42. Економічний романтизм с,Сісмонді

Останнім представником класичної школи у Франції і родоначальником економічного романтизму є Жан Шарль Леонар Сімонд де Сісмонді (1773-1842).Свої нові економічні погляди Сісмонді виклав у працях "Нові засади політичної економії" (1819 р.) і "Нариси політичної економії" (1837 р.), в яких започаткував критику економіки вільної конкуренції з позицій інтересів найманих робітників і дрібних власників Він вважає кризи надвиробництва постійним явищем в економіці, оскільки для повної реалізації продукту вартість має відповідати доходам суспільства. Причина криз - недоспоживання внаслідок процесу нагромадження. Слабке місце в теорії криз Сісмонді в тому, що він не розрізняв виробниче й особисте споживання. Заслугою Сісмонді є те, що він звернув увагу на суперечність між виробництвом і споживанням. Сісмонді називав економічні кризи хворобою суспільства, яку потрібно лікувати втручанням держави в регулювання господарського життя країни. Він заперечував можливість створити місткий внутрішній ринок, здатний забезпечити реалізацію виробленого в країні сукупного продукту.. Сісмонді розглядав процес задоволення людських потреб на прикладі поведінки Робінзона. Отже, метою виробництва повинно бути споживання, а не прибуток. Суспільство зацікавлене в тому, твердив Сісмонді, щоби праця регулювалася попитом, щоби всі товари мали збут і щоб не втратив жодний виробник. "Держава повинна прагнути такого порядку, котрий забезпечив би як бідному, так і багатому задоволення, радість і спокій, такий порядок, при якому ніхто не страждає". Ось прагнення С. Сісмонді, яке його противники називали романтичним.Конкуренція і наймана праця, за Сісмонді, є причинами виникнення нерівності. В умовах капіталізму вільна конкуренція зіштовхує інтереси товаровиробників, і тому ЇЇ варто законодавчо обмежувати. Він пропонує законодавчі заходи для обмеження конкуренції:1) заохочення дрібного капіталу;2) обмеження використання нової техніки;3) участь робітників у процесі формування прибутку.Держава повинна керувати процесами виробництва і розподілу багатства в інтересах дрібного виробника. Перспективи капіталізму, за Сісмонді, сумні. По-перше, утворюється єдиний світовий ринок, і попит на ньому буде величиною незмінною, тому, якщо на цьому ринку одна країна захопить позиції, іншій там вже робити нічого. По-друге, велике капіталістичне виробництво розорює дрібних виробників і тим самим позбавляє себе ринку збуту.

Капіталістичну систему з її прагненням до безмежного зростання виробництва і водночас зі зниженням життєвого рівня Сісмонді вважає неприродною. Але він протиставляє їй не соціалізм, а дрібне товарне виробництво. Його програма: роздроблення промислового і сільськогосподарського виробництва на якомога більшу кількість самостійних підприємств, роздроблення власності на капітал, співучасть робітників у господарській справі.

43. Економічні ідеї п.Ж. Прудона

Головною є праця під назвою "Що таке власність?", де власність описується як основна причина порушення рівності. При цьому Прудон не виступає проти власності - його обурюють факти зловживання нею. Широку популярність принесла Прудону "дзвінка" фраза: "Власність - це крадіжка". Якими би не були форми доходу, його джерелом може бути тільки одне: робітники створюють більше цінностей, ніж одержують їх у вигляді заробітної плати. Надлишок надходить на користь власників і становить їхній дохід - орендну або найману плату, прибуток або відсоток. Це означає, що власність - це крадіжка. Приватній власності він протиставляє володіння, базоване на особистій праці. Великі підприємства і залізниці можуть перейти у спільне володіння робітників, але основу економіки повинні становити індивідуальні володіння дрібних товаровиробників.

Він вважав якщо власність руйнує рівність, призводить до пригноблення слабкого сильним, то комунізм спричинив би іншу, ще небезпечнішу несправедливість. У такому суспільстві, про яке мріють соціалісти, слабкі пригноблювали би сильних, ліниві та нездари жили би за рахунок працьовитих і здібних. Інша широковідома праця Прудона - "Система економічних суперечностей, або Філософія убогості" (1848 р.). У ній автор прагне досягти в суспільстві рівності шляхом створення акціонерних товариств. Прудон виробив практичну програму соціальної реформи. Сутність реформи - створення банку на засадах акціонерного товариства. Прудон був противником лихварства, оскільки вважав відсоток основною формою привласнення додаткової праці. Розвиваючи свої концепції в роки Другої імперії у Франції, Прудон зробив висновок, що вирішення суспільних суперечностей можливе лише за допомогою врівноваження соціальних сил, що діють у суспільстві, здійснення ідеї справедливості і морального вдосконалення особистості людини. Однією з умов втілення у життя своїх ідеалів Прудон вважав відмову жінок від роботи у промисловості, від участі в суспільному житті. Прудон був першим видатним економістом, який застосовував Геґелівський діалектичний метод до дослідження систем економічних категорій