40. Формирование нового літературного языка. Котляревский.

Важливим показником змін в українській культурі на межі XVIII– ХІХ ст. стало формування української літературної мови та національної літератури. Саме в цій сфері слід шукати корені формування національної свідомості українців, витоки літературного відродження в українських землях.

Творцем української літературної мови з повним правом вважається Іван Котляревський (1769–1838). Народився в сім’ї полтавського канцеляриста, вчився в семінарії для сербських переселенців, що знаходилася в Полтаві.

Прикметною складовою творчості І.Котляревського є запозичення літературних задумів у інших авторів і перероблення їх у досконалішому вигляді. Найвідоміший його твір «Енеїда» – є такою переробкою однойменного твору російського автора Осипова, який своєю чергою запозичив сюжет у австрійського письменника А.Блюмавера. Останній був принциповим прихильником реформ Йосифа ІІ і його сатира висміювала католицьке духовенство, тобто мала соціально-критичну спрямованість.

Іншою особливістю творчого доробку Котляревського був помітний вплив російської літератури. Сюжет «Наталки Полтавки» навіяний творами російського автора О.Шаховського, а російські водевілі вплинули на появу «Москаля-чарівника» та формування жанру української комічної оперети. Російська література сформувала Котляревського як майстра, привернувши його увагу до народної мови і народного побуту.

На творчість І.Котляревського вплинуло його походження, той старосвітський побут, який на межі століть ще не був зруйнований, звідки знання народної мови, прикмет повсякденного життя, культурних традицій і звичаїв Полтавщини – серця України. Українські традиції, звичаї, на яких виховувався майбутній майстер, провінційний побут українського дворянства, в якому він жив, згодом поєдналися з новими європейськими ідеями, літературними впливами. У творчості І.Котляревського "схрестилися" «українське» ХVIII ст. і нове, «романтичне», ХІХ століття. Цікавий опис сучасниками способу життя письменника, дрібного панка, що заради служби живе в губернському місті: «любив веселу компанію, що часто збиралася в нього і розважала себе картами, анекдотами та традиційною чаркою», разом з тим в домі його була невелика, але «прекрасно дібрана бібліотека» французьких письменників, російських газет і журналів. Котляревський цікавився літературним життям столиці, у себе приймає М.Гоголя, М.Маркевича.

Початок нової української літератури знаменувала поема І.Котляревського «Енеїда», видана у 1798 р. За жанром вона належала до травестії, тобто пародії на класичний оригінал – однойменну поему римського письменника Вергілія. На відміну від своїх попередників Осипова та Блюмавера, І.Котляревський створив захоплюючу бурлескну поему про пригоди троянців в образах українських зухвалих козаків, які діють на широкопанорамному національно-побутовою тлі своєї епохи.

І.Котляревський відомий і як автор театральних п’єс. Також запозичуючи сюжети у інших авторів, він створює такі самобутні твори, як «Наталка Полтавка», «Москаль-чарівник», які дали початок новій українській драматургії.

Українську народну традицію він використовував у своїх оперетах, зокрема українську народну пісню у своїх романсах, віршах, піснях.

Заслуга І.Котляревського полягає в пробудженні інтересу до українського гумору, побуту, мови, що формувало основи української самосвідомості, сприяло культурно-літературному відродженню.

41. Походження та поширення писемності у східних слов'ян.        Спочатку з'явилося картинне письмо (піктографія): якусь подію зображали в вигляді малюнка, пізніше стали зображати вже не події, а окремі предмети, спочатку зберігаючи подібність з зображуваним, а потім у вигляді умовних знаків (ідеографія, ієрогліфи), і, нарешті, навчились зображувати не предмети, а передавати знаками їх назву (звукове письмо). Спочатку в звуковому письмі вживалися тільки приголосні звуки, а голосні або взагалі не сприймались, або позначались додатковими значками (складове письмо). Складова лист був у вживанні у багатьох семітських народів, у тому числі і у фінікінян.         Греки створили свій алфавіт на основі фінікійського письма, але значно вдосконалили його, ввівши особливі знаки для голосних звуків. Грецьке письмо лягло в основу латинської абетки, а в IX столітті було створено слов'янське письмо шляхом використання літер грецького алфавіту.         Велику справу створення слов'янської азбуки здійснили брати Константин (при хрещенні прийняв ім'я Кирило) та Мефодій. Головна заслуга в цьому належить Кирилу. Мефодій був вірним його помічником. Складаючи слов'янську абетку, Кирил зміг вловити в звучанні знайомої йому с дитинства слов'янської мови (а це був, мабуть, один з діалектів древнеболгарского мови) основні звуки цієї мови та знайти для кожного з них літерні позначення. Читаючи по-старослов'янською, ми вимовляємо слова так, як вони написані. У старослов'янській мові ми не зустрінемо такої розбіжності між звучанням слів та їх вимовою, як, наприклад в англійській або французькою.           Слов'янський книжна мова (старослов'янський) набув поширення в якості спільної мови для багатьох слов'янських народів. Ним користувалися південні слов'яни (болгари, серби, хорвати), західні слов'яни (чехи, словаки), східні слов'яни (українці, білоруси, росіяни).         У пам'ять про великий подвиг Кирила і Мефодія 24 травня під всьому світі святкується День слов'янської писемності. 42. Творчість діячів культури України сучасного періоду. Оксана Стефа́нівна Забу́жко (*19 вересня 1960, Луцьк) — сучасна українська поетеса, письменниця, літературознавець, публіцист. У своїй творчості письменниця приділяє багато уваги осмисленню української ідентичності і при цьому часто користується методологією фемінізму та постколоніалізму. В Україні Забужко від 1996 (від часу першої публікації роману-лонґселера «Польові дослідження з українського сексу») залишається найпопулярнішим україномовним автором – загальний наклад проданих її книжок станом на 1 січня 2003 становить понад 65 тис. примірників. Крім того вона є авторкою численних культурологічних статей і есе у вітчизняній та зарубіжній періодиці. Оксана Забужко провадила авторську колонку в деяких періодичних виданнях («Panorama», «Столичные новости» тощо), вела літературні майстер-класи в Київському університеті.

Твори Забужко здобули також міжнародне визнання, особливо широке — в Центральній та Східній Європі. Її вірші перекладалися 16 мовами світу і 1997 удостоєні Поетичної Премії Global Commitment Foundation (Фонду Всесвітнього Зобов’язання, США). Серед інших її літературних нагород - премії Фонду ім. Гелен Щербань-Лапіка (США, 1996), Фундації Ковалевих (1997), Фонду Рокфеллера (1998), Департаменту культури м. Мюнхена (1999), Фундації Ледіґ-Ровольт (2001), Департаменту культури м. Ґрац (2002) та ін.

Оксана Забужко - одна з небагатьох український письменників, які живуть на гонорари від написаних книг Хоча, значна частка доходу - все ж таки від книг, виданих за кордоном. Твори Забужко змогли завоювати європейські країни, а також знайшли своїх прихильників у США. У 1985 році вийшов перший збірник віршів Забужко «Травневий іній". Оксана Забужко - член Асоціації українських письменників. У серпні 2006 року журнал «Кореспондент» включив Забужко в число учасників рейтингу ТОП-100 "Найбільш впливових людей в Україні", до цього в червні книга письменниці «Let my people go» очолила список «Краща українська книга», ставши вибором читачів Кореспондента № 1.