папа Римський, перший в історії Папа - слов'янин.
1.Біографія
1.1 Дитинство
Кароль Юзеф Войтила народився у містечку Вадовіце біля Кракова у родині поручника польської армії та вчительки. Він прекрасно навчався у школі. Коли Каролю виповнилося 8 років, померла його мати, а у 12 він втратив старшого брата.
У дитинстві Кароль найбільше полюбляв футбол, лещата (лижі), місцеві кремові тістечка (пол. kremówki) та театр. Мріючи стати професійним актором, Кароль у 14 літ спробував себе у шкільному драматичному гуртку, ще в юності написав п'єсу «Король-Дух». Очолював шкільне Марійське товариство. У 14 років здійснив свою першу прощу до головної святині Польщі в місті Ченстохова.
У 1938 році Кароль прийняв Тайну Миропомазання і здобув свою середню освіту.
1.2 Юність
1938 року Кароль вступає на філософський факультет Яґеллонського університету і разом з батьком переїздить до Кракова. Водночас продовжує акторську діяльність в експериментальній драматичній трупі «Студія 38». Цього ж навчального року стає членом студентського товариства Пресвятої Євхаристії та Милосердя.
Коли у 1939 році розпочалася Друга світова війна, Кароль Войтила, студент II курсу, змушений був залишити навчання. Він виступає у підпільному театрі й уникає ув'язнення та депортації лише завдяки праці y кам'яному кар'єрі.
Юнак регулярно відвідував ігри футбольного клубу «Краковія» під час навчання у Яґеллонському університеті, а у 1950-х і 60-х роках ходив на матчі вже отримавши сан єпископа. Пізніше, у часи свого понтифікату Папа прийняв делегацію клубу на авдієнції у Ватикані.
1.3 Приготування до священства
У 1940—1941 рр. працював на хімічному заводі «Сольвей». 1941 року помирає батько Кароля. Тоді ж Кароль стає студентом підпільної духовної семінарії, де розпочинає таємне приготування до священства. Його праця у «Сольвеї» та богословські студії тривали до нещасного випадку на початку 1944 року, коли він, збитий машиною, місяць пробув у лікарні.
Під час 3-го року навчання на богословському факультеті він приймає постриг і вступає до школи канторів, стає віце-прем'єром «Братньої допомоги» (цю посаду обіймав до квітня 1946 р.). 13 жовтня 1946 року кардинал Сапега висвятив К.Войтилу в сан піддиякона, а через тиждень — диякона. У листопаді той же ієрарх висвятив його на священика Римо-Католицької Церкви.
1.4 Початок служіння
1946 року, майже відразу після рукоположення на священика, він залишає Польщу і вдосконалює свої знання на філософському факультеті Домініканського Папського міжнародного коледжу Анґелікум у Римі.[3] У 1947 році — здобуває ліценціат з богослов'я, навчається в університетах Фрібургу (Швейцарія) та Лувена (Бельгія). У 1948 році завершує працю над докторатом і повертається до Польщі, де виконує функції вікарія парохії села Неговіце, а потім в одній із міських парохій Кракова.
1949 року Кароль Войтила у Кракові починає працювати з університетською молоддю та медиками у парохії святого Флоріана, а у 1950-му готує свої перші публікації. 1951 року бере дворічну відпустку, щоб підготуватися до університетських викладів.
У 1953 році Войтила отримує ступінь доктора морального богослов'я на теологічному факультеті Яґеллонського університету, після чого викладає в університеті суспільну етику. Незабаром комуністична влада закриває богословський факультет, і навчання доводиться перенести до Краківської семінарії. Тоді ж Войтилі пропонують викладати в Люблінському Католицькому Університеті, де наприкінці 1956 року він очолив кафедру етики.