12. Вимоги до усного професійного мовлення.

Усне професійне мовлення ( і міжперсональне, і публічне ) повинно

відповідати певним вимогам, найголовнішими серед яких є такі:

чіткість, недвозначність формулювання думки;

логічність, смислова точність,небагатослівність мовлення;

відповідність між змістом мовлення, ситуацією мовлення і використаними

мовними засобами;

укладання природних, узвичаєних словосполучень; вдалий порядок слів у

реченнях;

різноманітність мовних засобів, багатство лексики в активному словнику

людини (за підрахунками науковців, у повсякденному спілкуванні люди

послуговуються 2-3ма тисячами найуживаніших слів; активний словник

освіченої людини (слова, які людина використовує, а не просто знає) ( це

10-12 тисяч слів; для порівняння: найбільший “Словник української мови”

в 11-ти томах містить понад 136 тисяч слів);

самобутність, нешаблонність в оцінках, порівняннях, у побудові

висловлювань;

переконливість мовлення;

милозвучність мовлення;

виразність дикції; відповідність між темпом мовлення, силою голосу, з

одного боку, і ситуацією мовлення,з другого.

13/Способи підготовки до публічного мовлення.

Вибір способу підготовки до публічного виступу залежить від багатьох чинників: досвіду оратора, складності теми, ситуації мовлення, рівня володіння матеріалом, специфіки аудиторії тощо. Окреслимо основні етапи підготовки до виголошення публічного виступу (залежно від вищеназваних чинників підготовка може бути завершена на будь-якому етапі):

1) обдумування теми;

2) підбір матеріалів, літератури, ілюстрацій тощо, опрацювання їх (підготовка виписок — цитат із зазначенням джерела; укладання конспекту (дослівного, реферативного або комбінованого);

3) систематизація матеріалу;

4) складання плану виступу або розгорнутого плану, який містить ключові слова, цифрові дані, дати, власні назви, складні для запам’ятовування;

5) написання тез виступу — найважливіших положень, які мають бути обґрунтовані, доведені, проілюстровані;

6) написання повного тексту виступу;

7) коригування написаного тексту:— довгі речення слід замінити короткими або поділити;— вставити риторичні запитання, які збагатять інтонацію, пожвавлять виклад, змусять стежити за ходом думки;— смислові зв’язки між частинами промови треба виразити словами: по-перше..., по-друге..., з одного боку..., а з другого..., отже..., таким чином...;— потрібно постійно називати предмет думки;— слід визначити, де потрібні паузи;— увести в текст звертання до слухачів;

8) пробне читання промови вголос;

9) виголошення промови.

Фактори, що впливають на вибір теми публічного виступу: основні інтереси аудиторії; групові інтереси; актуальність тем; новизна тем; закладені у темі полярні думки.

Методичні поради ораторові.

Оратор повинен постійно поглиблювати знання, удосконалювати навички, поширивши необхідні з них з художнього тексту на інші стилі літературної мови, на різні форми побутового та професійно-виробничого мовлення з урахуванням різноманітності категорій слухача (аудиторії) і конкретних суспільних умов спілкування. Цього він зможе навчитися, дотри­муючись таких порад:1) Оскільки ораторство було і є одним із найсильніших важелів культури, кожній людині, яка причетна до неї — як її творець чи як її споживач,— належить уміти керувати цим важелем.2) Успіх у спілкуванні з аудиторією завжди забезпечувався і Забезпечується тільки за умов гармонійного поєднання систематичної праці, знань і твердої переконаності в істинності справи, про яку мовиться. Говорити слід про те, у чому ти твердо переконаний.3) Високий рівень пропагандистської і освітянської справи забезпечується: громадянською позицією (рівень постановки проблеми мусить бути високим), авторитетом (моральне право на викладання предмета треба завоювати життям), відповідальністю (тобто мірою зусиль, витрачених на нагромадження знань, на підготовку себе до зустрічі з аудиторією).4) Виразно читати (а значить, виразно говорити) не стільки навчають, як навчаються: «коня можна привести до водопою, але пити кінь повинен сам» (Стародавня мудрість).5) «Уміння говорити — це уміння порядно мислити» (Стародавня мудрість). Отже, спочатку слід навчитися логічно, образно, емоційно мислити, а потім — осмислено висловлювати думку.6) Виразність мовлення (і тексту) залежить від багатства словника, поліфонії, різноманітності синтаксичної організації, емоційної насиченості, інтонаційної багатобарвності і т. д.; отже, дбаючи про виразність — дбаймо про багатство й різноманітність мовлення.7) Усне мовлення не може бути застарілим чи новим (воно «не знає стилю ретро»), його виразність зумовлюється рівнем знань сучасних ресурсів мови, але сформувалися ці ресурси попередніми епохами, що полишили відбитки в писаних пам'ятках (текстах), читати які потрібно за нормами відповідного часу.

Отже, виразне читання є найважливішою практичною основою виразного мовлення, тому навчитися його у першу чергу повинен кожен, чия майбутня професія пов'язана з усним словом.